— Ну що ж, тоді я піду до них додому, — відповіла Кетрін. — Хоч би де вони були, я зобов'язана їх розшукати. Говорити більше нема про що. Якщо, попри всі умовляння, я не погодилася зробити те, що вважаю неправильним, то тим паче мене не можна вмовити, вдаючись до хитрощів.
Сказавши це, вона вирвалася й побігла. Торп хотів побігти вслід за нею, але його зупинив Морланд:
— Нехай вона йде! Нехай уже йде, якщо їй так хочеться. Вона вперта, як…
Морланд не закінчив порівняння, бо воно навряд чи було б приємним.
Кетрін, украй схвильована, боячись погоні, проте непохитна у своїй рішучості, ішла так швидко, як тільки давав їй змогу натовп, крізь який вона проштовхувалася. Дорогою вона розмірковувала над тим, що сталося. Їй було дуже неприємно розчаровувати й засмучувати друзів, особливо брата. Але вона не шкодувала, що відмовилася від поїздки. Незалежно від того, що вона почувала, вдруге порушити домовленість з міс Тілні, взяти назад — і до того ж з вигаданої причини — обіцянку, яку вона дала п'ятьма хвилинами раніше, було неприпустимо. Вона чинила опір не через себелюбність, не тому, що дбала лише про власні радощі, — їх вона певною мірою могла дістати й від поїздки і від огляду Блейзського замку, — ні, вона наполягла на цьому заради інших, заради їхньої доброї думки про неї. Упевненості у своїй правоті, однак, було недостатньо, щоб знову відчути спокій — до зустрічі з міс Тілні годі було й думати про те, щоб заспокоїтися. І, прискоривши ходу після того, як вона залишила Крессент, решту шляху до Мільсом-стріт Кетрін майже пробігла. Вона рухалася настільки швидко, що встигла помітити, як брат і сестра Тілні заходили до будинку, хоч вони вирушили додому набагато раніше за неї. Слуга, який їм відчиняв, ще не відійшов, і, обмежившись словами про необхідність негайно поговорити з міс Тілні, Кетрін поквапливо побігла вгору сходами, не давши йому встигнути повідомити про візит дами. Потім, розчинивши перші ж двері, які побачила, вона раптово з'явилася у вітальні перед генералом Тілні, його сином і дочкою. Кетрін відразу ж вдалася до пояснення, єдиною вадою якого було тільки те, що через її нервове збудження й поривчасте дихання воно нічого не пояснювало:
— Я страшенно поспішала… Це була помилка… Я їм узагалі нічого не обіцяла… Я їм одразу сказала, що не можу їхати… І я так поспішала, щоб вам це пояснити… Мені все одно, що ви подумаєте… Я не могла чекати, доки про мене повідомить слуга…
Суть справи, однак, хоча й не найкращим чином розтлумачена цією промовою, невдовзі перестала бути загадкою. Кетрін дізналася, що Джон Торп переказав вигадане ним доручення. І міс Тілні не вважала за потрібне приховати, що воно її дуже здивувало. Але яке враження справило воно на її брата, до якого Кетрін, виправдовуючись, також зверталася, гостя не могла зрозуміти. Хоч би які там почуття мали вони до неї, до її візиту, — після нього вираз обличчя господарів та їхня поведінка стали такими дружніми, про які вона могла тільки мріяти.
Таким чином, справу було залагоджено. Міс Тілні відрекомендувала Кетрін їхньому батькові й зустріла з його боку привітний і люб'язний прийом, який нагадав їй слова про нього Торпа й дав привід з приємністю подумати, що останній іноді каже правду. Уважність до неї генерала була такою, що, не знаючи, з якою надзвичайною поспішністю Кетрін підіймалася сходами, він неабияк розгнівався на слугу, через недбайливість якого їй довелося власноручно відчиняти двері вітальні.
— Що це собі дозволяє Вільям? Йому слід зробити зауваження!
І коли б Кетрін якнайпалкіше не запевнила, що той ні в чому не винен, Вільям, певно, міг би назавжди втратити прихильність господаря чи навіть своє місце.
Просидівши з ними чверть години, вона підвелася, щоб з усіма попрощатись, і була приємно здивована, коли генерал Тілні попрохав її бути такою люб'язною і пообідати й провести решту дня з ними. Міс Тілні приєдналася до його прохання. Кетрін була дуже вдячна, але вона не могла прийняти запрошення на обід, бо містер і місіс Аллен з хвилини на хвилину чекали її повернення. Генерал сказав, що не сміє більше наполягати — знехтувати інтересами містера й місіс Аллен було б неприпустимо, але якогось іншого дня, про який можна буде домовитись заздалегідь, вони, сподівається він, не відмовляться пожертвувати товариством міс Морланд і відпустять її до подруги. О ні, Кетрін була впевнена, що вони ні в якому разі не будуть заперечувати, і вона з великою приємністю прийме запрошення. Генерал провів її до дверей на вулицю, якнайлюб'язніше говорячи з нею, доки вони спускалися сходами, і захоплюючись граційністю її ходи, яка напрочуд відповідає манері, з якою вона танцює, а коли вони прощались, віддав їй найелегантніший уклін з усіх, які їй будь-коли доводилося бачити.
Задоволена тим, як склалося, Кетрін весело йшла до Палтні-стріт своєю, як з'ясувалося, граційною ходою, про що вона раніше й не підозрювала. Вона дісталася дому, не побачивши нікого з компанії, яка на неї образилася. І тепер, коли мета була досягнута й завтрашня прогулянка гарантована, вона почала (в міру того як заспокоювалася) сумніватись у своїй цілковитій правоті. Самопожертва завжди шляхетна, і, коли б вона розчула їхні благання, вона тепер була б урятована від гірких думок про засмучену подругу, розсердженого брата й провал плану, здійснення якого могло б дати обом багато втіхи, але який зірвався, мабуть, тільки через неї. Щоб дати полегкість душі й почути від неупередженої людини справедливу оцінку своєї поведінки, вона, скориставшись нагодою, у розмові з містером Алленом згадала про поїздку, заплановану на завтра її братом і Торпами. Містер Аллен відгукнувся одразу.
— А ви теж хочете з ними поїхати? — спитав він.
— Ні, якраз перед тим, як вони мені про це сказали, я домовилася з міс Тілні про пішу прогулянку. Отже, як ви розумієте, я не могла з ними поїхати. Ви згодні?
— Звичайно. Я радий, що ви відмовилися. Такі поїздки — це взагалі неподобство. Молоді люди й жінки, які роз'їжджають по дорогах у відкритих екіпажах! Подеколи тут немає нічого негожого. Але ж відвідувати разом готелі та інші публічні місця! Це неподобство! Я дивуюся, що місіс Торп дозволяє такі речі. І радий, що ви вирішили не їхати. Місіс Морланд, я впевнений, це б не сподобалося. Місіс Аллен, ви зі мною згодні? Ви також вважаєте, що такі поїздки — це не найкраща ідея?