Він виліз із машини й пішов до будинку. "Макгайн, — розмірковував він. — Макгайн, Макгайн, що це мені нагадує?" Але аж тоді, коли він побачив це прізвище перед собою, чіткими літерами на дверній табличці — Mc Hine,— йому враз сяйнула думка, і вія ледве стримався, щоб не зареготати голосно. Типово по-баткінсівському! Якщо вставити в це слово випалу голосну "а", то в цілому вийде "Machine" — "машина"!
Тепер він був цілком упевнений у собі. Він тричі глибоко зітхнув — тепер усе залежатиме від нього, він мусить знайти вихід, ще не знає який, але напевне знайде його, як це часто бувало в його практиці, коли якась проблема, начебто нерозв'язна, кінець кінцем, немов блискавкою, осявалася простим і чітким вирішенням. Треба тільки не хвилюватися й бути впевненим. І він подзвонив.
Відчинив робот. Зблизька Чарлз відразу визначив, що перед ним не жива істота,— і не по якихось деталях, а по загальному вигляду.
— Я з електричної компанії, мені треба перевірити лічильник,— сказав він.
Робот якусь мить повагався, а тоді мовчки розчинив двері.
Чарлз зачинив їх за собою й почав копирсатися в коробці лічильника. Робот стояв позад нього. Відкривши лічильник, професор запитав:
— Що, вперше бачите, га?
— Так,— відповів робот.
"Треба якось інакше, — подумав Чарлз, і далі копирсаючись у коробці й намагаючись робити якомога більше рухів, щоб виграти час.
— Ви не дуже давно живете тут? Я вас іще не бачив жодного разу.
— Ні,— відповів робот.
Несподівано Чарлзові сяйнула блискуча ідея. Писання! Адже робот не вміє писати! Таких філігранних рухів механізму навіть такий конструктор, як Баткінс, навряд чи домігся б при таких обмежених габаритах.
— Де можна заповнити формуляр? — запитав Чарлз, покінчивши з інсценованою роботою.
Робот відчинив ще одні двері.
Чарлз увійшов до кімнати і сів за стіл. Із папки електрокомпанії він дістав справжній бланк і записав: "Ремонт лічильника №.., адреса, дата". Тоді подав роботові аркуш і олівець:
— Отут ви маєте розписатись, отут, де стоїть "підтверджую".
Він знову став порпатися в папці, крадькома позираючи на робота. Той не рухався. "Таки підловив я його!" — подумав Чарлз. Але що буде далі? Чи зрозуміє робот, що його загнали в глухий кут? Що йому тепер доведеться скинути маску непримітності? На що він зважиться далі?
— Ви містер Чарлз Гарднер,— сказав робот.
Чарлз підвів очі. Тепер усе було поставлено на карту, настала вирішальна мить.
— Так,— підтвердив він.
— Я знаю ваше фото,— сказав робот.
Чарлз мовчав. Що далі? Робот, напевне, чогось чекав від нього, бо інакше він і далі або говорив би, або робив би щось. Машини не знають очікування через збентеження або вагання. Може, він, Чарлз, повинен дати йому якісь вказівки, наказати зробити щось? Треба спробувати.
— Принесіть мені, будь ласка, склянку води,— промовив він тоном наказу.
— Назвіть шифр чи йдіть звідси! — відповів робот.
Шифр? Ага, це була та записка, що лежала на столі в Баткінса і що про неї він уже майже забув. І не мав її разом із собою, бо залишив у піджаці. Що там було? Літери. Які?
Професор ковзнув очима по столу. Там він побачив бланк, що лежав перед ним догори ногами, і на ньому літери — ті самі літери, що були й у тій записці: ENIHCM. Прізвище робота, що його власноручно написав професор на бланку, тільки задом наперед — через те, що він дав роботові підписати бланк. Чарлз Гарднер прочитав кожну літеру окремо:
— E-N-I-H-C-M.
— Чекаю на ваші розпорядження! — сказав робот.
"Слава богу, вгадав, — подумав Чарлз. — Мабуть, старий Баткінс,— можливо, щось передчуваючи,— запрограмував робота так, щоб він слухався й мене. А може, він мав намір якогось дня продемонструвати свій винахід та все, на що він здатен? Про це я вже ніколи не дізнаюсь!"
Гарднер знову звернувся до робота.
— Принесіть склянку води,— сказав він.
Робот не перечачи пішов на кухню й приніс те, що від нього вимагали.
"Отже, він слухається мене! — зрадів Чарлз.— І що мені тепер з ним робити? Передусім я, очевидно, повинен дослідити його чи, точніше, його знання, які вклав у нього старий Баткінс". Після довгих розпитів Гарднер з'ясував, що робот не володіє майже нічим із того, що звичайно вважають загальною освіченістю, і в Баткінсовому будинку він знав тільки деякі приміщення. І в Чарлза виникла спасенна ідея. За кілька хвилин він обміркував цей план як науковий експеримент — і він таки справді збирався поставити експеримент, хоч і досить примітивний.
Після цього він дав роботові детальні настанови, намагаючись весь час правильно враховувати, що той знає і чого не знає, хоч це поки що було для нього самого рівнянням з багатьма невідомими.
— Це він,— доповів Чарлз, коли вже знову сидів у машині й розповідав капітанові про жарт, який утнув старий Баткінс зі словом "машина".
— Це дуже дотепно, — озвався капітан.— Але що вам пощастило витягти з нього?
— Небагато, — відповів Чарлз. — Але все-таки я дещо спостеріг. Мені здається, що під час стрілянини в готелі йому влучили в ліву руку. Принаймні він за весь час не зробив лівою рукою жодного руху. Я намагався "працювати" якомога довше, грунтовніше, та він зрештою став мене квапити і сказав, що має ще сьогодні зайти до ремонтної майстерні — зауважте собі!
— Це означає, що він збирається піти до Баткінсової фортеці,— задумливо промовив капітан.— Але стривайте, якщо в нього справді влучили, то як він міг потім тримати кермо?
— Я теж не знаю,— зізнався Чарлз,— хоча не слід забувати, що він не з крові й плоті. Пошкоджена машина може інколи працювати далі, поки зовсім не зіпсується.
— А може, йому просто треба зарядитися енергією? — висловив припущення репортер.
— Теж цілком можливо, — погодився Чарлз,— в усякому разі ми можемо його там схопити в ту мить, коли він буде частково вимкнений.
— Чудово,— сказав капітан.— Це непогана задумка. Та як ми проберемося в будинок?
Чарлз мав на це відповідь, та йому не хотілося, щоб інші подумали, що в нього на все є готове рішення. Тому він сказав:
— Авжеж, це проблема.
То був правильний хід, бо сержантові спало на думку те, про що давно знав Чарлз, укладаючи свій план.
— Треба простежити за ним! — вигукнув Нед.— Запам'ятати, на які кнопки він натискуватиме, а ще краще — сфотографувати!