Нестерпна легкість буття

Страница 3 из 74

Милан Кундера

Так, протягом короткого часу, йому пощастило позбутися дружини, сина, матері й батька. Й від усього того лишився тільки страх перед жінками. Він жадав їх, а водночас боявся. І мусив поміж страхом і жаданням шукати якийсь компроміс; Томаш називав це "еротичною дружбою" і твердив своїм коханкам: лише несентиментальні стосунки, коли кожен з двох не претендує на життя й свободу другого, можуть принести обом щастя.

Аби мати певність, що еротична дружба ніколи не переросте в агресивне кохання, він зустрічався з кожною зі своїх постійних коханок лише після тривалих перерв. Томаш уважав цей метод досконалим і пропагував його серед друзів: "Треба дотримувати правила числа три. Можна зустрічатися з однією жінкою з невеликими проміжками часу, але ні в якому разі не більше як тричі. Або зустрічатися з нею довгі роки, проте за умови, що між побаченнями буде не менше трьох тижнів".

Ця система давала Томашеві змогу не поривати з постійними коханками й водночас мати кількох тимчасових. Така ситуація не всім подобалася. З усіх приятельок найкраще його розуміла Сабіна. Вона була художниця. Казала так: "Я люблю тебе, бо ти пряма протилежність кічу. В царстві кічу тебе мали б за монстра. Нема жодного американського або російського фільму, де б ти міг фігурувати в якійсь іншій, не такій жахливій ролі".

Саме до Сабіни звернувсь Томаш, коли довелося шукати для Терези роботу в Празі. За неписаними правилами еротичної дружби, Сабіна пообіцяла зробити все можливе і справді невдовзі знайшла місце у фотолабораторії одного ілюстрованого тижневика. Робота не потребувала особливої кваліфікації, а проте піднесла Терезу на вищий щабель, перевівши з офіціанток у коло співробітників преси. Сабіна сама відвела Терезу в редакцію, і Томаш тоді подумав, що в житті не мав щирішої подруги.

6

Неписана угода еротичної дружби передбачала, що Томаш виключить любов зі свого життя. І коли б він порушив цю умову, серед решти його коханок піднявся б заколот.

Через те Томаш і для Терези винайняв квартиру, куди їй довелося віднести свою важку валізу. Йому хотілось піклуватися про неї, оберігати, тішитися її присутністю, але він не мав ані найменшого бажання міняти спосіб життя. Не хотів, щоб думали, ніби Тереза в нього спить. Адже спільне спання — corpus delicti[2] кохання.

З іншими любасками він ніколи не спав. Коли навідувався до них, усе було просто: міг піти додому, коли хотів. Гірше було, коли котрась приходила до нього і він змушений був пояснювати їй, що після півночі відвезе її додому, бо не зможе заснути поруч із кимось. Це видавалось правдоподібним, але насправді причина була гірша, і він не наважувався цього визнавати: відразу після любощів його опановувало непоборне бажання лишитися самому; прокидатись серед ночі поряд із кимось було йому неприємно; спільне вставання відлякувало його; він не бажав, аби хтось чув, як він чистить зуби у ванній, аж ніяк не приваблював його і сніданок удвох.

Отже, Томаш був уражений, коли прокинувсь і Тереза тримала його руку. Він дивився на неї й не міг до пуття усвідомити, що сталося. Згадав години, проведені разом, і йому здалось, ніби від них промениться якесь незнане щастя.

Відтоді вони спали вдвох. Я б навіть сказав, що метою їхніх любощів була не плотська насолода, а сон після неї. Особливо не могла спати без нього Тереза. Коли лишалася часом сама в отій найманій квартирі, яка дедалі більше правила тільки для алібі, Тереза не могла заснути цілу ніч. В його ж обіймах засинала, навіть коли була вкрай схвильована. Томаш пошепки розповідав їй казки, які вигадував для неї, плів якісь дурнички, монотонно повторюючи слова, втішні або жартівливі. Ті слова викликали в неї хаотичні видива першого сну. Терезин сон був підвладний Томашеві, вона засинала в ту хвилину, яку він обирав.

Під час сну вона трималася за нього, як і першої ночі, міцно вхопивши за зап'ясток або палець. Коли Томаш хотів піти, не розбудивши її, мусив удаватися до хитрощів: обережно вивільнявся, на що вона завжди реагувала, майже прокидалася, бо навіть у снах стерегла його. Тереза втихала, коли він замість свого пальця підсовував їй у руку якийсь предмет (піжаму, капець, книжку), який вона потім стискала так міцно, ніби то був сам він.

Одного разу, коли Томаш уже був майже приспав її, тихенько мовив: "Отак, а тепер я піду". — "Куди?" — запитала вона. "У своїх справах", — відповів він несподівано суворим голосом. "Я з тобою!" — сказала Тереза й підвелась на постелі. "Ні, не роби цього. Я йду назавжди", — сказав Томаш і вийшов до передпокою. Вона встала і з примруженими очима пішла за ним. Була в самій сорочечці, майже гола. Закам'яніле обличчя нічого не виражало, але рухалася вона енергійно. Томаш вийшов із передпокою до коридора (спільного коридора багатоквартирного будинку) і зачинив перед нею двері. Тереза рвучко відчинила їх і пішла слідом, усвідомивши крізь сон, що він хоче піти назавжди і що треба його затримати. Томаш збіг сходами на першу площадку й спинився. Вона зійшла до нього, взяла за руку й повела назад до своєї постелі.

Томаш казав сам собі: кохатися з жінкою й спати з жінкою — дві пристрасті не тільки різні, але майже протилежні. Кохання проявляється не в бажанні любощів (це поширюється на незліченну кількість жінок), а в бажанні разом спати (це прагнення обмежується лиш однією жінкою).

7

Посеред ночі Тереза почала стогнати. Томаш розбудив її, але вона, прокліпавшись, сказала з ненавистю: "Йди геть! Іди геть!" Потім розповіла, що їй наснилося: десь вони були обоє, і з ними — Сабіна. Тоді всі опинились у великій кімнаті, посеред якої стояло розлоге ліжко, схоже на подіум у театрі.

Томаш наказав Терезі стояти в кутку, а сам кохався з Сабіною. Це видовисько спричинило Терезі неймовірні страждання. Аби заглушити біль душі болем тіла, вона заганяла собі голки під нігті. "Так жахливо боліло", — вся тремтячи, казала Тереза, стискаючи кулаки, ніби руки справді були зранені.

Томаш обняв її, і вона поволі заснула в його обіймах.

Наступного дня, пригадавши цей сон, Томаш витяг із шухляди письмового столу стосик листів Сабіни, погортав і швидко знайшов потрібний: "Я хотіла б кохатися з тобою в своїй майстерні, так ніби на сцені, — прочитав він. — Довкола стояли б люди, які не могли б відвести од нас очей, але не сміли б підступити ані на крок".