— Не до цього було, — махнув рукою Джонсон.
— Подивіться на нашого вічного супутника — Місяць! — і Леслі повів Джонсона до телескопа.
Джонсон подивився в телескоп і мимоволі скрикнув од здивування.
Леслі засміявся і сказав із захопленням знавця:
— Еге, таких інструментів у наш час не знали!.. Джонсон бачив Місяць так виразно, наче той був од нього на відстані кількох кілометрів. Величезні кратери піднімали свої вершини, чорні зяючі тріщини борознили пустелі...
Яскраве до болю світло і глибокі тіні надавали картині надзвичайно рельєфного вигляду. Здавалося, можна простягти руку і взяти з Місяця камінь.
— Ви бачите, Джонсон, Місяць таким, яким він був і тисячі років тому. На ньому нічого не змінилося. Для вічності сімдесят три роки — менше ніж одна мить. Будемо ж жити для вічності, якщо доля відірвала нас од теперішнього! Будемо поринати в анабіоз, у цей сон без сновидінь, щоб, прокидаючись раз у століття, спостерігати, що робиться на землі і на небі.
Через двісті-триста років, може, ми спостерігатимемо в телескоп життя тварин, рослин і людей на деяких планетах... Через тисячі років ми проникнемо в таємниці найвіддаленіших світів.
Можливо, Джонсон, майбутні мешканці нашої планети зведуть нас до ступеня нижчих істот, гребуватимуть спорідненістю з нами і навіть заперечуватимуть цю спорідненість? Нехай так. Ми не образимось. Зате ми побачимо таке, про що не сміють мріяти люди, які відживають одведений їм життям строк. Хіба заради цього не варто жити, Джонсон?
На наше прохання, мене і Мере знову піддадуть анабіозу. Хочете приєднатися до нас?..
— Знову? — з жахом вигукнув Джонсон. Та після довгого мовчання, похиливши голову, глухо промовив : — Однаково!..
© БЄЛЯЄВ О. Р. Небесний гість: Повість та оповідання. — К.: Молодь, 1963. — 256 с. — (Пригоди. Подорожі. Наукова фантастика).
© СВЄЧНИКОВА Н. І., переклад з російської, 1963.