Нечутна зброя

Страница 2 из 3

Роберт Шекли

Ідеальна зброя!

Він обернувся і пішов далі, поклавши важкий дезінтегратор у кобуру.

Настала тиша. Лісові мешканці осмислювали новий досвід. За кілька секунд вони оговталися від несподіванки. Блакитні й помаранчеві дереволази знову захиталися на гілках у нього над головою.

Стерв'ятник у небі опустився нижче, біля нього звідкись з'явилося ще кілька чорнокрилих птахів. А в кущах знову почулося гарчання диких собак.

Вони не відмовилися від переслідування. Діксон чув, як хижаки перебігають у заростях по обидві сторони від нього, ховаючись за листям.

Він знову дістав дезінтегратор. Невже вони насміляться спробувати ще раз? Вони насмілилися.

За його спиною з кущів вистрибнув сірий плямистий пес.

Дезінтегратор загув. Собака розчинився на льоту —навколо ледь ворухнулося листя, коли повітря заповнювало вакуум, що утворився.

Ще один пес кинувся на Діксона, і він, трохи насупившись, його знищив. Не можна сказати, щоб ці звірі були аж такими дурними. То чому ж вони ніяк не зрозуміють, що проти нього та його зброї вони безсилі? По всій Галактиці живі істоти швидко зрозуміли, що озброєної людини слід остерігатися. А ці?

Ще три собаки з різних сторін без попередження кинулися на нього. Діксон увімкнув режим неперервної імпульсної стрільби й зрізав їх одним помахом руки, немов косою.

Здійнявся пил, повітря заповнило вакуум.

Він прислухався. Гарчання лунало по всьому лісі. Нові й нові зграї собак збігалися, щоб урвати свою частину здобичі.

Чому вони не бояться?

Раптом він усе зрозумів. Вони не бояться, бо не бачать чого боятися!

Дезінтегратор знищує їх швидко, акуратно й тихо. Собаки, які потрапили під промінь, переважно просто зникають. Вони не вищать в агонії, не виють і не гарчать.

А головне — не чути звуку пострілу, якого вони могли б злякатися, не пахне порохом, не клацає затвор, досилаючи новий патрон...

"Напевно, їм просто не вистачає розуму, аби усвідомити, що саме їх убиває, — подумав Діксон. — Мабуть, вони просто не розуміють, що відбувається, і вважають, що я беззахисний".

Він прискорив крок. "Жодної небезпеки немає, — нагадав він сам собі. — Хоч вони й не розуміють, що ця зброя смертоносна, від цього вона не стає менш убивчою. Але все одно він наполягатиме, щоб у новій моделі вбудували якийсь шумовий пристрій. Напевно, це неважко, а зі звуком постріл буде переконливішим".

Тепер осміліли й дерево лази — вони, ощиривши зуби, розгойдувалися майже на рівні його голови. "Теж, мабуть, хижаки", — вирішив Діксон і, увімкнувши імпульсний режим, вирізав величезні прогалини у кронах дерев.

Дереволази здійняли вереск і поховалися. На землю посипалося листя й гілки.

Навіть собаки на мить замовкли.

Діксон задоволено посміхнувся й у ту саму мить опинився на землі, притиснутий довгим стовбуром, який промінь дезінтегратора перерізав біля кореня. Удар прийшовся на ліве плече.

Зброя випала з рук Діксона й упала за три метри від нього, продовжуючи нищити навколишні кущі. Диксон виповз з-під гілля й кинувся до зброї, але її вже встиг схопити один із дереволазів.

Діксон кинувся на землю. Тварина, торжествуючи, вимахувала на всі боки дезінтегратором. На землю падали гігантські дерева, а повітря потемніло від падаючого листя й галуззя, земля вкрилася глибокими борознами.

Промінь дезінтегратора перерізав стовбур дерева, біля якого щойно стояв Діксон, і зборознив землю біля самих його ніг. Діксон відскочив убік і ледве ухилився від наступного пострілу, який мало не зніс йому голову.

Діксон впав у відчай. Але невдовзі дереволаза здолала цікавість.

Весело тараторячи, він повернув дезінтегратор стволом до себе й спробував заглянути в отвір.

Голова тварини беззвучно зникла.

Діксон одразу перестрибнув траншею, схопив зброю, раніше, ніж інші дереволази, й одразу вимкнув імпульсний режим.

Кілька собак повернулися. Вони стояли неподалік і уважно стежили за ним. Діксон не зважився стріляти. Його руки так трусилися, що це було б небезпечно не стільки для собак, скільки для нього самого. Він повернувся і зашкутильгав до корабля.

Собаки рушили за ним.

Діксон швидко отямився й поглянув на блискучий дезінтегратор, який тримав у руці. Тепер він відчував до своєї зброї куди більшу повагу й неабияк її побоювався. Принаймні значно більше, ніж собаки. Ті, мабуть, ніяк не пов'язували руйнування в лісі з дезінтегратором. Напевне, їм здалося, що раптово налетіла буря. А тепер вона минула, і можна відновити полювання,

Діксон ішов крізь густий чагарник, випалюючи собі дорогу. Собаки по обидва боки не відставали. Час від часу одна з них потрапляла під смертоносний промінь. Але їх було кілька десятків, і вони підступали дедалі ближче.

"Бісові створіння, — подумав Діксон, — чому вони не рахують свої втрати?" Але одразу збагнув, що хижаки навряд чи взагалі вміють рахувати.

Він пробивався крізь зарості. Корабель уже був зовсім поруч. Діксон підняв ногу, щоб переступити через товстий стовбур, що лежав поперек дороги. Раптом стовбур ожив і роззявив величезну пащу біля самих його ніг.

Натиснувши на курок, він не відпускав його цілих три секунди, ледь не зачепивши власні ноги. Чудовисько зникло. Діксон схлипнув, похитнувся і сповз у яму, яку щойно сам зробив.

Він важко упав на дно, підвернувши ліву ногу. Собаки оточили яму, клацаючи зубами й не спускаючи з нього очей.

"Спокійно", — сказав собі Діксон. Двома влучними пострілами він очистив краї ями від хижаків і спробував вилізти з неї.

Але яма мала надто стрімкі схили, до того ж вони оплавилися й перетворились на скло.

Його охопила паніка. Він раз у раз, не шкодуючи сил, кидався на гладеньку поверхню. Усе марно. Діксон зупинився і змусив себе мислити логічно. Він потрапив у цю яму через дезінтегратор, тож нехай дезінтегратор його звідси й витягає.

Натиснувши на спуск, прорізав у ґрунті похилий відкіс і, долаючи біль у нозі, виповз на поверхню.

На ліву ногу він ледве міг ступати. Ще більше боліло ліве плече. "Певно, той стовбур таки зламав мені ключицю", — подумав Діксон і зашкутильгав далі, спираючись на гілку, як на милицю.

Собаки кілька разів кидалися на нього. Він розстрілював їх, але зброя у руці ставала дедалі важчою. Стерв'ятники опустились на землю й посідали на акуратно розрізані променем трупи собак, в очах Діксона час від часу темніло. Він намагався опанувати себе — не можна втратити свідомість, коли довкола собаки.