— О, Господи, — озвався Говард. — Йому ж тільки сороківка недавно минула. Господи.
Майлз і Саманта чули, як важко дихає Говард, наче загнаний кінь. Зранку йому завжди бракувало повітря.
— А яка причина? Серце?
— Здається, щось із головою. Ми поїхали з Мері до лікарні і…
Але Говард їх не слухав. Майлз і Саманта чули, як він повідомляє новину комусь, відвернувшись убік від слухавки:
— Баррі Фербразер! Помер!.. Це Майлз!
Майлз і Саманта пили каву, очікуючи, доки Говард знову повернеться до розмови з ними. Коли Саманта сіла за кухонний стіл, її халат злегка розійшовся, оголивши багатство пишних грудей, що покоїлися тепер у неї на руках. Підперті знизу, вони здавалися пружнішими й округлішими, ніж тоді, коли вільно звисали. Жорсткувата шкіра між ними взялася ниточками зморшок, які вже не зникали навіть тоді, коли Саманта випростувалась. У молодості вона дуже полюбляла відвідувати солярії.
— Що? — перепитав Говард, коли знову заговорив у слухавку. — Що ти там казав про лікарню?
— Ми з Сáмою поїхали туди швидкою допомогою, — чітко вимовив Майлз. — Разом із Мері й тілом.
Саманта зауважила, що за другим разом Майлз підсилив, так би мовити, рекламний аспект розповіді. Вона його за це не осуджувала. Їхньою винагородою за пережите жахливе випробування було право розповісти про все людям. Саманта не думала, що зможе колись це забути: голосіння Мері, все ще напіврозплющені очі Баррі над кисневою маскою, їхні разом із Майлзом намагання розгадати вираз лікарчиного обличчя, тиснява і тряска, темні вікна, жах.
— Господи, — вже втретє повторив Говард, зосередившись на Майлзі і не звертаючи уваги на настирні запитання Шерлі, що долинали з-за його спини. — Отак узяв і врізав дуба на паркінгу?
— Ага, — підтвердив Майлз, — коли я на нього глянув, одразу зрозумів, що тут уже нічим не зарадиш.
Це була його перша брехня, і він відвів очі від дружини, коли це казав. Вона пам'ятала, як він поклав свою велику руку на тремтячі плечі Мері, заспокоюючи її: — Він буде в порядку… усе буде добре…
"Але ж, урешті-решт, — подумала Саманта, віддаючи належне Майлзу, — як можна було знати щось напевне, якщо в той час йому надягали кисневу маску, а тіло кололи голками?" Їм тоді здавалося, ніби Баррі намагаються врятувати, і ніхто не міг знати, що все це намарно, аж поки до Мері підійшла молоденька лікарка. Саманта й досі аж занадто чітко бачила перед собою розгублене й застигле обличчя Мері і вигляд тієї гладко зачесаної, в окулярах, дівчини в білому халаті: спокійний і ледь насторожений… таке постійно можна бачити в телевізійних серіалах, але коли це стається насправді…
— Анітрохи, — пояснював Майлз. — Ґевін ще грав з ним у сквош минулого четверга.
— І він тоді виглядав нормально?
— Ще й як. Просто розтрощив Ґевіна.
— Господи. Ну, мабуть, так воно й мало бути. Так мало бути. Чекай, мама ще хоче пару слів.
Приглушений брязкіт, а тоді почувся м'який голос Шерлі.
— Яке жахіття, Майлзе, — сказала вона. — 3 тобою все гаразд?
Саманта мало не захлинулася кавою, що пирскнула їй з кутиків рота на підборіддя. Вона витерла собі обличчя й груди рукавом. Майлз заговорив тим голосом, яким завжди розмовляв із матір'ю: нижчим, ніж зазвичай, владним і самовпевненим, виразним і діловим. Іноді, особливо коли Саманта напивалася, вона глузувала з розмов між Майлзом і Шерлі, передражнюючи їх. "Не турбуйся, мамусю. Майлз уже тут. Твій маленький солдатик". "Який же ти в мене молодчинка, такий великий, відважний і розумний". Останнім часом Саманта починала глузувати на очах у незнайомих людей, від чого Майлз робився похмурий і замкнутий, хоч і вдавав, ніби йому це смішно. Минулого разу, коли вони верталися додому, в машині з цього приводу навіть вибухнула сварка.
— То ти з нею їхав аж до самої лікарні? — запитала Шерлі через гучномовець.
"Ні, — подумала Саманта, — нам стало нудно, і ми вирішили вийти на півдорозі".
— Це все, що ми могли. Воліли б зробити більше.
Саманта встала й пішла до тостера.
— Я певна, що Мері була вам дуже вдячна, — сказала Шерлі.
Саманта брязнула покришкою хлібниці й запхала в тостер чотири шматочки хліба. Майлз заговорив природнішим голосом:
— Так, ну, а коли лікарі сказали… підтвердили його смерть, Мері захотіла побачити Коліна й Тессу Вол. Саманта їм подзвонила, ми зачекали їх, а тоді поїхали.
— Мері дуже пощастило, що ви там були, — сказала Шерлі. — Тато ще хоче додати пару слів, Майлзе, даю йому слухавку. Пізніше поговоримо.
— Пізніше поговоримо, — перекривила її біля чайника Саманта, хитаючи головою.
Її викривлене в чайнику відображення було набрякле після безсонної ночі, а карі очі запалилися. Саманта так квапилася почути, що скаже Говард, що ненароком натерла собі повіки кремом для штучної засмаги.
— Може, прийдете з Самою ввечері до нас? — прогудів Говард. — Ні, зачекайте… мама нагадала, що ми нині граємо з Балдженсами в бридж. Приходьте завтра. На вечерю. Близько сьомої.
— Побачимо, — завагався Майлз, зиркнувши на Саманту. — Мушу перевірити, які плани в Саманти.
З її вигляду важко було зрозуміти, хоче вона піти чи ні.
Коли Майлз повісив слухавку, в кухні зависло дивне відчуття порожнечі.
— Не можуть у це повірити, — сказав він, ніби вона й сама цього не чула.
Вони мовчки почали їсти грінки й пити свіжозаварену каву. Саманта жувала, відчуваючи, як потроху вщухає її роздратованість. Пригадала, як раптово прокинулася на світанні в темній спальні й відчула якусь абсурдну втіху і вдячність за те, що біля неї був Майлз, великий і пузатий, з пахощами камфорної олійки й задавненого поту. Тоді вона уявила, як розповідатиме своїм покупцям, що прямо у неї на очах померла людина, і як вони, ошелешені, помчали в лікарню. Думала, як краще описати все те, що відбувалося дорогою, і кульмінаційну сцену з лікаркою. Молодість цієї спокійної жінки справляла якесь негативне враження. Такі новини повинні повідомляти старші особи. Настрій її ще дужче поліпшився, коли вона згадала про завтрашню зустріч із торговим представником Шампетру. Учора вони дуже мило пококетували по телефону.
— Мабуть, я вже піду, — сказав Майлз, допиваючи каву й не відводячи очей від неба за вікном, що поволі світлішало.