– Ну що ж, можна почати й з Помазана. Помазан за тобою. Ти й підеш до нього… Але знову ж таки неофіційно. Ніна пробувала умовити дружину Яворського написати заяву, щоб можна було почати розслідування, але та й слухати не хоче. Отже, можлива лише приватна делікатна розмова.
– Спробую.
Наступного дня Анатолій Петрович Попенко подзвонив надвечір Помазану:
– Пробачте, будь ласка, мені сказали, що ви колекціонуєте порцелянових собак. Я теж колекціонер, правда, початківець. Чи не можна було б глянути на вашу колекцію?
– О! Будь ласка! Будь ласка! Дуже приємно. Приходьте. Хоч зараз.
Колекціонери – народ особливий. Коли хтось виявляє інтерес до предмета їхньої пристрасті, вони ладні прийняти його навіть серед ночі. Помазан зустрів Анатолія Петровича, як то кажуть, з розкритими обіймами.
Розглядаючи порцелянових цуциків, Анатолій Петрович висловлював щире захоплення. Йому навіть не доводилося кривити душею: статуетки були справді чудові.
– У вас унікальна колекція. Це справжнє багатство, пробачте, ви дуже необережні, – усміхаючись якомога привітніше, сказав Анатолій Петрович. – Зараз так зросла злочинність, а ви пускаєте до себе незнайому людину, повіривши їй на слово.
– Я довіряю своїй інтуїції, – сказав Помазан. – І вона ніколи мене не підводила.
– Ніколи? – знову усміхнувся Анатолій Петрович. – Ви так певні? І не бувало, що ви помилялися в людях? Не бувало, щоби хтось зловживав вашою довірливістю?
– У принципі ні.
– Тоді ви щаслива людина. На жаль, деякі ваші колеги вчені не можуть цим похвалитися. Є підозри, що зараз у середовищі вчених, академіків, професорів діє якийсь спритний шахрай, який називає себе агент СД. Дзвонить, вимагає гроші, причому велику суму. Сорок тисяч, – Анатолій Петрович, кажучи це, дивився просто у вічі Помазану.
Той одразу спохмурнів. – Хто ви такий? Здається, інтуїція мене таки підвела. Вперше в житті.
– Ні. Якраз не підвела, – усміхнувся Анатолій Петрович, виймаючи посвідчення. – Я з міліції. Хотів би допомогти вам і вашим колегам. Розумію – коли професійний досвідчений шахрай шантажує, він робить це дуже вміло, і те, що жоден із потерпілих не звернувся до міліції, свідчить про високий професіоналізм злочинця. Але тим більше його треба знешкодити…
– Я з вами згоден, але… – Помазан теж усміхнувся. – Мене ніхто не шантажує. І я не знаю ніякого агента СД. Пробачте…
Помазан дивився просто у вічі Анатолію Петровичу, і в погляді його була рішучість і непохитність.
– Шкода, що ви не довіряєте нам, – зітхнув Анатолій Петрович. – Тим ви ставите під удар не лише себе, а й своїх колег. Адже агент СД, відчувши безкарність, накоїть ще багато лиха.
– Мені теж шкода, але я вас запевняю, що нічим не можу допомогти.
– Я хотів би повірити, що це так. Але… Позавчора у вас було двоє хлопців… Це гарні хлопці, нічого спільного з агентом СД не мають.
Помазан нервово стулив губи:
– Ви хочете сказати, що це ваші агенти? Це ви їх підіслали?
– Ні. Не ми. Вони з власної ініціативи.
– А звідки тоді вам відомо?…
– Просто ми давні друзі… Отже, говорити, що ви нічого не знаєте про агента СД, не зовсім коректно.
– І все-таки я нічого про нього не знаю. Слів "агент СД" я не вимовляв. Це можуть підтвердити ваші юні друзі. А якщо я справді комусь хочу допомогти грошима – це моя особиста приватна справа і нічого протизаконного я не роблю. Кажу вам, ніхто мене не шантажує, не змушує. Я сам, свідомо, з власної волі й бажання роблю те, що хочу. У нас багато нових прогресивних законів, але Верховна Рада ще, здається, не прийняла закону про те, щоб міліція контролювала, на що людина витрачає свої чесно зароблені гроші… Отже, на цьому розмову давайте припинимо. Я вдячний вам за турботу, зичу вам успіхів у боротьбі з правопорушеннями і злочинністю. Людина ви, очевидно, непогана. Інтуїція мене таки не зрадила. Бувайте здорові!
Анатолію Петровичу Попенку нічого не лишалося, як простягнути руку доктору наук Помазану і піти.
Розділ X
С. Д. Пищенко
Коли перехожі бачили його на вулиці, ніхто й подумати не міг, що то карний злочинець. Випещене благородне обличчя, окуляри, сива професорська борідка, на голові крислатий велюровий капелюх, штовхне когось ненароком: "Пробачте! Даруйте! Пардон!" Завжди пропускав уперед себе у дверях навіть чоловіків, не кажучи вже про жінок. Знайомим жінкам при зустрічі цілував руку, і тільки зрідка, коли бував "під чаркою", тобто у нетверезому стані, дозволяв собі "розслабитись", і тоді ставало видно, що більшу половину свого життя він провів за ґратами у товаристві не дуже вишуканому. Тоді з язика його замість "Даруйте! Пробачте! Пардон!" зривалися фрази іншого ґатунку. Саме в такий день і зародився конфлікт Сергія Даниловича з "кореспондентшею" та пуделем.
Але то бувало, повторюю, дуже рідко. Здебільшого Сергій Данилович був вихований, ввічливий, навіть запопадливий. Жив він в окремій однокімнатній квартирі, де крім нього, була прописана ще й його сестра, яка насправді мешкала у своїх дорослих дітей в Кагарлику.
Сергій Данилович любив товариство, особливо молоде. В його квартирі весь час товклися юнаки й дівчата, слухаючи його безконечні теревені… під музику. Сергій Данилович не лише балакун, але й меломан. Збирав музику, здебільшого старовинні платівки. І всім казав: "Якщо знайдете десь старовинну платівку, негайно несіть до мене. Купую за грубі гроші". Женя не раз чув ці слова. І тепер у нього виникла ідея:
– Ми повинні десь роздобути платівку.
– У нас є, – сказав Вітасик. – Але, по-моєму, зовсім старовинних серед них нема.
– Треба пошукати. Ти ж розумієш, ми повинні з ним зустрітися, ми повинні з'ясувати – він чи не він. Міліції це важче, ніж нам.
Вітасик не заперечував. Це саме він перший висловив припущення – а чи не Пищенко шантажує вчених? Хоча Сергій Данилович жив не з ним, а з Женею в одному будинку, та Вітасик про його існування, звичайно, знав. А на ініціали (С. Д.) вже звернув увагу Женя.
Вітасикові батьки теж любили музику, в них іще досі зберігся старий стереопрогравач "Вега" з колонками. І пару поличок у шафі займали платівки. – Доведеться без дозволу, – зітхнув Вітасик. – Бо якщо зараз почати пояснювати, мати категорично заборонить. Вона минулого разу сказала: "Щоб це було востаннє. Жодних розслідувань, жодних контактів зі злочинцями!"