Терпець в робітників врешті увірвавсь. Вже наприкінці літа раз якось в неділю зібралось коло економії чимало неоплачених робітників. Люде обступили ґанок. Економ, літній чоловік, ждав Мишука, що він от-от прийде й принесе гроші на розплатку. Незабаром Мишук прийшов і приніс капшук грошей. Люде стовпились коло ґанку, неначе на ордані коло свяченої води, і спихали одні одних з східців. Але в принесеному капшуці грошей було небагацько, а деркачівських і захожих робітників з околишніх сіл було чимало. Капшук швидко спорожнивсь. Економ вийшов на ґанок і оповістив, щоб решта людей приходила знов через тиждень в неділю, як пан привезе гроші в Києва.
Між людьми піднявся гомін. Натовп заворушивсь, неначе гай заколивався на вітрі.
— Та що це далі буде! Ми прибились з далеких сіл, ходимо за дванадцять і більше верстов, сидимо тут голодні без хліба, стаємо на заробітки в тутешніх багатирів, щоб хоч прохарчуваться, тиняємось по хатах, як старці, і жебраємо, а ви нас все водите та дурите. Давай гроші, хоч з коліна вилупи! — підняли крик люде.
— Підождіть ще з тиждень, або хоч до середи, або до четверга! — гукнув економ з ґанку. — Пан оце зараз таки й розстарається грошей, привезе з банку.
— А доки ми вже ждатимемо! — крикнув один розлютований захожий чоловік. — Доки ми ходитимемо за п'ятнадцять верстов щотижня. Ми гаємо час, і навіть в неділю нема нам спочинку. А в вас усе грошей нема! Тичете нам по крапельці, а ми вже по шию понапозичались в крамарів, пооддавали в заставу свитки та кожухи, щоб зарятувать себе.
Піднявся знов галас та крик. Мишук подививсь, заглянув у вікно і трохи стривожився. Натовп коливався, хитався. Декотрі чоловіки махали руками й присікувались до економа з кулаками.
— Нехай пан хоч попродає оті свої баскі коні та худобу, а нам нехай заплате. Давай гроші! Ми не підемо додому з порожніми руками, — вже кричали розлютовані чоловіки і все сікались до економа та наступали по східцях,
Економ оступився, вскочив у двері й хотів зачиниться в конторі. Розлютовані люде вскочили слідком за ним і почали з одчаю та злості сіпать бідного старого за рукава й смикать за поли. Люті очі блищали страшно. Мишук одхилив двері з кімнати і вглядів ті визвірені й посатанілі види. В його в душі похололо. Люде кинулись до конторки, звалили її додолу й потрощили на цурпалки, шукаючи грошей. Але конторка була порожня. Тільки дрібні квитки порозсипались та порозлітались, неначе пообскубуване пір'я з гуски. Економ зопалу вскочив у свої покої. Він хапком наскоку защіпнув двері защіпкою. На руці в його теліпався одірваний по плече рукав. Мишук вхопився за клямку й держав з усієї сили. Люде кинулись до стільців і почали розбивать та трощити їх об підлогу. Десь дзенькнула, неначе крикнула, тахля в шибці. Кватирка вискочила надвір. Ломаки й кілки застукали по вікнах. Вікна ніби закричали й застогнали. Почувся стукіт, гуркіт, тріщання ламаної мебілі, дзенькання битих вікон. Люде торгали й сіпали двері, а далі з нестямки кинулись виставлять їх, щоб увійти в кімнату й знайти гроші.
Мишук зблід, аж пополотнів. Він випустив клямку з рук, з переляку вискочив в одчинене в третьому покої вікно, що виходило в огород, і кинувся навтікача по грядках не борознами, а просто по картоплі та буряках. Соняшники неначе бились з ним на льоту, мов перське гілля в лісі од прудкої втікачки, кидаючись то в лице, то в плечі. Мишук миттю перебіг через огород і добіг до загороди. З одчаю та з ляку він подерся на загату, неначе кіт, поколовся об кілки й острішки, обшмульгав об хворост пальці, прищикнув долоню. Він зопалу стрибнув додолу на мерву та переїди, перебіг загороду, переліз через зачинені ворота в загороді і вбіг у флігель.
Мелася глянула на його й з ляку остовпіла. Він був блідий, аж білий. Блискучі очі згасли і дивились кудись в простір. Бідний Мишук втратив свідомість і ледве дихав.
— Що з тобою? Що трапилось? — крикнула Мелася з переляку.
— Бунт на економії! Трощать усе, б'ють киями вікна, присікались за гроші до економа. Може, його вже і вбили. Присікались і до мене. Я оце ледве втік через загороду, через загату, — сказав Мишук, ледве одсапуючи.
Мелася втямила усе й зараз побігла в дім до батька, щоб дати звістку про небезпечний випадок на економії. Мишук трохи одсапався, вискочив з флігеля, побіг в станю, накинув хапком на коня сідло, скочив на його й виплигнув з стані. Переляк неначе гнав його кудись далі та далі. Він несвідомо почував, що ні загата з остришками, ні засуви в дверях в домі непевний захист в оселі. Назустріч йому вийшла Мелася.
— Куди це ти налагодився їхать? Куди ж ти ідеш? в гості, чи що, чи добувать грошей? — репетувала Мелася.
Хоч Мишук і не лякався навіть морських хвиль, як він чванивсь, але на вдачу він був таки добрий страхополох.
— До Некрашевича тікаю… чи то пак їду, щоб позичить в його хоч трохи грошей на розплатку або щоб принаймні показать людям гроші: ось дивіться, мовляв! вже маємо гроші! — гукнув з коня Мишук і покатав в одчинену браму так швидко, що трохи не наскочив на ворітницю. Йому все привиджувалось, що за ним гоняться розлютовані люде з визвіреними обличчями.
— Та заскоч же на економію та принаймні вгамуй людей обіцянкою, що ти, мов, їдеш за позичкою до сусіда! — крикнула йому навздогінці Мелася.
"А нехай їх ледащо візьме! — подумав Мишук, озирнувшись в одну мить на Меласю. — Я ладен тікать од їх якмога далі. А вона… заскоч, та впини, та вгамуй! А нехай йому дідько з таким життям. Я думав, що тут рожі та лілії, розкоші й збитки, а тепер бачу, що тут здебільшого "терція та будяки"! От тобі й моє дідицтво! Ні грошей, ні розваги! Ще й на тобі в додачу розлютованих розбишак. Оце так попався!"
Сам Гукович одначе не пішов на економію, щоб вгамувать визвірених од нужди робітників. Старий мусив послать на економію Теклю Опанасівну. Гуковичева подибала й обіцяла, що гроші будуть сьогодні ввечері і що зять поїхав до Некрашевича за грішми. Люде заспокоїлись і згодились ждать до вечора.
Тим часом зять прискакав до Некрашевича й розказав йому за несподівану пригоду на економії. В Некрашевича майнула думка покористуваться несподіваним випадком в садибі старого Гуковича й сплатить йому за пару чудових баских коней з його четвірці. Не гаячи часу, він зараз запріг коника в бігунки й покатав з Мишуком в Деркачівку, захопивши в кишеню половину тих грошей, що було варто заплатить за пару коней. Під його захистом Мишук сміливіше вертавсь додому. І… надвечір… Некрашевич виїхав з двору од Гуковича з парою коней, припнутих позад бігунок. В оселі настала тиша, але усі сиділи засмучені та з задумою на чолі, неначе в господі ждали чиєїсь смерті, неначе й Деркачівка мала побігти слідком за проданими кіньми.