О пів на п’яту економка, за давнім і незмінним звичаєм, приготувала чай. Проте Веддерберн не йшов. "Все клопочеться коло тієї огидної орхідеї, — подумала вона й почекала ще хвилин десять. — А може, в нього зупинився годинник? Піду покличу його".
Вона рушила просто до оранжереї, відчинила двері й гукнула. Відповіді не було. Жінка завважила, що повітря в оранжереї дуже сперте й просякнуте якимсь міцним ароматом. І раптом вона побачила, що на цегляній підлозі біля гарячих труб щось лежить.
Якусь хвилю вона стояла нерухомо.
Він лежав горілиць під незвичайною орхідеєю. Схожі на щупальці повітряні корінці тепер уже не звисали; зійшовшись докупи, вони утворили ніби клубок сірої вірьовки, кінці якої щільно обвили його підборіддя, шию і руки.
Вона стояла й нічого не розуміла. Потім на щоці у Веддерберна під одним із хижих щупальців вона побачила тоненьку цівку крові.
Безтямно скрикнувши, жінка підбігла до нього і спробувала відірвати його від схожих на п’явок присосків. Вона зламала два з цих присосків, і ту ж мить з них закапав червоний сік.
Від п’янкого аромату квіток у неї запаморочилося в голові. Але як же вони до нього присмокталися! Вона смикала за ті цупкі вірьовки, і все довкола — Веддерберн, пишні білі квітки — пливло в неї перед очима. Вона відчувала, що непритомніє, і розуміла, що цього не можна допустити. Покинувши Веддерберна, вона поквапно відчинила найближчі двері, вдихнула свіжого повітря, і їй сяйнула блискуча ідея. Схопивши горщика, вона запустила ним у вікно в кінці оранжереї. Потім, трохи прочумавшись, заходилася з новою силою відтягувати нерухоме тіло Веддерберна і перекинула вазон з незвичайною орхідеєю на підлогу. З похмурою впертістю рослина чіплялася за свою жертву. А жінка безтямно тягла тіло разом з орхідеєю на свіже повітря.
Потім їй спало на думку відривати корінці, що поприсмоктувалися до Веддерберна, по одному, і вже за хвилину вона звільнила його від того страхіття.
Веддерберн був блідий як стіна; з десятка кругленьких ранок сочилася кров.
Поденний робітник, що саме проходив садом, почув брязкіт розбитого скла і нагодився в ту хвилину, коли економка закривавленими руками витягувала з оранжереї позбавлене життя тіло. На мить він уявив собі неймовірне.
— Принесіть води! — крикнула вона, і її голос розвіяв його видива.
Коли чоловік з незвичайною для нього спритністю повернувся й приніс води, він застав жінку всю в сльозах. Голова Веддерберна лежала в неї на колінах, вона витирала в нього на обличчі кров.
— Що сталося? — промовив Веддерберн, через силу розплющивши очі.
І відразу заплющив їх знов.
— Біжіть до Енні! Скажіть, нехай зараз же йде сюди. А тоді негайно приведіть лікаря Геддона! — наказала економка поденникові. І, побачивши, що той зволікає, додала: — Я про все розповім вам, коли повернетесь.
Невдовзі Веддерберн розплющив очі знов. Власна поза викликала в нього тривогу. Помітивши це, кузина пояснила:
— Ти зомлів в оранжереї.
— А орхідея?
— Я подивлюся за нею.
Веддерберн утратив багато крові, але загалом постраждав не дуже. Йому дали випити коньяку з якимсь рожевим м’ясним екстрактом, віднесли на другий поверх і поклали в ліжко. Економка коротко розповіла лікареві Геддену про все, що сталося.
— Підіть до оранжереї і подивіться самі, — сказала насамкінець вона.
Знадвору у відчинені двері залітало холодне повітря, і нудотний запах майже вивітрився. Більшість обірваних повітряних корінців валялися зів’ялі на цегляній підлозі, вкритій темними плямами. Стовбур розквітлої орхідеї зламався, коли вазон упав. Краї пелюсток зморщилися й потемніли. Лікар нахилився, потім побачив, що один із повітряних корінців все ще ледь помітно ворушиться, і передумав.
Другого дня вранці незвичайна орхідея так само лежала в оранжереї; вона почорніла, й від неї віяло гнилизною. Двері на вранішньому вітрі раз у раз грюкали, і десятки орхідей Веддерберна зів’яли й позморщувалися.
Зате сам Веддерберн, лежачи в ліжку на другому поверсі, не тямив себе від щастя й гордощів і все розповідав про свою незвичайну пригоду.
© УЕЛЛС Герберт. У безодні: Оповідання. — К.: Веселка, 1988. — 312 с. ("Пригоди. Фантастика").
© ЛОГВИНЕНКО О. П., переклад з англійської, 1988.