Раптом з гуркотом відчинились кухонні двері, і на порозі з'явилися Тюменєв та Аркусов.
Старенька підвелась, простягла до чоловіка руки, наче шукаючи допомоги, скрикнула:
— Іване Івановичу, я з переляку трохи не вмерла! Іване Іва… — та й не доказала. Її вразив вигляд Тюменєва і Аркусова. — Що це з вами трапилося? Звідки ви? Брудні, обірвані, побиті. Розбійники напали, чи що?
— Зоря, — відповів Аркусов з-за спини Тюменєва.
— Пусте. Все гаразд, — бадьорився Тюменєв. — Буря, вітер. Допоможи нам трошки опорядитися. Листів не було?
Останнім часом Тюменєв одержував багато листів.
— Пошти не було. Мабуть, буря затримала, — відповіла Олена Гаврилівна.
За чайним столом Тюменєва, нарешті, розповіла про незвичайні події, що сталися вранці. Іван Іванович слухав, кивав головою, усміхався. Тоді швидко пройшов до кабінету, приніс звідти барограф і сказав, показуючи дружині риску на стрічці:
— Ось бачиш, у чверть на п'яту ранку тиск раптом упав майже до чотирьохсот міліметрів. У цьому весь секрет вранішньої чудасії. От чому стріляли банки та відчинялися шафи й скрині: внутрішній тиск у банках і ящиках одразу ж став набагато вищий за зовнішній. З цієї причини виникли й нові джерела.
— А чому атмосферний тиск так різко знижується? — спитала Олена Гаврилівна.
— Зоря своїм притяганням викликає припливні дії в земних океанах та атмосфері. Двічі на добу тепер ми відчуваємо підвищений тиск і двічі — знижений, в міру обертання земної кулі.
— І хвороби якісь нові причепилися, — казала далі Тюменєва. — Зранку тіло важчати починає, до полудня зовсім обважніє. На вечір вага спадає, а надпівніч в усьому тілі така легкість, що, здається, взяла б та й полетіла. Невже це все від зміни тиску?
— Ні, тут уже позначається безпосередній вплив сили притягання зорі, — пояснив Тюменєв. — На таку "хворобу" тепер ми всі хворіємо.
— "Говорить Москва…" — почувся голос із радіоприймача. Передавали ранкові новини.
— "В екваторіальній Африці стався трагічний випадок: англійський льотчик, скориставшись надзвичайно високим тиском, піднявся на простому літаку на висоту кількох десятків кілометрів. Та не встиг він похвалитися своїм рекордом, як сповістив по радіо:
"Притягання зорі одірвало літак від Землі. Не допомогла потужність трьох тисячосильних моторів. З наростаючою швидкістю нестримно падаю в небо. Задиха…"— на цьому повідомлення обірвалося.
— То ж бо й воно! Впасти в небо — це якраз те, що треба. Але і в небо слід падати вміючи. Погано обчислюють і за це платять головою, бідолахи, — мовив Тюменєв.
Олена Гаврилівна сполошилася.
— Цього ще бракувало, щоб люди із землі на небо падали!
— А ви з дому не виходьте, Олено Гаврилівно, — сказав Аркусов. — Коли зоря почне дуже вже притягувати, доведеться тільки переселитись на стелю й ходити догори ногами.
— Чого ви, Аркусов, смієтеся з мене? Я й так налякана.
— Пробачте, Олено Гаврилівно. Сміюся, жартую. В нас до цього справа не дійде, але на екваторі деякий час буде щось подібне. Це коли зоря пройде на найближчій відстані од Землі й відірве частину земної атмосфери…
— Менш ніж третину атмосфери і кілька тисяч кубічних кілометрів океанської води, — додав Тюменєв.
Через веранду ввійшов Архімед. Його одяг був у повному порядку. В руках він тримав портфель.
— Давно прокинувся? — спитав Тюменєв племінника.
— Я не спав.
— Як так — не спав? — спалахнув, мов порох, Тюменєв. — Чому не спав? Недисциплінованість? Куди ти тепер годишся? Після безсонної ночі ти, певно, два до двох не додаси.
— Мабуть, що й не додам, спокійно відповів Архімед. — Та ви не журіться, дядечку. Я вночі вже все додав. До ранку обчислював. Хотілося швидше закінчити.
— Он як. Та все ж таки ти неслух, неслух! То ж бо й воно! — бурчав Тюменєв, ніби Архімед був іще хлопчиком. Але це бурчання вже не було сердитим.
— Ну і як? Закінчив? — Закінчив, дядечку.
— І що ж? Що? Кажи скоріше!
— А може, ви мене спершу чашкою кофе почастуєте? З учорашнього вечора, як кажуть, і рісочки в роті не було, — промовив Архімед з лукавою іскоркою в очах.
— Та ти мені хоч коротенько скажи! — попросив Тюменєв, і на обличчі в нього з'явився вираз такого нетерпіння, що Архімед змилувався і сказав:
— Планета Бета малого сонця.
— Ага, то ж бо й воно! — вигукнув Тюменєв так голосно, що в клітці на вікні стріпонувся чиж. — Значить, так. Значить, по-моєму. Чудово! Цілком збігається з е… То ж бо й воно… Ні, ця голова чогось варта! — ляснув він себе по лобі. — І ця голова теж чогось варта, — легенько ляснув він по тім'ю племінника.
— Чого ви, дядечку, б'єтеся? — сказав Турцев.
— Молодець! Дякую, Архімед. Справжній Архімед! Пий тепер кофе, скільки твоїй душі завгодно.
8. Зоря працює
— Ось і листоноша, — сказав Аркусов і, кульгаючи, вийшов на веранду. Засмаглий, чорнявий чоловік у запорошеному парусиновому костюмі подав йому пачку газет і листів.
Аркусов передав газети Тюленеву і пішов у кухню змінити компрес на нозі. Олена Гаврилівна мила чайний посуд.
Архімед сонно кліпав очима. Голова його похилилась. Він дуже втомився за останню добу напруженої розумової праці.
— Тіточко, ви дозволите мені прилягти на веранді? Там така зручна плетена кушетка стоїть. — Він швидко пройшов на веранду, ліг на кушетку, підібгав довгі ноги, поклав кулак під голову, і за кілька хвилин розляглось його могутнє хропіння.
Тюменєв розгорнув газету.
— Подивимося, що накоїла зоря за минулу добу, — і Іван Іванович заглибився в читання.
Сторінки газети були повні повідомлень про витівки зорі.
"Італійський льотчик, що намагався поставити світовий рекорд висоти, був зненацька захоплений низьким тиском. На висоті двох з половиною тисяч метрів мотор відмовився працювати, а льотчик почав задихатись.
Зате льотчикові-французові під час барометричного максимуму пощастило піднятись на двадцять кілометрів без кисневого приладу".
"Припливи зруйнували в Голландії греблі. Це стало справжнім народним лихом і призвело до численних людських жертв".
"Французький пароплав "Марсель" після припливу опинився на вершині горба одного з Маркізьких островів. Багато суден однесло припливною хвилею за десятки кілометрів від берега моря, і вони опинились на мілині серед густого лісу або на вулицях міста, давно покинутого жителями".