– Ви тільки-но погляньте! Я таки закрутила покришку на бляшанці з кавою, – зраділа Мумі-мама. – Як тобі все гарно вдалося! А сковорідку та горнятка зможеш принести?
Такого незвичайного сніданку в родині Мумі-тролів ще не бувало.
Щоб заварити каву, пожертвували на дрова одного стільця, якого ніхто не любив. Цукор, на жаль, розчинився у воді, але Мумі-тролеві пощастило знайти натомість слоїк сиропу. Мумі-тато ласував мармеладом просто з банки, а Маленька Мю подірявила всенький буханець свердлом, однак ніхто на те навіть уваги не звернув.
Час від часу Мумі-троль пірнав у кухню, щоб порятувати ще якусь необхідну річ, і тоді бризки води розліталися по всій закіптявілій від диму кімнаті.
– Посуд сьогодні не митиму, – тішилася Мама. – Хтозна, може, й ніколи більше не митиму… Може, любі мої дітоньки, спробуємо витягнути меблі з вітальні, доки вони не понищилися?!
Сонце надворі пригрівало, хвилі вляглися.
Потерпільці на дашку дровітні трохи вже прийшли до тями і заходилися на всі лади лаяти непорядок у природі.
– Нічого подібного не траплялося у часи моєї мами, – обурювалася пані Миша, завзято вичісуючи хвостика. – Такого ніколи би не допустили! Але часи, ясна річ, помінялися, і нинішня молодь просто відбилася від рук!
Якесь маленьке звіря з дуже поважним виглядом присунулося ближче до решти і мовило:
– Не думаю, що цю велетенську хвилю нагнала молодь. Ми, без сумніву, надто маленькі для цієї долини, а хвилю можемо здійняти хіба у відрі, банякові чи черпаку, зрештою, у склянці…
– Він з мене насміхається? – грізно звела брови пані Миша.
– Ні, що ви! Та ніколи! – боронилося поважне маленьке звіря. – Я лишень міркував, міркував усю ніч, звідкіля може взятися така величезна хвиля без шторму? Це мене дуже зацікавило, розумієте… І я вважаю, якби…
– Дозвольте поцікавитися, як вас називати? – урвала його пані Миша.
– Мудрик, – відповіло звіря, нітрохи не розсердившись. – Як тільки ми збагнемо причину виникнення хвилі, одразу все стане на свої природні місця.
– Природні! – пропищала маленька товстуля Рюмса. – Мудрик нічогісінько не розуміє! У мене все пішло шкереберть, геть усе! Позавчора хтось підклав мені в черевик шишку, напевно, щоб посміятися з моїх великих ступнів, учора якийсь гемуль прогулювався попід моїми вікнами, багатозначно хихочучи. А сьогодні – ось маєш!
– То, кажете, велика хвиля здійнялася лише для того, щоб дошкулити Рюмсі? – ввічливо запитало інше звіря.
– Я такого не казала, – ледь не розплакалася Рюмса. – Ніхто про мене не думає, не кажучи вже про те, аби зробити щось заради мене! Про велику хвилю й мови нема!
– Може, ота шишка впала тобі до черевика з сосни? – співчутливо запитав Мудрик. Якщо це була соснова шишка, звичайно. Бо ж могла бути і ялинова… У твоєму черевику вміститься ялинова шишка?
– Нічого мені нагадувати, що маю великі ступні… – ображено огризнулася Рюмса.
– Я лише намагаюся розтлумачити, – виправдовувався Мудрик.
– Тут ідеться про образу почуттів. Цього не розтлумачити, – наполягала Рюмса.
– Гаразд, гаразд, – безпорадно погодився Мудрик.
Пані Миша вже вичесала хвостика і перемкнула увагу на будинок Мумі-тролів.
– Гляньте, рятують свої меблі, – зауважила вона, витягнувши далеко шию. – Оббивка на дивані, бачу, облізла. О, вони вже поснідали! Тільки про себе й думають! Хропся причісується та чепуриться. (А ми тут тонемо!) Уявляєте, тягнуть на дах диван, щоб висушити його! А тепер ще й стяг підняли! Присягаюся своїм неповторним хвостом, дехто вважає себе ледь не пупом землі!
Мумі-мама саме перехилилася через поруччя балкону й гукнула потерлільцям:
– Дорого ранку!
– Доброго ранку і вам! – запопадливо відгукнувся Мудрик. – Можна навідатися до вас у гості? Чи ще надто рано? Може, зазирнемо до вас після обіду?
– Заходьте вже, не відкладайте, – запросила Мама. – Мені подобаються ранкові візити.
Мудрик зачекав, доки стовбур великого дерева з вивернутим корінням порівнявся з дашком дровітні, притримав його хвостом і запитав своїх товаришів по нещастю:
– Попливете зі мною на гостину?
– Ні, красно дякую, – пирхнула пані Миша. – Нам нічого там робити! Пхе, яке нечупарне господарство!
– А мене не запрошували, – спохмурніла Рюмса.
Вона дивилася, як Мудрик відштовхується від дашка, стовбур ковзнув по воді. Раптом вона відчула себе такою самотньою, що, недовго думаючи, стрибнула на колоду, міцно вчепившись за гіллячки. Мудрик мовчки допоміг їй видряпатися на сухе.
Вони поволі підпливли до даху ґанку й увійшли досередини через вікно.
– Ласкаво просимо! – привітав їх Мумі-тато. – Дозвольте відрекомендувати: моя дружина, мій син, Хропся, Доня Мюмлі та Маленька Мю.
– Рюмса.
– Мудрик.
– Які ви смішні! – вигукнула Маленька Мю.
– Це церемонія знайомства, – пояснила Доня Мюмлі. – А тепер помовч, бо до нас прийшли зі справжнім візитом.
– У нас трохи неприбрано, – вибачалася Мама. – І вітальня, на жаль, затоплена…
– Не біда, – заспокоїла її Рюмса. – Тут такий чудовий вигляд з вікна. Ще й гарна погода встановилася!
– Ти була начебто іншої думки… – здивувався Мудрик.
Рюмса густо почервоніла.
– Я не мала наміру нікого обдурювати, – проле– беділа вона. – Просто вважаю за необхідне казати приємні речі.
Запала мовчанка.
– Тут трохи тісно, – ніяково заговорила знову Мама. – Та ми раді змінам. Я ніби по-іншому побачила наші меблі… надто коли вони плавали догори ногами! І вода стала такою теплою. Наша родина, власне кажучи, дуже любить плавати.
– Справді? – ввічливо підтримала розмову Рюмса.
Знову всі замовкли.
Раптом почулося тихе дзюркотання.
– Мю! – суворо звернулася до сестрички Доня Мюмлі.
– Це не я, – боронилася Маленька Мю. – Це море підійшло до вікна…
Крихітка мала рацію. Вода знову почала підніматися. Маленька хвилька перехлюпнула через підвіконня. За нею ще одна. І зненацька цілий водоспад ринув на килим.
Доня Мюмлі поквапно запхала сестричку до кишені.
– Яке щастя, що ця родина любить плавати! – мовила вона.
Розділ третій
Про те, як знайомитися з будинком, де живуть примари
Мама Мумі-троля сиділа на даху будинку, притискаючи до себе торбинку, скриньку з шитвом, сковорідку та родинний фотоальбом. Час від часу вона відсувалася, намагаючись втекти від води, що підступала все ближче, – їй дуже не подобалося, щоби хвіст плавав у воді. Надто тепер, коли у них гості.