— Бачиш, Незнайку, твоє бажання збувається. Ці троє вже повернулися на своє місце, — сказав чарівник. — А тепер ходімо — може, ми ще дещо побачимо.
З цими словами чарівник підвівся з лавочки й попрямував до виходу з зоопарку. Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький теж повскакували й пішли за ним. Вийшовши із зоопарку, вони побачили, що довкола було повно перехожих. Здавалося, що в цей день усі висипали на вулицю і ніхто не хотів залишатися вдома. З усіх боків лунала музика, співи, звідусіль було чути веселі голоси і радісний сміх.
Дійшовши до перехрестя, наші мандрівники побачили юрбу коротульок, що зібралася біля будинку на розі. Вгорі, на даху будинку, стояло декілька малюків і малючок з великими кошиками. Вони виймали щось із цих кошиків і пригорщами кидали прямо в юрбу. Підійшовши ближче, Незнайко та його супутники побачили, що зверху падали рукавички. Вони були різні: сині, білі, червоні, зелені, рожеві. Ті, що стояли внизу, ловили їх на льоту, піднімали з землі, надягали на руки й тут же починали обмінюватись між собою, стараючись підібрати собі пару рукавичок одного кольору.
— Що це таке? Навіщо рукавички кидають? — спитала Кнопочка.
— Сьогодні день рукавичок, або, як його інакше називають, свято сонячних братів, — сказав чарівник. — У цей донь повсюди розкидають рукавички. Усі беруть ці рукавички й міняються між собою. Ті, що обмінялися, стають сонячними братами.
— Чому братами? — здивувався Незнайко.
— Ну, це звичай такий. День рукавичок буває щороку в Сонячному місті, тому тут з кожним роком з'являється все більше й більше сонячних братів. Скоро в Сонячному місті всі будуть братами.
На розі другої вулиці чарівник раптом зупинився і тихо сказав:
— Дивіться!
Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький зупинилися. Прямо перед ними серед тротуару стояли малюк і малючка. Вони міцно трималися за руки, дивились одне на одного, не спускаючи очей, і нікого й нічого не помічали навкруг.
— Хто це? — запитала Кнопочка.
— Невже не догадуєтесь? Це Листочок і Буквочка, — відповів чарівник.
— Ах, це Листочок! — вигукнув Незнайко. — Значить, він уже перетворився на коротульку. Здається, я пригадую його!
— Любий Листочку! — сказала в цей час Буквочка. — Яка я рада, що ти, нарешті, вернувся! Я так скучила за тобою, так плакала!
— Нічого, Буквочко, зате тепер ми завжди будемо разом і ніколи не розлучимось, — утішав її Листочок.
— Де ж ти пропадав весь час? Розкажи мені.
— Я, любонько, був у цирку. Ох, як там було весело, як цікаво, коли б ти знала! Вдень репетиції, тренування, а ввечері вистава. Й так щодня, навіть по неділях.
— А мені було так сумно, що навіть у цирк не хотілося, — сказала Буквочка. — Чому ж ти не повідомив, що ти в цирку?
— Не гнівайся, Буквочко! Просто я навіть не знаю, як це трапилося, — зам'явся Листочок. — Просто я тоді був ослом.
Тут зверху щось посипалось, і ціла юрба коротульок кинулася підбирати рукавички, що падали з даху будинку. Незнайка, Кнопочку й Пістрявенького мало не збили з ніг. З великим трудом вони вибралися з юрби, але все-таки теж устигли схопити по дві рукавички. Відбігши подалі, вони стали розглядати свою здобич. Незнайкові попалися коричнева й оранжева рукавички. Кнопочці — жовта й рожева, а Пістрявенькому — синя і біла.
— От як невдало вийшло! — сказала Кнопочка. — Ми навіть між собою помінятися не можемо: всі рукавички різні.
Тут до них підбігли, сміючись, декілька коротульок і стали мінятися рукавичками. Один малюк узяв у Незнайка оранжеву рукавичку, а замість неї дав зелену, другий вихопив коричневу й дав замість неї голубу, а голубу в нього тут же забрала якась малючка, обмінявши її на червону.
— О! — зрадів Незнайко. — В мене тепер одразу два сонячних брати й одна сестричка!
З Кнопочкою теж двоє малюків обмінялися рукавичками, так що в неї замість жовтої і рожевої рукавичок були синя й зелена. Пістрявенький почував себе скривдженим, тому що з ним ніхто не захотів мінятися.
У цей час Незнайко побачив, що до них іде міліціонер. Він був у новенькій блискучій касці. Придивившись, Незнайко переконався, що це був ніхто інший, як усім відомий міліціонер Свистунчик. Незнайко роззявив від подиву рота й так і лишився з роззявленим ротом, а Свистунчик пішов прямо до Незнайка й почав оглядати його з голови до ніг. Особливо уважно, як здалося Незнайкові, Свистунчик оглянув його жовті штани. Незнайко похолов від страху і вже ладен був дати драла, але тут міліціонер зиркнув на свої руки, на яких були надіті біла й червона рукавички, швидко підійшов до Пістрявенького, зняв з його руки білу рукавичку, а замість неї надів йому свою червону. Тепер у Свистунчика обидві рукавички були біленькі. Він, не поспішаючи, натягнув їх на руки, розправив як слід, приклав до козирка руку, усміхнувся до Пістрявенького й подався своєю дорогою.
— Ну от, тепер ви переконалися, що всі ваші бажання здійснилися, — сказав чарівник, розгладжуючи рукою свою довгу бороду. — Осли повернулися в зоопарк, Листочок вернувся до Буквочки, міліціонер Свистунчик виписався з лікарні. Лишилося тільки відрядити вас додому.
— А як же бути з вітрогонами? — спитав Незнайко. — Може, з ними теж треба що-небудь зробити, щоб вони перестали кривдити коротульок?
— Про це не турбуйся, — відповів чарівник. — Я написав чарівну книгу, в якій розповідається про все, що з вами сталося. Це дуже повчальна історія. Кожний вітрогон, який прочитає її, побачить, що він брав приклад із звичайнісіньких ослів, і йому стане соромно. Після цього ніхто не захоче наслідувати вітрогонів.
— А якщо на кого-небудь книга не вплине? — запитав Пістрявенький.
— Цього не може статись, — відповів чарівник. — На коротульок книги завжди добре впливають. Вони не впливають лише на натуральних, так би мовити, природжених ослів.
Отак розмовляючи, мандрівники дійшли до площі, де стояли автомобілі, призначені для позаміської їзди.
— З сьогоднішнього дня у Сонячному місті стала до ладу станція маршрутних автоматичних таксі. Раніше автоматичні таксі ходили по місту, а тепер можна їхати на маршрутних таксі куди хочете, — сказав чарівник.
Підійшовши до крайньої машини, чарівник всунув руку в щілину, що була позаду радіатора, й витягнув з неї картонну табличку, на якій була надрукована карта країни коротульок. Знайшовши на карті Квіткове місто, він накреслив на. ній олівцем шлях по дорогах, що вели від Сонячного міста до Квіткового і сказав: