— Шеф наказав спершу нагодувати вас, — сказав, як лишень міг, приязно один із тих, що їхали з ним у машині, і вийшов.
Спершу Гарднер вирішив не зважати на спокусу, та потім скорився обставинами і став їсти, й навіть з апетитом. Після вечері його відвели до якогось недбало одягненого добродія.
— Сподобалася вам італійська кухня? — запобігливо поцікавився той.— Я завжди дотримувався думки, що на переговорах легше досягти компромісних угод, задовольнивши спершу тілесні потреби. А ви як вважаєте?
Гарднер відповів, що не мав багато нагод нагромадити такого роду досвід.
Співрозмовник кивнув головою:
— Я вірю вам. Ви справляєте враження людини, що любить правду, і тому нам багато легше буде порозумітися. Ми трохи знайомі з вашою біографією. Так ось, щоб не витрачати зайвих слів: нам потрібен ваш робот. Або той, що вже існує, або сконструйований наново. Серійне виробництво ми взяли б цілком на себе. Пропонуємо вам або одноразову винагороду, або участь у прибутках — як ренту. Я знаю, що ви хочете сказати: ви цього всього не можете, це був винахід вашого друга, а він помер. Краще не кажіть такого, обміркуйте все як слід. Щоправда, ви могли б і одразу висловити свою згоду. Ні? Ну, гаразд, тоді до завтра! — Він натиснув на кнопку, і Чарлза Гарднера провели до кімнати, досить комфортабельної, як не зважати на загратовані вікна.
Генрі Вілкінс з винуватим виглядом стояв перед Джейн Гарднер.
— Ви не виженете мене? — боязко спитав він.
Джейн утомлено похитала головою.
— Бо це я своїм дурним репортажем дав усьому цьому хід,— картав себе репортер.
Джейн дивилася на нього, нічого не розуміючи.
— Це ж абсолютно ясно! — пояснив він. — Якийсь синдикат, велика організація злочинців, захопив вашого чоловіка, бо хоче мати таких роботів,— от для якої тільки мети? І не знаю, чого вони з цього сподіваються.
— А як же поліція?
Репортер сумно засміявся:
— Як правило, в таких випадках вона безсила.
— Вони вважають, що Чарлз може виготовляти такі штуки?
— Авжеж, і доти, доки вони вірять у це, вашому чоловікові нічого не загрожує! Та наскільки я його знаю, він їм відразу пояснить, що він цього не вміє!
— Я мушу хоча б щось зробити, але що? — підводячись, мовила Джейн.— Якби ж той старий навіжений Баткінс залишив хоча б якісь нотатки!
— А може, вони є, але заховані? — запитав репортер.— Ходімо туди ще раз і пошукаймо!
Джейн Гарднер не була певна, що в цьому є сенс, бо це дуже мало відповідало її уявленню про Баткінса. Та вона згодилась, аби хоч щось робити. Вони сіли у Вілкінсову машину й поїхали. Було вже темно, коли вони прибули на місце, і Генрі Вілкінс освітив фарами все навколо. Вони вже підходили до будинку, коли перед ними враз, наче з-під землі, з'явився полісмен. Козирнувши їм, він сказав:
— Лейтенант Меттісон поставив мене тут на випадок, якщо хтось із зацікавлених цією справою спробує стромляти сюди свого носа!
Генрі Вілкінс уважно подивився на нього з таким почуттям, що він уже бачив десь цього полісмена.
— Покажіть-но своє посвідчення!
Але полісмен ураз вихопив пістолет і примусив їх підійти до дверей.
— Тільки без дурниць! — попередив він.— Швиденько відчиняйте, а далі побачимо!
— І не подумаємо! — заявив Вілкінс.
— Дамі нема чого боятися,— сказав фальшивий полісмен,— а от у вас — три хвилини. Якщо після цього двері не відчиняться...
— Нічого не вдієш, — зітхнула Джейн. — Відчиніть.
— Який шифр? — спитав полісмен.
Вілкінс хотів був стримати Джейн, та вона вже говорила:
— Сьогоднішнє число, тоді рік мінус один день.
Фальшивому полісменові це було явно не під силу, і він тільки сказав:
— Відчиняй!
Генрі натиснув на кнопки, та двері не відчинилися.
— Маєте ще дев'яносто секунд! — сказав фальшивий полісмен і трохи підняв пістолет. Та в цю мить збоку хтось ударив його по руці, блискавичний удар у живіт примусив його зігнутися вдвоє, і елегантно одягнений чоловік виступив з темряви й уклонився.
— Капітан Бекет! — відрекомендувався він.— 3 ним готово, тепер можете відчиняти.
— Не можемо! — сказав репортер.— Шифр уже не підходить. Але насамперед — щиро дякуємо вам!
— О, нема за що! — чемно заперечив незнайомий.— А чи не краще, коли ми поговоримо про подробиці десь у приємнішому місці!
Джейн, іще важко дихаючи, вже отямилась і через силу промовила:
— Чи можу я запросити вас, нашого рятівника, до себе?
— Згода! — весело сказав незнайомий.
— А цей? — запитав репортер, показуючи рукою на фальшивого полісмена, що лежав іще долі.
— Про нього подбають! — сказав капітан і кивнув головою. З темряви виступили двоє полісменів, цього разу справжні, їх Генрі відразу впізнав, і потягли кудись іще непритомного нападника.
Мало спав Чарлз Гарднер тієї ночі. Він усоте обдумував становище, в яке потрапив, не знаходячи бодай якогось більш-менш розумного виходу, що дав би йому певний шанс на порятунок. Якщо він скаже, що може виготовляти роботів, то від нього вимагатимуть, щоб він це зробив, і подбають, щоб він не зміг викрутитись. А коли він скаже, що не може цього робити, як насправді й було, то йому не повірять і спробують удатися до примусу. Навіть, цілком можливо, захоплять і Джейн. А коли йому пощастить переконати їх, вони втратять будь-який інтерес до нього. На цьому, певне, закінчиться його земний шлях. Але принаймні Джейн буде в безпеці.
Він вирішив докласти всіх своїх сил, діючи саме так. Хоча великих надій на це покладати було нічого.
Цього разу його не нагодували. Підняли з ліжка і потягли до шефа.
— Ну, подумали? — неприязно спитав шеф.
— Послухайте, — замість відповіді сказав Гарднер,— чи немає у вас якогось фахівця з цієї галузі, щоб я міг йому дещо пояснити?
— А що саме?
— Що нічого не вийде. Мій покійний друг виготовив робота абсолютно сам, я побував у його домі лише після його смерті. Нотаток немає. Все.
Шеф раптом ошкірився. Здавалося, що ця справа його потішала.
— Слухайте уважно, — сказав він. — Ви знаєте, що таке начальник і що таке терміни? Бачте, я теж тільки службовець однієї з фірм і маю свої терміни. Звільнитись я, на жаль, не можу, це не в наших звичаях, тому я не маю наміру зволікати і дотримуватимусь своїх термінів. А для цієї мети,— він задоволено відкинувся на спинку стільця, — в моєму розпорядженні є всі засоби, можете вже мені повірити!