В ту ж мить почувся нестямний крик Архімеда:
— Знайшов! Знайшов!
Олександр Турцев з'явився в дверях лабораторії з мокрим негативом у руках. Тюменєв зірвався з крісла і, мало не збивши з ніг Аркусова, кинувся до племінника.
Аркусов повернув вимикач. Спалахнуло світло, яскраво осяявши обсерваторію. Тюменєв вихопив з рук Архімеда знімок, подивився на світло.
— Ось тут, бачите? — показав нігтем Архімед.
— Атож, атож! — радісно вигукнув Тюменєв, повертаючи йому негатив. — То ж бо й воно! Ти на пластинці, а я раніше за тебе просто на небі…
Пробачте, дядечку, я раніше…
Та Тюменєв не чув заперечень Архімеда, з юнацькою жвавістю бігав по обсерваторії, потирав руки й вигукував:
— Чудово! Прекрасно! Олена знайшлась. Повернулася, хоч і з запізненням. Цікаво буде узнати, де вона пропадала.
Та радість його була передчасна.
3. Дивовижна знахідка
— Знову він співає. Архімед!
— Га-а?
— Іди сюди!
Тюменєв відкинувся на спинку крісла, чекаючи племінника.
Кроки Архімеда гучно лунали по обсерваторії.
— До ваших послуг, дядечку. Дя-деч-ку! Іване Івановичу!
— Ох, пробач, любий. Замислився і не чув, як ти підійшов. Закінчив обчислення?
— Так.
— А висновки? — спитав Тюменєв. Архімед розвів руками.
— Комета Олена рухається набагато швидше, ніж рухалась, коли з'явилася минулого разу.
— Так, усе це дуже дивно, — промовив Тюменєв. — Яскравість Олени неймовірно швидко зростає. Отже, комета рухається з швидкістю, яка суперечить усьому, що нам відомо в цій галузі. Загадковий і той факт, що досі ми не змогли виявити ні найменшої ознаки хвоста, хоч його вже має бути видно. Я починаю думати… Спектральний аналіз покаже, маємо ми справу з Оленою чи з якимось іншим небесним тілом.
— Але ми знайшли її…
— В тому місці, де чекали появи Олени? Це могло бути просто випадковістю. А ось і Аркусов. Ідіть сюди швидше! Що показав спектральний аналіз?
— Я ще ніколи не бачив такого складного спектра. Щось дивовижне, — відповів Аркусов.
— Але ж спектр Олени був не складний. Вуглеводень, окис вугле…
— Цей спектр зовсім не схожий на спектр комети Олени! — перебив Аркусов.
— От бачиш, — звернувся Тюменєв до Архімеда. — Моя догадка справджується. Мені лишається втішатись тільки тим, що, загубивши Олену, я відкрив нову зорю.
— Пробачте, дядечку, я відкрив її раніше за вас, — заперечив Архімед.
— Навіщо сперечатись? Назвіть її зорею Абастумані, й годі, — запропонував Аркусов.
Тюменєв усміхнувся.
— Так ми й зробимо. А поки що продовжуйте спостерігати зорю.
Минув ще якийсь час, і зоря піднесла нову несподіванку: світло її стало менш яскравим, так наче вона рушила назад, оддаляючись від Землі. Її голубий із зеленкуватим відтінком колір почав змінюватись на червоний. В небі є молоді зорі — червоні гіганти і старі зорі — червоні карлики. Але ж зоря, яку відкрив Тюменєв, мала голубий колір. Не могла ж вона постаріти на очах. Не могла вона з такою фантастичною швидкістю і оддалятись від Землі, щоб її голубий колір став червоним.
Не довіряючи Аркусову, Тюменєв сам зробив спектральний аналіз зорі і без великих зусиль виявив, що темні фраунгоферові лінії її спектра — подвійні. Розгадку знайдено: зоря була подвійна. Два сонця оберталися навколо центра ваги системи: одне — голубе, друге — червоне. В ту мить, коли зоря з'явилася, вона була обернена до Землі голубим сонцем. Згодом червоне сонце почало покривати голубе.
Дослідження показали, що зоря летить до нашої Сонячної системи з небувалою в літописах астрономії швидкістю.
Тепер зорю Абастумані було видно в телескоп уже так чітко, що її могли помітити й інші астрономи. Тюменєв вирішив, що настав час оповістити світ про нову зорю. Він склав і сам відправив телеграми до редакцій газет, до університетів, обсерваторій.
Так світ було схвильовано звісткою про наближення до Землі незвичайного небесного гостя.
4. Розмова на веранді
Олена Гаврилівна раділа з того, що історія з Оленою, яка так несподівано зникла, скінчилася щасливо. Хоч Іван Іванович, як і раніше, просиджував в обсерваторії цілісінькі ночі, він посвіжішав, почав добре спати і їсти.
Та це тривало недовго.
Дбайлива Олена Гаврилівна стала помічати, що Іван Іванович знову неуважний і задумливий — забуває навіть про улюблені полуниці з вершками.
— У нас в небі відбуваються великі події, — почав він, дивлячись примруженими очима на захід сонця. — Ми посилено вивчаємо зорю. Я спостерігаю її в телескоп, Аркусов фотографує, Архімед обчислює без кінця. Ми випередили іноземних астрономів: нам про зорю відомо таке, чого ще ніхто в світі не знає.
— Що ж вам відомо?
— Зоря, яку ми відкрили, схожа на подвійну зорю Міцар. Уяви собі на небі не одне сонце, а два, причому більше сонце має одну планету, а менше — дві, одна а яких у свою чергу має супутників — два місяці.
— З-за цього не варто журитися. Не всім же планетам мати по два місяці.
— Ми вже чимало знаємо про зорю, — вів далі Тюменєв, не слухаючи дружини, — і все-таки вона поки що загадка. Зоря рухається з незвичайною, небувалою, неймовірною швидкістю. Архімед ще не закінчив своїх обчислень, але для нас уже тепер очевидно, що подвійна зоря пройде дуже близько від нашої Сонячної системи. — Чи не думаєш ти, що зоря може зіткнутися з нашою Землею?
— Зіткнутись? Ні. Але, проходячи досить близько, вона, певно, завдасть нам таки багато клопоту. Викличе припливні явища.
— Це небезпечно? Тюменєв знизав плечима.
— Все залежатиме від того, на якій саме відстані пройде од Землі зоря Абастумані.
Сонце спустилося за гору. Іванові Івановичу час було вже йти до обсерваторії, а він усе ще сидів на веранді в плетеному кріслі і дивився на згасаючі барви заходу. І коли вони погасли зовсім, професор заговорив знову, тихо й схвильовано:
— Не знаю, чи зрозумієш ти мене, Олено… Я все життя віддав науці. Ніяка жертва не мала, якщо вона розширює людські знання…
Олена Гаврилівна насторожилась.
— Нам, земним жителям, — говорив він далі, — доведеться пережити виняткові події, бути свідками незвичайних явищ… Такі події трапляються один раз на мільйони мільярдів років, і ти можеш зрозуміти, який інтерес і яку цінність для науки вони становлять.