До джерела він доповз вже поночі. Напився, змочив руки і задрімав. Через якийсь час прокинувся і знову запхав руки до буркута, але води не відчував. Натомість хтось смертно закричав. Виявилося, що Себастян мив не себе, а обпечені руки якоїсь жінки, яка теж приповзла до кринички і спала поруч у темені {щось подібне, але не дуже, з ним уже ставалося. Вони з Анною, ночуючи на людях, вдавалися до непомітного способу — під ковдрою він проникав у Анну пальцем. Одного разу спали у такій тісноті, що прокинувшись серед ночі, Себастян вийняв палець не з Анни, а з гуцулки, яка лежала зліва. А Анна міцно спала, повернувшись до нього спиною, справа, — Себастян не зауважив, як вони поснули, Анна відвернулася, а вивільнений палець він нехотячи примостив деінде).
48. До березня 1939 руки зажили не до решти, але Себастян через день відсилав телеграми у штаб Климпуша, переконуючи розмістити військо у приготовленій снайперській твердині.
Його ніхто не послухав, і все було втрачене (Майже як у Львові через балкони).
Карпатська Січ стала до відкритого бою.
Це був незауважений перший акт Другої світової війни.
Але чотири тисячі — проти сорока. Кров залляла Тису.
(Дрібка січовиків відступила у Румунію, але невдовзі румуни здали всіх угорцям, а угорці полякам — галичан).
Себастян зрозумів, що цього разу хтось придумав удатніший сюжет, ніж він.
49. Але Себастян дуже вірив у силу власної присутності. Знав, що не може бути нічого поганого там, де він є, бо йому всюди було добре.
Треба по-справжньому любити місця, щоб вони любили тебе.
Тому після погрому на Красному Полі він взяв рушницю і сам заліг у вигідному місці під Требушею. Один вдатний стрілець може змінити кілька сюжетів, особливо якщо той стрілець — останній.
50. Він стояв, вклякнувши у маленькому шанці під Требушею, і чекав ворожого війська (добре казав Франциск: найради-кальніше — чекати).
Так буває, думав Себастян. Я хотів бути найвдатнішим. Франц також намагався бути найвдатнішим, і що з того вийшло — перестав робити фільми (бо все збирався намалювати кіно кін), дав собі відрубати голову. Франц справді міг бути вдатним. Але якщо ти вдатний у всьому, а в чомусь одному невдатний — то вже не найвдатніший. І взагалі, на кожного найвдатнішого знаходиться ще більше найвдатніший. Так сталося з Францис-ком, так сталося з сеґедською Нанашкою, так сталося з Климпу-шем. Так може статися з ним.
51. Коли завалилася майже столітня вдасть Нанашки, до бару часто вламувалися обвішані крісами і порохівницями збуї нового ґазди, які гасали горами, накидуючи свої звичаї.
То були часи, коли Себастяна кожної ночі дивувало якесь нечуване шаленство, хоч минулої ночі був певний, що тепер його вже ніщо не здивує.
Часом збуї чинили йому прикрощі, але що він мав подіяти, раз назвався шинкарем.
Тоді він перебирав у пам'яті свої хлоп'ячі геройства.
52. Він не сумнівався, що у хлоп'ячому віці люди роблять свої найкращі речі. Шкода, що про них потім ніхто не знає, шкода, що хлоп'ячі подвиги не враховуються.
Себастян, наприклад, найкраще скакав з дахів у крони дерев — летів не дивлячись просто у зелене. Розтинав собою плівку листя і вже всередині круглих хащів хапався за якусь зустрічну гілку і відразу ж переносився на іншу.
53. Щоправда, були у дитинстві пригоди, подібні на образи збуїв.
Після таких випадків він сотні разів повторював собі придуманий вдатний хід подій, аж поки сам не увірував, що лише так могло бути насправді.
Такі історії укладалися дослівно раз і назавжди. Видно, якась відміна баю.
54. Вклякнувши в шанці під Трибушею, Себастян уявляв собі, як лепсько могло би вийти з тою маленькою Карпатією, яку він, скориставшись вселенським хаосом, може оборонити сам.
Придумував прекрасну країну навколо Ялівця, в якій би не було сміття, всі би знали мови один одного, а найвищою інституцією було би бюро сценаріїв, куди би кожен міг подавати щось дійсно цікаве, і уряд керувався би цими сюжетами.
Все псує би.
55. У березні скоро темніє.
Замислений Себастян ледве зауважив загін вершників у химерних одностроях, озброєних довгими карабінами. Вони простували до Трибуші.
Він зняв рукавиці, виклав біля руки рядок патронів і притулився до прицілу. Вершники перемовлялися (за губами — по-угорськи), заглядаючи на мапу (ґотичний шрифт виглядав так, ніби Першої світової ніколи не було). На одностроях вирізнялися значки лісової охорони.
Себастян взяв рушницю між ноги, загорнув її у верету, зібрав патрони до кишені, рукавиці — до другої і на колінах пішов шанцем до великої купи каміння. А тоді побіг через ліс до дороги і біг чотири години без перерви, поки не добіг до замаскованого в яру панцерника старого Веди.
56. Панцерник майже звисав над проваллям, прив'язаний тросом до грубезного бука. Верхній люк був відкритий, і тепле повітря, виходячи зсередини, вібрувало над отвором.
У возі справді було тепло. Старий Беда варив вино і розказував маленькш Анні про Франциска Асизького і Франциска Петроського. Анна прикрашала своє перебування у панцернику великими малюнками на білих стінах (щось подібне Себастян колись малював її мамі на долоні) і невпинним зловживанням дієсловом є.
Не марнуючи часу, Себастян і Беда випили вино і поїхали аж у Кваси, де стояв автобус-бар.
Свою уявну війну Себастян оголосив програною.
57. Автобусний бар вони найперше почули. А вже тоді побачили досить високо в небі умовний знак — шість берегових ластівок, чотири іволги й одного зимородка. Всі пташки літали взад—вперед одна поза другу, не вилітаючи однак за межі певної півсфери, ніби плями світел багатьох сторожових прожекторів на захмареному небі над нічним містом. їх стримували тонкі міцні нитки, які пучком сходилися десь за високим оборогом, в якому через зиму майже не лишалося сіна.
Шість чотири один, сказав Себастян.
Беда заглянув у грубий зошит і зачитав уголос — шість чотири один, у світі все таке, як воно є, і все діється, як діється; у ньому немає жодної вартості — а якби була, то не мала б вартості; якщо є якась вартість, то вона має перебувати поза всім, що діється і так-існує; бо все, що діється і так-існує, — випадкове.