6. Себастян з Анною жили у Мокрій найпримітивнішим життям. їли кулешу три рази денно, Анну кликали щепити яблуні (таку добру мала руку), Себастян замовляв людям страхи. А ночами вів складну радіогру, імітуючи в ефірі діяльність кількох радіостанцій неіснуючої партизанської групи "Земледухи".
7. В 1949 році Анна отруїлася житніми ріжками і почала бачити Середньовіччя.
Непрості сказали, що мусить бути з ними, як тільки стане жінкою.
Власне через це Себастян не відвів Анну до родинних місць, коли їй виповнилося п'ятнадцять років.
До Ялівця вони вирушили аж пізно восени 1951 року.
Непростих енкаведисти спалили навесні.
А жінкою Анна стала у червні.
Вони прокохалися з Себастяном ціле літо й осінь безпробудно.
Непроза
1. не говорити ж. однаково
(ж.. — жінкам — Анна ще маленька, і він придумує їй ніжні назви — зауважує, що дівчинка стає неприязною, коли він звертається до неї тими словами, якими називав колись її маму
— навіть дуже вдало — у оповідях, які розповідав колись своїй Анні, мусить міняти хоча б кілька слів, щоб вони сподобалися доньці — навіть якщо йдеться про прості історійки від Брема — а найголовніше, що не можна говорити того самого про кохання
— не лише однакових слів чи фраз, а й повторюватися у описах відчуттів — Себастян виробляє цілий еротичний лексикон, кохаючись з трьома поколіннями своїх жінок)
2. тату на долоні
(Себастян забавляє маленьку Анну, малюючи на долонях котиків, рибок, ялинок, зайчиків і пташок — Анна годинами розглядає, як міняється малюночок, по-різному рухаючи долонею — якось у барі виступає дресирувальник жаб — його жабки малесенькі, як ожини, і різнокольорові — найбільше, однак, білих — дресирувальник має тату — великий різнокольоровий ірис між лопатками, довжелезне стебло обвиває все тіло — Анна хоче тату і собі — вони довго вибирають, оглядаючи визначник рослин Карпат — Анна згадує малюночки з дитинства — але просить виколоти принаймні таку жабку, як у циркача — долоня — досить болюче місце, та Анна терпляча — татуюючи Анну, Себастян думає про лінії долі
— але є речі, важливіші від неї — тату на долоні мало хто може побачити — тепер Анна вітається, піднімаючи руку — вони кохаються, Анна дивиться на долоню і складається, як жабка — після того випускає з себе повітря, яке в такім випадку входить разом із Себастяном — через кілька годин після Анниної смерті жабка втрачає колір і стає білою)
3. страх — найбільша спокуса
(Себастян до Анни — є ти, світ є з тобою разом — і лише страх відриває від тебе частини і робить інший світ біля тебе без тебе
— боятися хочеться)
4. витискати помаранчу в рот цитрина висихає білим
(один з придуманих ними барних прийомів — помаранчу ріжеться навпіл і наливається келішок джину — клієнт випиває джин і відразу закидає голову назад, відкривши рот — бармен витискає сік помаранчі не в склянку, а безпосередньо в рот)
(Анна дуже змучена — Себастян витискає цитриновий сік їй на шкіру під ліктями, над ключицями, на животі, між сухожилля на кисті, під гортанню — сік вбирається і тонізує — струмочки витікають з цитринових озерець і висихають, залишаючи густий білий слід — так само біліють пальці, якщо чистити багато цитрин)
5. б. б.; зовсім інша своя
(б. б. — без біографії — у Ялівці всі знають один одного — всі біографії відомі — у вільні дні Себастян з Анною їздять на курорти у долині Прута — де багато чужих, де їх ніхто не знає — у Татаріє, Дору, Делятин і Луги, Микуличин, Ямну — зупиняються у випадкових пансіонатах на кілька годин — щоби лиш покохатися
— розказують у поїздах і готелях про себе вигадані історії — поводяться кожен раз по-іншому — відповідно до вибраної ролі
— Себастянові тоді часом здається, що з цією жінкою він щойно познайомився — так само з помешканнями — часто після нічної роботи йдуть на цілий день у порожні помешкання приятелів
— пробують себе серед чужих речей, у чужих звичках, оглядають альбоми з чужими знимками — або з мовами — приходять у пастуші стаї на полонинах — говорять не по-гуцульськи — просять молока, жентиці, гуслянки, вурди, будзу — слухають, як гуцули намагаються їх зрозуміти, що говорять між собою про них)
6. сімнадцять каменів уперед
(ще давно — коли Себастян вишколював доньку по-військовому — така вправа — перейти ріку по камінні, не зупиняючись ні на мить, стаючи і стрибаючи з каменя на камінь — подивившись з берега на шлях лише три секунди, спробували знов, коли друга Анна була вагітна — вона побачила і розрахувала сімнадцять кроків наперед)
7. розуміння — справа того, хто має розуміти
(це є фраґментом багаторічної дискусії між Себастяном і Непростими — вони вважають, що проблему розуміння має вирішувати той, хто дає зрозуміти — Себастян — навпаки — бо йдеться про апріорну неможливість ідентичного розуміння — своєї точки зору він дотримується і на практиці — завжди оповідає так, як хоче, щоправда, вичерпно відповідаючи на виниклі запитання— каже, що воліє риторику ощадну, а не надмірну — значень більше, ніж слів, а не навпаки)
8. епос родинних місць
(Себастян вслід за Франциском вважає, що основою кожного приватного епосу є перелік уявлень про місця, в яких відбувалася родинна історія — така собі сімейна географія рослин — у випадку останньої Анни головними вузлами епосу мусять бути Мокра, Ялівець, Чорногора, Станиславів, Прага, Африка, Львів, Трієст, Боржава, Шаріш, Болехів, Петрос, Чорна Тиса)
9. дитина — вбивця
(весна 1944 — остання весна автобуса-бару — колони вантажівок на гірських дорогах — деякі машини стоять тижнями — безпорадність управління — єдиний мотив — на Захід — солдати живуть у кузовах, вдень чекають можливого від'їзду, вночі бродять околицями — кілька угорських капралів п'ють цілу ніч в барі — Себастян впізнає серед них двох румунських опришків, котрі двадцять років тому відрізали голову Францові — він показує їх нишком Анні як фрагмент приватного епосу — не знати, чи могли опришки-капрали пригадати Себастяна, але ніхто нікому не каже жодного слова — вранці мадяри ідуть спати до вантажівки, а Себастян з Анною переїжджають трохи вперед — Анна просить, щоб він дуже детально оповів, як все відбулося з дідом Францом