— Просто чудово! Зовсім інший смак!
Схилившись над тарілкою, він почав сьорбати суп, кректів від задоволення, цмокаючи губами й на всі заставки вихваляючи їжу. Саме в цей час офіціант приніс йому каші.
— Скажіть, а кашу теж можна їсти з сіллю? — спитав коротулька.
— Все можна, — відповів Пончик, — і суп, і борщ, і щі, й бульйон, і кашу, й макарони, й вермішель, і салат, і картоплю… Навіть простий хліб можна їсти з сіллю. Від цього він стає тільки смачнішим.
Він дав коротульці ще пучку солі. Коротулька посолив кашу й почав їсти з таким задоволенням, що Пончика, який давно впорався з своєю кашею, аж завидки брали.
— Скажіть, а чи не можете ви мені дати трошки солі? — звернувся до Пончика коротулька, який сйдів за столом навпроти і з цікавістю стежив за тим, що відбувалося.
Пончик уже був засунув руку в кишеню, щоб дістати пучку солі, але разом із заздрістю в ньому прокинулась і жадоба, отож він сказав:
— Бач, який хитрий! А ви мені що дасте?
— А що ж вам дати? — розвів коротулька руками. — Хочете, я вам дам сантик?
— Гаразд, давайте монету, — згодився Пончик.
Одержавши сантик, він дав коротульці пучку солі. Тоді й інші відвідувачі почали підходити до нього. Кожний давав йому сантик, а натомість одержував пучку солі. Пончик задоволено спостерігав, як перед ним на столі росла купа монеток. Не обійшлося й без непорозумінь. Один коротулька, не розібравшись, що до чого, спробував їсти сіль у чистому вигляді й тут же з огидою виплюнув. Другий купив у Пончика одразу десять пучок солі за десять сантиків і вкинув сю ту сіль у тарілку з супом. Ясно, суп у нього вийшов такий, що в рот узяти було неможливо.
Пончик став пояснювати всім, що сіль треба вживати в невеличкій кількості, інакше смак від неї втрачається, і вже ні в якому разі не можна їсти саму чисту сіль. Усе це надзвичайно зацікавило коротульок, які навіть не уявляли собі, що їжу можна споживати з сіллю. Кожному хотілося перевірити новий метод харчування. Деякі, пообідавши без солі, починали обідати вдруге, тепер уже з сіллю. Багато було таких, що, покуштувавши з сіллю супу або борщу, перевіряли, наскільки смачнішими стають від солі щі чи макарони, млинці, картопля, смажені кабачки та інші страви.
У Пончика вже завелися гроші, тож він і сам щохвилини просив офіціанта принести йому то борщу, то каші, то щів і наочно демонстрував перед новими відвідувачами переваги харчування з сіллю. Хазяйка побачила, що справи її ресторану йдуть краще, й була дуже вдоволена.
До кінця дня Пончик розпродав увесь свій запас солі і, напхавши кишені мідяками, пішов з ресторану. Наступного ранку він збігав на берег моря, скоренько натовк солі й знову прийшов на харчозаправну станцію. Тут він побачив, що хазяйка приготувала для нього спеціальний столик, над яким висіла табличка з написом: "Продаж солі". За цим столом Пончик сидів, торгував сіллю й одночасно підобідував собі, замовляючи то одну, то іншу страву. Все це було дуже вигідно для нього й до того ж зручно.
За кілька днів звістка про те, що на харчозаправній станції годують якимись надзвичайними стравами з якоюсь казковою сіллю, поширилася по всьому місту. Бажаючих поїсти новомодних страв було стільки, що хазяйка розширила веранду й кухню, а вздовж набережної звеліла зробити навіс з брезенту й поставити під ним ще два десятки столів. Збагнувши, що страви будуть ще смачніші, якщо сіль класти в їжу, коли її варити, хазяйка домовилася з Пончиком, що сама купуватиме у нього весь запас солі, потрібний для її ресторану.
Тепер Пончикові не треба було цілими днями торгувати в ресторані сіллю, і він почав мізкувати, як би нажити на цьому ділі побільше грошей. Власники інших ресторанів зверталися до нього з просьбами доставляти і їм сіль, отож він надумав збільшити видобуток цього цінного харчового продукту й заснував соляний завод. З цією метою він найняв неподалік від моря старенький, підбитий вітром сарайчик, у якому раніше смолили човни, купив півдюжини великих мідних ступ — і завод був готовий. Шестеро робітників на цьому заводі тільки те й робили, що товкли сіль у мідних ступах. Троє робітників заготовляли сировину, тобто носили з морського берега кристали солі. І, нарешті, ще троє робітників розносили в мішках сіль по їдальнях та ресторанах. Сам Пончик тепер нічого не робив, а тільки одержував гроші. Кожному своєму робітникові він платив за день по фертингу. Всі витрати на оплату робітників складали таким чином лише дванадцять фертингів на день, а весь денний видобуток солі він продавав власникам ресторанів за двісті сорок — двісті п'ятдесят фертингів. Виходило, що Пончик клав у кишеню мало не в двадцять разів більше грошей, ніж віддавав робітникам, і тому багатів, як кажуть, не по днях, а по годинах.
Якщо перше Пончикові самому доводилося товкти сіль і носити її на своїй спині в ресторан, то тепер це робили за нього інші, а грошей у його кишеню попадало в багато разів більше. Пончик вирахував, що кожний робітник давав йому за день у середньому двадцять фертингів прибутку. Зрозумівши, що він матиме тим більше прибутку, чим більше буде у нього робітників, Пончик найняв вісімнадцять робітників і хотів ще більше найняти, але трухлявий сарайчик не міг умістити великої кількості коротульок, тому Пончик надумав побудувати поряд друге, значно просторіше приміщення.
Жив тепер Пончик на широку ногу, як і всі інші місячні багачі, й навіть називався він уже не просто Пончик, а пан Понч. З готелю він переїхав у власний будинок, найняв собі слуг, які одягали його й роздягали, прибирали в його кімнатах, доглядали за будинком. Знічев'я він цілі дні просиджував у ресторанах, їв там найсмачніші страви, а в перервах між їдою тинявся на березі затоки й катався на чортових водяних колесах або на морському параболоїді.
Багатьом, очевидно, відомо, як влаштоване звичайне чортове колесо. Це величезний дерев'яний круг, насаджений на вісь, поставлену сторч. Охочі до розваг коротульки сідають у центрі цього круга, після чого він починає обертатися дедалі швидше. Відцентрова сила, що виникає від обертання, скидає коротульок одного за одним з круга на землю. Переможцем вважається той, хто найдовше втримається на цьому колесі. Водяне чортове колесо влаштоване так само, як і звичайне, але встановлюють його не на землі, а на воді. Тут відцентрова сила скидає коротульок не на землю, а на воду, що значно смішніше й навіть приємніше, особливо в жарку погоду.