— Машина, якій не до вподоби копіювання? — простогнав Грегор. — Це — не по-людському!
— Навпаки,— з тугою мовив Арнольд. — Це аж надто по-людському...
Час було вечеряти, і компаньйони мусили пошукати, щб їстівного зажадати від машини. Овочевий салат видавався цілком приступним, але не дуже поживним. Виробник розщедрився на буханець хліба, але ніяких пирогів! Молочні продукти виключалися, оскільки якогось дня вони вже їли сир. Врешті-решт, після цілої години невдалих спроб та помилок, Виробник виштовхнув із себе фунт китового м'яса — певно, засумнівався щодо біологічного походження китоподібних.
Потім Грегор повернувся до діла — знову став наспівувати машині тихі заклинання про втіхи повторного продукування. Рівний гул і періодичні спалахи лампочок свідчили, що Виробник ще його слухає.
Арнольд повитягав купу довідників і заходився розробляти новий план дій. Через кілька годин він скочив на ноги й радісно вигукнув:
— Я знав, що все одно знайду!
Грегор притьмом обернувся:
— Що?
— Замінник системи управління! — Він підсунув книжку Грегорові під носа. — Дивись. Один науковець з планети Веднер II розробив його ще 50 років тому. За сучасними поняттями, той замінник досі незграбний, але працювати може. І пристойно вмонтується в нашу ракету.
— Але з чого він виготовляється? — скрикнув Грегор.
— Це якраз найголовніше! Ми не пригадаємо, бо його роблять із гуми!
Він мерщій натиснув кнопку і зачитав визначення гумової системи управління.
Ніякої відповіді.
— Ти повинна виробити Веднерську систему! — загорлав Арнольд до машини. — Інакше то буде огидне зневажання власних твоїх принципів!
Він знову тицьнув у кнопку й, аж до болю старанно вимовляючи слова, ще раз прочитав визначення.
Ніякої відповіді.
Грегора раптом вразила жахлива підозра. Зайшовши до Виробника, він знайшов те, чого боявся, і підкликав Арнольда.
На задній стінці машини було пригвинчено фірмову пластинку. На ній вони прочитали:
"Виробник. Клас 3. Виготовлено у Веднерській лабораторії, Веднер II".
— Отже, вони вже використовували її для цього,— сказав Арнольд.
Грегор не мовив ні слова. Та воно, либонь, і сказати було нічого.
На сторінках космольота з'явились великі плями плісняви, а сталеві панелі в кормовій частині почали вкриватись іржею. Машина так само уважно вислуховувала гімн на честь повторення, який виспівували їй компаньйони, але ніяк не реагувала.
На весь зріст постала проблема — що вони їстимуть далі? Фрукти відпадали через отой яблучний пиріг, так само як і всі різновиди м'яса, риби, молочних продуктів і виробів із збіжжя. Кінець кінцем вони пообідали врозкид жаб'ячими лапками, печеними трав'яними кониками (за старовинним китайським рецептом), а ще було філе ігуани. Але тепер, оскільки зужито вже і ящірок, і комах, і земноводних, можливості машинного здобуття їжі можна було вважати вичерпаними.
В обох знеопоганювачів природного середовища з'явились ознаки занепаду. Довге Грегорове обличчя стало кощавішим, ніж завжди. Арнольд знайшов у своєму волоссі грудки плісняви. А надворі безперестанку періщив дощ. Цівки води невпинно перекреслювали ілюмінатори й зникали у мокрому ґрунті. Космоліт почав потроху осідати, неначе збирався сам себе поховати під дією власної ваги.
Для наступної трапези вони вже не придумали геть нічого.
І тут Грегорові сяйнула вирішальна ідея.
Він обмислив її ретельно. Ще одна невдача — і їхній моральний дух підупаде остаточно. Але він усе-таки спробує, хай навіть шанси на успіх — наймізерніші.
Він повільно наблизився до Виробника. Арнольд підвів голову і жахнувся шаленого блиску, що з'явився в очах компаньйона.
— Грегоре! Що ти робиш?
— Хочу подати цьому страховиську останню команду, — хрипким голосом проказав Грегор. Руки в нього тремтіли, та все ж він примусив себе натиснути кнопку й прошепотів вимогу.
Минула хвилина, і нічого не сталося. Тоді враз Арнольд скрикнув:
— Назад!
Машина захиталася й затрусилась. Стрілки на циферблаті смикались у всі боки, мерехтіли лампочки. Вічка індикаторів температури й потужності з червоних стали пурпуровими.
— Що ти звелів їй створити? — спитав Арнольд.
— Я не велів їй щось творити, — відповів Грегор. — Я звелів їй відтворитися!
Машину пройняло судорожне двигтіння, вона огорнулася хмарою чорного диму. Компаньйони кахикали й хапали повітря роззявленими ротами.
Коли дим розвіявся, вони побачили Виробника на тому самому місці, тільки з пооблупленою фарбою та покривленими стрілками на циферблатах. А поряд нього, виблискуючи свіжим машинним мастилом, стояв його двійник — Виробник номер два.
— Браво! — загорлав Арнольд. — Ти нас урятував!
— Ні, бери вище, — проказав Грегор, утомлений, але задоволений. — Я зробив нас багатіями. — Він повернувся до нового Виробника, натиснув кнопку й гарикнув:
— Ану, відтвори себе!
Не минуло й тижня, а Арнольд, Грегор і троє Виробників, закінчивши роботи на Деннеті, повернулись на космодром Кеннеді. Тільки-но приземлились, як Арнольд покинув космоліт і сів у таксі. Поїхав спочатку на Кенел-стріт, тоді в центр Нью-Йорка. Справи не забрали в нього багато часу — за якихось кілька годин він знову був на кораблі.
— Так. Усе гаразд,— повідомив він Грегора. — Я говорив із кількома ювелірами. Ми можемо, не підриваючи ринку, продати десь із 20 великих каменів. А потім, я гадаю, доручимо Виробникам зосередитись якийсь час на платині, а згодом... Що сталося?
Грегор похмуро зиркнув на нього.
— Ти нічого не помічаєш?
— Га? — Арнольд обдивився по кабіні, глянув на Грегора, тоді на Виробників — і тут помітив.
В кабіні, де раніш було три Виробники, тепер їх стояло четверо.
— Ти примусив їх зробити ще одного? — спитав Арнольд. — Нічого страшного. Звели їм — нехай кожний виробить по діаманту...
— Ти нічого не второпав, — сумно перебив його Грегор. — Дивися. — Він натиснув кнопку на ближнім до нього Виробникові: — Діамант.
Виробник став труситись.
— Ось тобі твій клятий принцип насолоди! — мовив Грегор. — Маєш тепер повторювання! Ці кляті машини упали в шал дітородіння.
Машина ще раз уся струснулась і спородила...
Ще одного Виробника.