— Завтра він зайнятий. І я не маю при собі мобілки. Каббі казав, щоб я не брав її до церкви.
— Не називай батька Каббі! Можеш подзвонити Арфові з моєї, — порадила Тесса, нишпорячи в кишені.
— Я не пам'ятаю його номера, — незворушно збрехав Жирко.
Минулого вечора вони з Коліном вечеряли без Жирка, бо той поїхав на велосипеді до Ендрю, з яким працював разом над якимось завданням з англійської. Принаймні так він пояснив це матері, і Тесса вдала, що вірить йому. Вона й сама була рада позбутися Жирка, щоб той не псував настрій Коліну.
Добре, що він хоч погодився вдягти новий костюм, куплений Тессою в Ярвілі. Уже в третій крамниці вона втратила терпець, бо у всьому, що вона йому пропонувала, він виглядав як опудало, незграбно й неоковирно, аж вона з лютості подумала, що Жирко робить це зумисне, бо якби він тільки захотів, то будь-який костюм міг би чудово йому пасувати.
— Тсс! — застерегла його Тесса. Жирко нічого не казав, але до них наближався Колін, за ним ішли Джаванди. Він був такий знервований, що переплутав, здається, свою роль того, що несе труну, з тим, хто зустрічає гостей, тиняючись біля воріт і вітаючи новоприбулих. Парміндер у своєму сарі мала похмурий і безрадісний вигляд. Діти пленталися за нею, а Вікрам у темному костюмі був схожий на кінозірку.
Неподалік від церковних дверей стояла зі своїм чоловіком Саманта Моллісон. Ніхто не міг би її потіснити з вимощеної доріжки, хоч би скільки там стареньких пань мерзли по кісточки в траві, адже її шкіряні туфлі на високих підборах могли б застрягти в розм'яклій землі і забруднитися.
Майлз і Саманта приязно відповідали на вітання знайомих, але між собою не розмовляли. Минулого вечора між ними спалахнула сварка. Дехто розпитував їх про Лексі й Ліббі, які зазвичай приїжджали на вихідні додому, але цього разу дівчатка лишилися ночувати в друзів. Саманта знала, що Майлзові їх бракувало, бо він любив грати на публіці роль батька сімейства. Можливо, подумала вона, відчувши приємний напад люті, він попросив би її з дівчатами попозувати з ним на фото для своїх виборчих листівок. І тоді вона з величезною насолодою сказала б йому все, що думає про таку затію.
Вона бачила, що його здивувала така величезна кількість людей. Він, безсумнівно, шкодував, що не гратиме зіркової ролі під час церемонії, що мала ось-ось розпочатися. Це була б ідеальна нагода для початку прихованої кампанії за місце Баррі в раді перед такою аудиторією потенційних виборців. Саманта закарбувала в пам'яті цю думку, щоб при слушній нагоді в'їдливо натякнути йому про цей змарнований шанс.
— Ґевіне! — покликав Майлз, зауваживши знайому біляву голову з вузьким черепом.
— О, привіт, Майлзе. Вітаю, Сáмо.
Ґевінова нова чорна краватка вирізнялася на тлі білої сорочки. Під очима в нього виднілися фіолетові мішки. Саманта стала навшпиньки, щоб він не проминув поцілувати її в щічку і вдихнути аромат її парфумів.
— Багато людей, — сказав, роззираючись, Ґевін.
— Ґевін нестиме труну, — повідомив дружині Майлз таким тоном, ніби розповідав про якусь малу й безперспективну дитину, яку нагородили талоном на книжку. Правду кажучи, Майлз був трохи здивований, коли Ґевін розповів про виказану йому честь. Майлз, якщо чесно, припускав, що вони з Самантою будуть серед привілейованих гостей, оточених певною аурою втаємниченості й поважності, адже вони були біля смертного ложа. Було б гарним жестом, якби Мері чи хтось до неї наближений попросили його, Майлза, зачитати уривок з Біблії або виголосити коротке слово, визнаючи таким чином важливість тієї ролі, яку він відіграв у останні хвилини життя покійного.
Саманта ж навмисне не виявила ані найменшого здивування, що Ґевіна вирізнили серед інших.
— Ти був дуже близький з Баррі, правда, Ґеве?
Ґевін кивнув головою. Його кидало в жар і трохи піднуджувало. Цієї ночі він дуже погано спав і прокинувся ще вдосвіта від кошмарних снів, у яких спочатку з його рук вислизала труна й тіло Баррі вивалювалося в церкві на підлогу, а потім він ніби взагалі проспав похорон і прибігав до церкви, коли на цвинтарі нікого вже не було, окрім жахливо розгніваної й зблідлої Мері, яка верещала, що він усе зруйнував.
— Я не зовсім певний, де маю бути, — сказав він, озираючись. — Ніколи ще цього не робив.
— Нічого страшного, старий, — заспокоїв його Майлз. — Від тебе вимагається, по суті, тільки одне: нічого не випустити з рук, хі-хі-хі.
Дівчаче хихотіння Майлза якось дивно контрастувало з його зазвичай низьким голосом. Ні Ґевін, ні Саманта не всміхнулись у відповідь.
Колін Вол вирізнявся своїм зростом. Великий і незграбний, з високим гулястим чолом, він завжди нагадував Саманті якогось Франкенштейнового монстра.
— Ґевіне, — покликав він, — ось ти де. Думаю, нам, мабуть, варто стати там на бруківці, вони будуть тут за пару хвилин.
— Добре, — погодився Ґевін, зрадівши, що хтось ним керує.
— Коліне, — привітався Майлз, схиливши голову.
— Ага, привіт, — метушливо озвався Колін і зразу відвернувся, почавши проштовхуватися крізь юрбу.
Тоді знову всі зарухалися, й Саманта почула гучний голос Говарда: — Вибачте… я перепрошую… мушу долучитися до родини… — Натовп розступився перед його черевом, а за ним з'явився і сам Говард у вельветовому плащі. За ним дріботіли Шерлі й Морін, спокійна й умиротворена Шерлі в темно-синьому одязі, й кістлява, мов хижа птаха, Морін у капелюшку з чорною вуаллю.
— Привіт, привіт, — сказав Говард, смачно чмокаючи Саманту в обидві щоки. — І як ти, Сáмо?
Її відповідь заглушило скуте човгання численних ніг, бо всі почали відступати назад з доріжки. Відбулася прихована боротьба за свої позиції, ніхто не хотів поступатися завойованими місцями біля входу до церкви. Коли юрба таким чином розкололася навпіл, у місцях розколу, неначе зернятка, почали виринати знайомі постаті. Саманта зауважила Джавандів з їхніми лицями кольору кави серед молочно-білих фізій. Неймовірно вродливий Вікрам у темному костюмі. Парміндер, одягнена в сарі (навіщо вона це зробила? Невже вона не розуміла, що грає на руку таким, як Говард і Шерлі?), а біля неї низенька й огрядна Тесса Вол у сірому пальті, ґудзики якого мало не тріскали під натиском її тіла.