5. ВИГІДНЕ ДІЛЬЦЕ
При старанному медичному огляді Едуарда Леслі з'ясувалися несподівані наслідки анабіозу. Виявилось, що під впливом низької температури всі туберкульозні палички, які скупчилися в хворих легенях Леслі, загинули, і Едуард Леслі в такий спосіб зовсім вилікувався од туберкульозу.
Правда, така можливість виліковування теоретично передбачалася ще в дослідах Бахмєтьєва. Але тепер це вже був незаперечний факт, що блискуче розв'язав питання про боротьбу з туберкульозом, одним з найстрашніших ворогів людства.
Карлсон не помилився: Едуард Леслі і Мере стали наймоднішими людьми в Лондоні та й в усьому світі. Їх інтерв'ювали, знімали, запрошували для публічних виступів. Астронома, хоч він і почував себе тепер зовсім здоров'ям, обтяжувала ця неймовірна метушня навколо нього. Він наполягав, щоб його знову піддали анабіозу до 1933 року.
— Мені треба законсервувати себе для науки, — говорив він.
І його бажання було виконано: Леслі перевезли в Гренландію. І він перший спустився в глибокі шахти "Консерваторіуму", як називалося це підземне сховище для масового заморожування людей.
Зате Мере прямо-таки купався у хвилях популярності. Він не задовольнявся публічними виступами. Написав віршовану поему "На тому боці "Стікса" . Він писав про те, як його душа, звільнившись від пут задубілого тіла, вихором полинула в голубому ефірі світового простору. Вона плавала на світних кільцях Сатурна, відвідувала далекі планети, "на яких ростуть лілові люди-квіти, що співають вічну пісню щастя". Вона витала в просторах четвертого виміру, де предмети вимірюються в ширину, довжину, глибину і іксату (висоту).
"На землі немає потрібного слова", — писав Мере і плутано пояснював умови існування в світі четвертого виміру, "де немає часу", нема понять "поза" і "всередині", де всі предмети взаємно проникають один в один, не змішуючи своїх форм. Він писав про незвичайні зустрічі на Чумацькому Шляху, що веде геть за межі відомого нам зоряного неба.
Поема Мере, звичайно, не витримувала і найслабшої наукової критики; в стані анабіозу йому не могло нічого приснитись, бо мозок був заморожений. Та публіка, жадібна до сенсацій, схильна до містицизму, захоплювалася цими фантастичними картинами. Знайшлися любителі сильних емоцій, які побажали випробувати на собі відчуття "польоту в безмежних просторах", поринаючи в анабіоз. Вони, певна річ, нічого не "відчували", так само як заморожена туша, але, "пробуджуючись", підтримували брехню Мере.
Над усякі сподівання анабіоз приніс Гільберту величезні бариші. Крім любителів гострих відчуттів, до Гільберта стікалися з усього світу хворі на туберкульоз. Гренландський "санаторій" працював чудово. Хворі повністю виліковувались. А незабаром прибули ще й нові клієнти. Англійський уряд вирішив, що "гуманніше" і, головне, дешевше піддавати "невиправних" злочинців анабіозу замість довічного ув'язнення і смертної кари.
Нарешті, анабіоз було застосовано для перевезення худоби. Замість несмачного замороженого звичайним способом м'яса, яке привозили з Австралії, в Англію почали доставляти тварин у стані анабіозу. Їх не треба було годувати в дорозі. А привізши на місце, тварин відігрівали, оживляли, і англійці мали до столу свіже і дешеве м'ясо.
Карлсон потирав руки. Йому перепадала немала частка величезних прибутків, які приносив анабіоз.
— Ну що? — самозадоволено звертався він до Гільберта. — Тепер ви розумієте, що таке прожектер? Ваші гроші і мої проекти принесли вам мільйони. Без мене ви давно розорилися б з вашими вугільними шахтами.
— Вугільні шахти у мене і досі збиткові, — мовив Гільберт. — Збуту нема, робітники незговірливі, уряд не дає субсидій. Так, Карлсон, життя — складна штука! Ви хороший прожектер, але життя здійснює свої проекти всупереч нашому бажанню. Ми збиралися заморожувати безробітних разом з їхніми сім ями, а замість цього перетворили наші холодильники в санаторії і тюрми!
— Терпіння. Прийдуть і робітники. Тепер у вас є вільні капітали. Обіцяйте пристойне утримання сім'ям робітників при умові, якщо глави їхніх сімей погодяться піддати себе анабіозу. Повірте, вони піймаються на цей гачок. А коли робітники звикнуть до анабіозу, можна буде зменшити ціну. Кінець кінцем, вони самі проситимуть, щоб їх заморозили разом з сім ями, аби тільки не голодувати. Вони прийдуть! Злидні заженуть! Повірте мені, вони прийдуть!
І вони прийшли...
6. У КРИЗІ ГРЕНЛАНДІЇ
Холодний осінній вітер валив з ніг. Молодий шахтар-вибійник з кардіффських шахт, понуривши голову, повільно підходив до невеликого котеджу, що прозирав крізь оголені віття саду.
Бенджамін Джонсон постояв біля дверей, глибоко зітхнув перед тим, як відчинити їх, і, нарешті, несміливо ввійшов у дім.
Його дружина, Фредеріка, мила коло великого каміна посуд. Дворічний син, Самуель, уже спав.
Фредеріка запитливо подивилась на чоловіка.
Джонсон, не роздягаючись, важко сів на стілець і тихо промовив:
— Не дістав!..
Тарілка вислизнула з рук Фредеріки і дзвінко впала в цебрик. Жінка з острахом озирнулась на дитину, але вона не прокинулась.
— У страйковому комітеті немає більше грошей... В лавці на борг не дають...
Фредеріка перестала мити посуд, витерла руки об фартух і мовчки сіла до столу, втупившись у куток, щоб приховати від чоловіка своє хвилювання.
Джонсон повільно витяг з кишені пальта, не по сезону легкого, пом'яту газету і поклав на стіл перед дружиною.
— На ось, читай!
І Фредеріка, змахнувши сльозу, прочитала надруковане крупним шрифтом оголошення:
"П'ять фунтів на тиждень одержують сім'ї робітників, які погодились проспати до весни"... Далі йшло пояснення, що таке анабіоз. Фредеріка вже чула про нього. Агенти Гільберта давно вели пропаганду анабіозу серед робітників.
— Ти не зробиш цього! — твердо сказала вона. — Ми не худоба, щоб нас заморожували.
— Міські джентльмени не гребують анабіозом!
— З жиру казяться твої джентльмени! Вони нам не укажчики!
— Слухай, Фредеріко, але ж у цьому, зрештою, немає нічого ні страшного, ні ганебного. Небезпеки для мене ніякої. Я не штрейкбрехерствую, нічиїх інтересів не зачіпаю.
— А мої? А твої власні інтереси? Це ж майже смерть, хоч і на певний час Ми повинні боротися за право на життя, а не відлежуватись замороженими тушами доти, поки пани хазяї не звлять воскресити нас!