— Резонне зауваження, — погодився Мига.
Підійшовши до Скуперфільда впритул, він розв'язав хустку, що стягувала йому рота. Скуперфільд виштовхнув з рота язиком ганчірку й, відплювавшись, сказав:
— Фа-фі-фо! Ця фанфіфка, фанфіфка фрофлята! Кха!.. Тьфу! Фанфіфка фрофлята! Фанфіфка фрофлята!
— Нехай мене уб'ють, коли я хоч що-небудь розумію! — вигукнув Мига.
— Мабуть, він каже: "Ганчірка проклята", — догадався Жуліо. — Думаю, що мова йде про ганчірку, яка була у нього в роті…
— Фак! Фак! — зраділо закивав головою Скуперфільд. — Фанфіфка, фанфіфка фрофлята! Фанфіфка фрофлята! Фак! Тьфу!
— Ну добре, добре, — почав заспокоювати його Мига. — Це нічого. Це природно у вашому становищі. Спробуйте, однак, узяти себе в руки. Потренуйтеся трохи. Я гадаю, коли язик у вас розімнеться, ви зможете говорити правильно.
Скуперфільд почав вимовляти різні слова для практики. Скоро язик у нього й справді розім'явся, тільки літера, "р" ніяк не виходила. Замість неї він вимовляв літеру "ф".
— Ну, це не така вже й велика біда, — сказав Мига. — Думаю, ми можемо продовжити переговори. Ви як діловий коротулька, повинні розуміти, що нам нема ніякої рації виручати вас з біди безплатно. Правда?
— Пфавда, пфавда! — підхопив Скуперфільд. — Скільки ж ви хочете взяти з мене?
— Три мільйони, — відповів Мига.
— Що? — вигукнув Скуперфільд. — Три мільйони чого?
— Ну, не три мільйони старих калош, звичайно, а три мільйони фертингів.
— Знову тфи мільйони фефтингів? Це грабіж, щоб я пфовалився на цьому місці! — закричав Скуперфільд.
— Соромтеся, пане Скуперфільд! Який же це грабіж? Ми ж не пристаємо до вас з ножем до горла. У нас з вами звичайна ділова розмова. Як кажуть: ми вам, ви нам. Ми чесні підприємці, а не якісь розбійники.
— Так, не фозбійники! — пробурчав Скуперфільд. — Може, ви і є найспфавжнісінькі фозбійники! Звідки я знаю!
— Соромно, соромно, пане Скуперфільд. За що ж ви нас ображаєте? Ми теж могли б сказати, що ви розбійник. Чесних коротульок у лісі не прив'язують.
— Ну гаразд, — пробурчав Скуперфільд. — Все одно тфи мільйони дуже кфупна сума.
— Скільки ж ви хочете заплатити нам? — спитав Жуліо.
— Скільки? Ну я міг би дати вам п'ять… ні, я можу дати тфи фефтинги.
— Що? — заволав Жуліо. — Три фертинги? За кого ви нас маєте? Ми не старці, і ваших подачок не потребуємо. Ви, мабуть, не хочете, щоб вас порятували. Ну що ж, насильно нікого звільняти не збираємось.
— Як так не хочу? — заперечив Скуперфільд. — Мені, повіфте, нема ніякої фадості тут стифчати.
— То чого ж ви пропонуєте три фертинги? Це ж курям на сміх.
— Ну гафазд, хай буде п'ять фефтингів. П'ять фефтингів теж добфі гфоші, запевняю вас.
— Ходімо звідси! — сказав Мига зі злістю. — Він, очевидно, не хоче, щоб його врятували.
Мига й Жуліо рішуче рушили геть.
— Гей! — закричав Скуперфільд. — Що ж ви так ідете? Хочете десять фефтингів? Гей! Стійте! Двадцять даю!.. Не хочете, ну й дідько з вами, щоб ви провалились на місці! Мене хтось інший дешевше вфятує!
Побачивши, що Мига и Жуліо зникли з очей, Скуперфільд засумував і пошкодував, що не погодився на вимоги здирників, але враз знову почулися кроки. Побачивши, що його "рятівники" йдуть назад, Скуперфільд зрадів.
— "Ну, тепер все гаразд! — подумав він. — Коли вони повертаються — значить, вирішили взяти двадцять фертингів. Дідька лисого я тепер дам двадцять. Досить їм і п'ятнадцять".
Важко сказати, чому більше радів Скуперфільд. Чи тому, що, зрештою, матиме волю, чи тому, що заощадить п'ять фертингів.
Його здивувало, однак, що Мига й Жуліо не поспішали звільняти його. Підійшовши до дерева, вони почали заклопотано нишпорити навколо й щось шукати в траві.
— Що ви там шукаєте? — занепокоївся Скуперфільд.
— Ганчірку, — відповів Мига. — Адже ми повинні лишити вас тут у такому стані, як і знайшли. Хтось, розумієте, трудився, затикав вам рота ганчіркою, а ми прийшли, ганчірку викинули. Це, по-вашому, чесно? Чужу працю поважати треба, голубе! Чи ви, може, хотіли б, щоб ми вчинили безчесно?
— Жуліо знайшов ганчірку й почав засовувати її знову до рота Скуперфільду.
— А-а! — зарепетував Скуперфільд. — Не тфеба ган— чіфки! Тьфу! Ганчіфки, ганчіфки, ганчіфки не тфеба! Аф! Аф!
— Дасте три мільйони? — погрозливо спитав Жуліо.
Скуперфільд закивав головою. Жуліо витягнув у нього з рота ганчірку. Скуперфільд почав старанно відпльовуватись. Відплювавшись, мовив:
— На жаль, у мене нема з собою гфошей.
— Нічого. Дасте чек.
— У мене нема з собою чекової книжки.
— Брехня! — відповів Мига. — Жоден капіталіст не виходить з дому без чекової книжки.
— Ну гафазд, фозв'яжіть мене.
Мига й Жуліо вмить розв'язали вірьовку. Скуперфільд деякий час стояв біля дерева, наче приріс до нього, а тоді впав, мов підкошений, на землю.
— Що з вами? — кинувся до нього Мига.
— Не знаю, — промимрив Скуперфільд. — Ноги не діють. І фуки теж.
— Мабуть, заніміли від нерухомості, — висловив припущення Мига.
Не довго думаючи, Жуліо почав згинати й розгинати Скуперфільдові руки, як це звичайно роблять при штучному диханні, а Мига в цей час піднімав і опускав його ноги. Через кілька хвилин Скуперфільд відчував, що вже може керувати своїми кінцівками і сказав:
— Пустіть, я сам.
Він підвівся, крекчучи, кілька разів нахилився, присів, потім надів на голову циліндр, що валявся на землі, взяв палицю з кістяним набалдашником, що лежала поряд з циліндром, і сильно вдарив нею по голові Жуліо. Не чекаючи нападу, Жуліо впав. Побачивши, що Скуперфільд дременув геть, Мига кинувся доганяти його, але раптом гепнувся, спіткнувшись об коріння, що стирчало з-під землі. Підвівшись, він побачив, що Скуперфільд зник за деревами.
— Ах ти гадина! — пробурмотів Мига люто.
Побачивши, що Жуліо лежить нерухомо, Мига підкликав Крабса, який ховався за деревом, і вони разом кинулись до автомашини, що стояла віддалік.
Розділ двадцятий
КРАХ ТОВАРИСТВА ГІГАНТСЬКИХ РОСЛИН
Уночі Незнайко й Козлик спали погано. Їм обом снилися страшні сни: Незнайкові снилося, ніби його весь час переслідують якісь шахраї і він ховався від них то десь на вкритому пилом горищі, то в темному підвалі. Нарешті він сховався в порожню бочку, та саме в цю мить хтось почав наповнювати бочку мазутом. Незнайко хотів вилізти з бочки, але раптом чиясь рука чіпко вхопила його за чуба й не давала навіть висунути голови. Відчуваючи, що ось-ось захлинеться у цій чорній, смердючій рідині, Незнайко зробив одчайдушне зусилля і… прокинувся. Упевнившись, що він зовсім не в бочці, а вдома в постелі, Незнайко знову хотів був заснути, проте зненацька побачив, що вікно тихо відчинилось і в нього лізуть якісь підозрілі типи в картатих кепках і з пістолетами в руках. Скочивши з постелі, Незнайко кинувся тікати. Рятуючись від переслідувачів, він забіг на якусь залізничну станцію, де стояли цистерни з мазутом. Одна цистерна була порожня. Незнайко заліз у неї, але цистерна чомусь почала наповнюватись мазутом. Спочатку мазут дістав Незнайкові до пояса, потім до грудей, нарешті дійшов до горла. Незнайко почав плавати в мазуті, але рівень рідини піднімався чимраз вище. Незнайка, зрештою, притиснуло до стелі. Чорна тягуча рідина почала лізти йому в рот і в ніс, заліпила очі. Відчуваючи, що задихається, Незнайко закричав з усієї сили і знову прокинувся.