Ніч на полонині

Страница 7 из 8

Олесь Александр

Хоч би угледіти його...
Три дні не бачу... зник кудись.
Мавка-подруга
Пасе десь вівці, не журись.
Ось я піду й знайду...
Мавка І
Піди...
Та принеси мені води...
Подруга пішла. Вибігає Чорт І.
Чорт І
А я тебе давно шукаю.
Спускався з гір аж до села.
Казали, ніби з полонини
Ти жити до людей пішла.
Мавка І
Куди б я звідси подалася:
Змія круг серця обвилася,
Темніє світ мені в очах..
Я ледве встою на ногах.
Чорт І
Не бійсь! Це пройде, це — пусте!
Багато ліків тут росте...
Ось сядь посидь: спочинеш трошки
А потім підем до ворожки,
І від цілющої трави
Мине біль серця й голови.
Мавка І
Він не мине, не перестане,
Аж доки журиться коханий.
Цілющий лік — це він один,
Хоч вже мене не гоїть він...
...А чи я тобі казала,
А чи ти від мене чув,
Щоб підступно із-за мене
В прірву дівчину зіпхнув?
Не її ти з кручі кинув —
Моє серце ти розбив.
Чорт І
Все зроблю я знов для тебе,
Бо люблю я, як любив.
Мавка І
Знов згадав своє кохання.
(Тихо плаче).
Чорт І
Я сказав уже востаннє...
(В задумі схилився на дерево).
Мавка-подруга (прибігає й приносить кухоль
з оодою)
Все плачеш, журишся покинь!
Напийсь води та сядь спочинь
Мавка І п'є воду й сідає під деревом, збоку від
колиби.
Мавка І (до подруги)
Ну, що?!
Мавка-подруга
Знайшла!!
Мавка І
Скажи хоч, де?!
Мавка-подруга
Та глянь: ось він сюди вже йде.
Іван (засмучений, схиливши голову, в задумі)
Ой Мавко, Мавко,
Файна та мила.
За що ж мою ти
Дівчину вбила?
Яку зробила
Для тебе шкоду?
Чи була заздра
На твою вроду?
А чи не міг я
Вас двох кохати,
Вдень дома бути,
Вночі блукати?
З ранку б до ночі
Робив, що треба,
Вночі на гори
Йшов би до тебе.
Гуляв би, бавивсь
Аж до світанку,
Все милував би
Свою коханку.
Тепер одна вже,
Як крейда біла,
Тому, що палко
Вона любила.
А друга ходить
Простоволоса,
З очей-волошок
Збирає роси.
(Підводить голову й бачить колибу).
Вернувсь без стежки...
Коли б заснути,
Спочити серцем,
Про все забути.
Мавка-подруга
Чого блукаєш десь марою?
Іван
Я не знайду ніде спокою.
Удень ходжу я на могилу,
Вночі шукаю Мавку милу.
Мавка-подруга
Та Мавка тут ось, під вербою,
Сльозами сходить за тобою.
(До Чорта І).
Не станьмо заважати їм:
Хай поговорять вдвох, ходім.
Відходять.
Іван, наче опам'ятавшись і помітивши Мавку, швидко підходить до неї
Іван
Це ти? Ти тут? Чого?
Мавка І
Питаєш!?
Іван
Чому засмучена?
Мавка І
Не знаєш?!
Іван
А я пустив овець, маржину,—
Хай гине... з нею й я загину.
Я не вернусь уже додому...
Та не кажи про це нікому!..
Мавка І
А що ти будеш тут робити?
Ти ж перестав мене любити...
(В задумі).
А я тут більше жить не хочу,
Піду я звідси світ за очі...
На інших горах чи в лісах
Тебе шукатиму... в сльозах,
Чи одягнуся в хустку, свитку,
І, може, найме хтось покритку.
Іван
А тут чого б тобі не жити.
Щоб на могилі вдвох тужити?
Мавка І
Ні, квітка, скошена удруге,
Ніколи вже не розцвіте.
І на її смертельну рану
Цілюще зілля не росте.
Іван
Я хочу вмерти... Світ холодний.
Коли б тепер вона жила,

А тн о весною и нім цвіла.

Я вмерти хочу... і умру я.

Мене ж зненавидів давно ти,
Злочинна відьма я, мовляв...
Чи тебе я колись дурила?
Що мавка я — хіба не знав?
Ти винний сам: чому, згадай лиш
До неї став байдужий ти?
Коли б я бачила, що любиш,
Знайшла б я силу відійти.
З корінням вирвала б ту квітку.
Яка тоді лише зійшла.
І може б, згодом ще гарніша
В моєму серці розцвіла.

Іван
Я справді став, як лід, до неї,
І як я іншим стати міг,
Коли залив мені всю душу
Незнаний чар очей твоїх.
Село, нудьга, щоденна праця,
Нужда, те саме день у день.
А тут твій сміх, цей праліс сонце
І ночі з танців і пісень.
Мавка І
Чи винна я, що народилась
В цім лісі мавкою на світ?
Що покохала я чужого
І цим зів'ялила свій цвіт?
Іван
Ні, Ні! Ти ще цвітеш і досі!
Побите градом заросте.
Всміхнись, і рани всі загоїть
Твоє ж проміння золоте.
Мавка І
Не можу я: і сміх, і усміх —
Обидва з кров'ю вже зійшли
Мавка І
Щоб... з сином ми самі жили.
І ми... ми... житимем... тобою!.
Як дуб, наш виросте синок...
Не знаю де, чи в бідній хаті,
Чи в лісі десь серед квіток.
І коли стане він великий,
Сюди повернемось ми знов,
Де ти ходив, де пас отари,
Де нас покинув і пішов...
...Чи ще стоятиме колиба?!
..Трембіту нам свою лиши,
Заграє він, і я почую
Знов голос рідної душі.
Щоранку й вечора почую,
Немов живого, голос твій,
А тут білітиме, як в морі.
Отара в росяній траві.
Тебе лише не буде з нами..
(Схилившись, наче над дитиною)
..Не плач, дитиночко моя
Тобі колисочку зроблю я,
Схилюсь і заспіваю я:
"Дрімки, дрімки, задрімай,
А ти, батечку, заграй.
Щоб синочок наш почув,
Щоб малесенький заснув.
Кличе батечко: "Бир, бир..."
Біжать вівці його з гір,
Біля його лягли, ситі,
І заслухались трембіти.
Сяє личенько твоє...
Тільки мати сльози ллє...
Та й вона спочити ляже,
А колись про все розкаже..
Дрімки, дрімоньки, бай, бай,
А ти, батечку, заграй,
Щоб синочок наш почув,
Щоб малесенький заснув"