Її взагалі мало хто запрошував на вечірки. Їй було цікаво, чи Жирко або його мати пам'ятали, як вона одного разу прийшла до них на день народження. Був запрошений увесь їхній клас, і баба Кет купила Кристал нову святкову сукню. Тому вона знала, що у величезному Жирковому саду є ставок, гойдалка і яблуня. Вони ласували желе й бігали наввипередки в мішках. Тесса насварила Кристал за те, що та, відчайдушно прагнучи виграти пластмасову медальку, розштовхувала з дороги інших дітей. Хтось із них упав і розбив собі носа.
— Але ж тобі подобалося в школі Святого Томаса? — допитувалася журналістка.
— Ага, — відповіла Кристал, відчуваючи, що їй не вдалося висловити те, чого очікував від неї містер Фербразер, Вона дуже хотіла б, аби він був поруч і допомагав їй. — Так, подобалося.)
— А чому вони вирішили поговорити про Поля саме з тобою? — здивувався Жирко.
— Так хотів містер Фербразер, — відповіла Кристал.
Минуло кілька хвилин, а тоді Жирко запитав:
— Ти шось курила?
— Шо, типу косячка? Ага, разом із Дейном.
— Я теж трохи маю, — повідомив Жирко.
— Дістав у Ская Кірбі, так? — поцікавилася Кристал. Йому здалося, що він відчув у її голосі глузливу нотку, адже Скай — це був м'який, безпечний варіант, до нього ходили пацани із забезпечених родин. Якщо так, то Жиркові сподобалася справжність її насмішки.
— А де дістаєш ти? — зацікавився він.
— Ніде, бо то були Дейнові, — відповіла вона.
— Від Оббо? — припустив Жирко.
— Це підарюга довбаний.
— А шо з ним не так?
Але Кристал не могла пояснити словами, що з ним було не так, а навіть якби й могла, то не хотіла взагалі про нього говорити. Від згадки про Оббо у неї повзли по спині мурашки. Іноді він приходив і ширявся разом із Террі, а іноді просто дрючив її, а потім зустрічав Кристал на сходах із розстібнутою брудною ширінькою, шкірячись і хтиво поглядаючи на неї крізь окуляри з товстими лінзами. Незрідка Оббо пропонував Террі надати йому маленькі послуги, скажімо, переховати комп'ютери або залишити на нічліг якихось незнайомців, або виконати ще щось таке, про що Кристал навіть не здогадувалася, хоч матір тоді пропадала з хати годинами.
Не так давно Кристал приснився кошмарний сон, у якому її мати була прив'язана з розчепіреними руками й ногами до якоїсь рами, немов величезне, сире, общипане курча. Вона вся перетворилася на широченну, зяючу діру, а Оббо постійно заходив і виходив з цієї печери з якимись речами, тимчасом як крихітна голівка Террі була понура й нажахана. Кристал прокинулася страшенно сердита, відчуваючи, як їй підступає до горла нудота.
— Він довбойоб, — відповіла Кристал.
— Це той високий тип з поголеною головою і татуюванням на шиї? — запитав Жирко, який уже вдруге цього тижня сачконув був зі школи, а потім цілу годину просидів на мурі в Полях, спостерігаючи за тим, що там діється. Той лисий чолов'яга, що нишпорив у багажнику старого білого фургона, його заінтригував.
— Нє, то Пайкі Прітчард, — заперечила Кристал, — якшо ти бачив його на Тарпен Роуд.
— А шо він робить?
— Не знаю, — знизала плечима Кристал. — Запитай у Дейна, він дружбан Пайкового брата.
Але їй подобалася ця його щира зацікавленість. Раніше він ніколи не виявляв аж такого бажання розмовляти з нею.
— Пайкі отримав умовний строк.
— За шо?
— Він порізав пляшкою якогось типа в районі Крос Кіз.
— А то чого?
— Звідки мені знати, блін. Я там не була, — огризнулася Кристал.
Вона була в чудовому настрої, від чого завжди ставала трохи зухвалою. Якщо відкинути її хвилювання за бабу Кет (яка, зрештою, й досі була жива, тож залишалася надія, що вона якось оклигає), то в цілому останні тижні були непогані. Террі знову почала дотримуватись приписаного в "Белчепелі" режиму, а Кристал пильнувала за тим, щоб Роббі ходив у ясла. Його задок уже майже загоївся. Соціальна працівниця здавалася цілком задоволеною таким прогресом. Кристал теж ходила щодня до школи, хоча й не відвідувала традиційні ранкові консультації з Тессою ані по понеділках, ані по середах. Вона й сама не знала, чому. Буває, що іноді втрачаєш набуті звички.
Кристал знову зиркнула на Жирка. Він їй навіть ніколи особливо не подобався, доки не обрав її своєю мішенню в залі для вистав під час диско-вечірки. Усі знали Жирка. Деякі з його жартів переповідали, наче кумедні приколи з телика. (Кристал завжди вдавала, ніби в них удома є телевізор. Вона доволі часто дивилася його в однокласниць і в баби Кет, тому могла успішно блефувати. "Ага, це було повне гівно, скажи?" "Знаю, знаю, я мало не всцялася", — вставляла вона свої п'ять копійок, коли заходила мова про різні телевізійні програми.)
Жирко намагався уявити, що буває, коли тебе поріжуть склом. Майже фізично відчував, як зазубрений уламок розтинає ніжну шкіру його обличчя, як печуть оголені нерви, як повітря щипає за порізану шкіру; відчував гарячу вологість крові, що заливає йому обличчя. Шкіра довкола його рота стала надзвичайно чутливою, немовби там уже запікся шрам.
— А Дейн і досі ходить з ножем? — запитав він.
— Звідки ти знаєш, шо в нього є ніж? — здивувалася Кристал.
— Він лякав ним Кевіна Купера.
— А, ну так, — сказала Кристал. — Той Купер гівнюк, скажи?
— Ага, — погодився Жирко.
— Дейн носить ножа через тих братів Ріордонів, — пояснила Кристал.
Жиркові подобалося, з якою буденністю Кристал це говорила: вона розуміла, що ніж може знадобитися, бо на хлопця мають зуб і можуть йому "дати прикурити". Така була сувора реальність. Решта все не мало значення… Перед тим, як того дня приїхав Арф, Каббі вимагав від Тесси поради, на якому папері йому краще друкувати передвиборну листівку: на жовтому чи на білому…
— Може, там? — запропонував за якийсь час Жирко.
Справа від них тягнувся довгий кам'яний мур, а крізь відкриті ворота виднілися зарослі кам'яні плити.
— Ага, можна, — погодилася Кристал. Вона тільки одного разу була на цвинтарі, разом з Ніккі і Ліан. Вони тоді сиділи на якійсь могилі, розпиваючи з бляшанок пиво, й почувалися не дуже певно, а потім якась жінка почала на них кричати й обзивати їх. Вони пішли звідти, а Ліан пожбурила в ту жінку порожню баночку.
Але тут їх буде видно, подумав Жирко, коли вони підійшли до широкої бетонної доріжки поміж могилами: порослі зеленню пласкі надгробні плити ніяк їх не сховають. Тоді трохи далі Жирко помітив під стіною живопліт з барбарису. Він пішов навпростець, перетнувши цвинтар, і Кристал рушила за ним услід, ховаючи руки в кишенях. Тепер вони ступали поміж прямокутними клумбочками, всипаними гравієм. Написи на потрісканих надгробках були нерозбірливі. То був величезний цвинтар, просторий і доглянутий. Невдовзі вони вже дійшли до новіших могил з блискучими чорними мармуровими надгробками і золотистими написами. Довкола лежали свіжі квіти, принесені для тих, хто помер зовсім недавно.