— Прочитай, Денисе, бо й я хочу послухати. Ще мати не лягли спати, то я тим часом хоч трошки послухаю,— обізвалась і собі Настя.
Денис почав читати, як Наталка вийшла до криниці по воду, як з нею стрівся старий писар Возний і почав залицятись до неї. Усі слухали, неначе замерли. Навіть Роман, забувши, що в книжці написано не про святі речі, а про людські, сидів мовчки й слухав. Як тільки Денис почав читати ті місця, де Возний приставав до Наталки з своїм залицянням, усі підняли регіт, аж хата гула.
Баба Зінька вже довгенько сиділа коло стола та все позіхала. Їй забажалося вже лягти спати, але вона все ждала, доки вернеться Настя. А Настя не квапилась швидко вертатись. Вже Зінька куняла, дрімала, носом удила рибу, вже навіть засинала, і їй почали верзтися якісь сни, а Настя не приходила.
"Оце засиділася дівка! І хто то прийшов до Романа такий цікавий для Насті?" — думала баба і знов задрімала, спершись обома руками позад себе об лаву. В Романовій хаті піднімався на одну мить регіт, неначе схоплювався швидкий вихор серед тихого дня, і знов затихав; і знов там ставало тихо, неначе все замирало в хаті; і знов чути було регіт.
"Що там у них діється в хаті? Мовчать, мовчать та й заґвалтують разом, наче жиди в школі на шабас! — думала Зінька, ніби прокидаючись од того вихвату веселого сміху. — Аж не видержу! таки піду та подивлюся!"
Баба Зінька і справді не видержала, накинула наопашки свиту і подибала через сіни до Романової хати. Вона одчинила двері і гадала, що побачить, як молоді пустують, дуріють, бігають по хаті. Коли дивиться вона, усі сидять за столом та слухають, а Денис читає голосно книжку.
— А мені здалося, що ви тут дурієте на всі застави, що так регочетесь, — сказала баба Зінька, сідаючи на полу.
— Та це, мамо, Денис таку смішну книжку читає, а ми регочемось, — обізвалась Соломія.
Денис читав далі, як Возний просив виборного Макогоненка, щоб він допоміг йому висватати Наталку, як Макогоненко глузував з Возного. Знов у хаті піднявся регіт. Баба Зіня крепилась, та й не видержала: і собі засміялась. Денис читав далі, як Наталка розмовляла з своєю матір'ю, бідною удовою Терпилихою, як мати вговорювала Наталку вийти заміж за багатого писаря і забути про Петра, її давнього жениха, котрий пішов десь далеко на заробітки, і про його вже давно не було ні чутки, ні вістки, котрого, може, вже й на світі не було.
Ніхто не слухав так вважливо, як молоденька Настя. Їй було жаль Наталки, жаль і Петра. Вона все поглядала на Дениса, і їй чогось здавалось, що то Денис читає не про Петра, а про себе самого; вона спочувала усією душею до Петра та до Наталки і все уявляла собі замість Петра Дениса. Їй вже здавалось, що то ніби Денис пішов десь далеко на заробітки, десь блукає, поневіряється, заробляє на заробітках, а вона сама жде його не діждеться. І молодій дівчині стало невимовно жаль Петра, а потім чогось стало жаль і Дениса…
"Ой боже мій! а що, якби все оце трапилось Денисові? А що, якби оце все, що трапилось Наталці, трапилось мені?" — заворушилась думка в Насті.
І Настя почувала, що її коло серця щось здавило. Вона важко зітхнула й примітила, що Денис став для неї дорогим та любим. Довго читав Денис. Усі слухали і про сон забули. Баба Зінька слухала, і в неї сон минув. Як Денис прочитав, що Петро вернувся з далекого краю і стрінувся з Наталкою, Настя не вдержалась і аж крикнула: така вона була тому рада. В Соломії на очах навернулись сльози.
— Ой господи, яка ж оце гарна книжка! — аж крикнула Соломія. — Я б цілу ніч не спала та все слухала.
— Ат! — обізвалась баба Зінька. — Це не божа книжка; це смішки для молоденьких. І вона встала й позіхнула.
— Ходім, дочко, спати, бо й справді люде ніч розберуть, а нам нічого не зістанеться, — сказала баба Зінька до дочки, — прощайте! На добраніч!
Настя пішла за матір'ю слідком, лягла на постіль, але довго не могла заснути. Перед нею, неначе живі, манячіли то Петро, то Наталка, то її стара мати Терпилиха і не давали їй спати.
"А що буде, як Денис мене свататиме, а мати моя буде так сперечатись, як та Терпилиха?" — несподівано майнула думка в Насті.
Вона задумалась і засмутилась, дивлячись на вікна, що ледве мріли в темряві. У вікна ліпило мокрим важким снігом. Мокрі сніжини шелестіли об шибки, як миші під лавою, і ще довго-довго не давали спати молодій дівчині, довго тривожили її думи, і піднімали мрії в душі, і не давали їм зникнути без сліду.
Настя вже задрімала, вже й заснула легким чутним сном, а їй все здавалось, що вона не спить, що до неї прийшла Соломія, щось розказувала, а далі сказала, ніби Денис вийшов з села, пішов далеко-далеко на донські степи на заробітки. Настю стиснуло щось коло серця. Сльози душили її. Вона ніби бачила, як Денис десь блукав по далеких степах; їй здавалось, що він йде якимсь шляхом в степу, що він збився з дороги, а небо вкрилось густими хмарами, мокрий лапатий сніг падає і засипає йогою, заліплює йому очі. От сніг пішов густий-прегустий, мов хмара, і вже засипає Дениса по пояс, по плечі; от він застряг в мокрому заметі і тоне в йому, і нікому подати йому помочі, нікому рятувати його. Настя ніби знала, що то він вже вертається додому з заробітків, що він вертається до неї, але ніби знала, що він загине в степу, в снігу і до неї не вернеться ніколи… Вона жахнулась і прокинулася з сльозами на очах…
Мокрий сніг шелестів, обліплюючи тахлі шибок. Насті уявилося, що вона не спала… Вона підвела голову і очима шукала Соломії, дивилась, чи не ввійшла вона в хату, чи не сидить вона на лаві.
"Боже мій! Як я люблю Дениса! Як я його покохала цього вечора, як він читав нам про Наталку та бідного сироту приймита, Петра, Наталчиного жениха".
Через тиждень парубки та дівчата знов збиралися на вечорниці вже в іншому місці, в однієї удови, її хата стояла на самому кінці села, під лісом, аж за цариною. Хлопці думали, що сховались з своїми вечорницями так далеко, що й ворон кості туди не занесе. Але старшина якось випадком довідався і вже лягома почвалав туди з десяцьким Петром та й знов розігнав вечорниці.
Денис зібрав десяток сміливіших парубків на раду. Хлопці постановили на раді, щоб засісти десь у вербах або під мостом, підстерегти, як буде йти голова з десяцьким, і дати їм доброї прочуханки.