Не так вже й тісно на Землі

Страница 27 из 28

Давыдов Анатолий

— Катран!

Підтягли до борту. Довге, красиве сіро-коричневе тіло молодої акули, зрідка помережане білими плямами, раптом рвонуло під човен. Петько знову мало не випустив спінінг. Його перехопив Тарас Миколайович.

— Е, ні, хоч ти і не їстівний, та ми ще на тебе не роздивилися,— засміявся, обережно накручуючи ліску на котушку.

Катранові знову довелося вистромити з води гостру морду, й він глянув на людей холодним поглядом великих немигаючих очей.

— Відпустіть його,— пожаліла Іра.

— Гаразд,— погодився учений.— Ось тільки погляньте на Його щелепи. Бачите, які зуби! А на спинних плавниках —— гострі шипи. За це родину акул, до яких належить катран, називають колючими акулами.— Затим Тарас Миколайович відрізав біля самого рота катрана ліску, і риба вмить зникла в глибині.

— Добряча риба,— витер з обличчя піт Петько,— з півтора метра буде.

— Не перебільшуй,— глянула на нього скептично Іра.— Такого розміру катрани в нас не водяться!

— Чому ж не водяться? — заперечив Тарас Миколайович.— Мені траплялися майже двометрові, катрани. А ви знаєте, що самиці катранів стають дорослими аж в сімнадцять років, а самці — в тринадцять-чотирнадцять. Живуть ці акули до двадцяти п'яти років, народжують до тридцяти мальків. Слово "мальки", правда, тут не дуже підходить, бо вони бувають у довжину до тридцяти сантиметрів і навіть більше.

— Тарасе Миколайовичу, а вам доводилось бачити справжніх, великих акул? — спитала Іра.

— Доводилося,— усміхнувся той.— І зараз мурахи по спині бігають, як згадаю про напад білої акули. Уявіть собі восьмиметрову торпеду, яка мчить з величезною швидкістю, а у вас в руках, крім кінокамери, нічого немає. Вже й з життям попрощався, а вона за кілька метрів повернула вбік і попливла собі далі. В мене ледве вистачило сил випливти на поверхню. Як розповів про це колегам, ті не повірили, адже біла акула рідко пропускає нагоду поласувати людським м'ясом. Та акули взагалі загадкові істоти: ніхто не може передбачити, як вони поведуть себе в тій чи іншій ситуації. Іноді прориваються навіть крізь загорожі на пляжі, щоб вхопити там жертву, а буває, не чіпають в океані беззахисних людей.

— А в Чорному морі великі акули водяться? — Славко не зводив і вченого очей.

— Ні. Акули — жительки переважно теплих вод.

— Які з них найбільші? — запитала Іра.

— Гігантська акула, яка водиться в помірних водах Північної півкулі, досягає тринадцяти-чотирнадцяти метрів, а китова акула, її іронічний двійник,— п'ятнадцяти — вісімнадцяти метрів,— став розповідати вчений.— Однак боятися їх нічого, вони живляться планктонними організмами та дрібною рибою. Найнебезпечніша для людини біла акула, про яку я вже розповідав. Злу славу мають глибоководні акули-людоїди, величина яких іноді досягає тринадцяти метрів. Гроза тропічних морів — акули-молоти, які дістали таку назву за форму своєї голови. Найпоширеніші серед акул — сині акули. Вони живуть не лише в тропічних, а й помірно теплих водах. Обравши жертву, акула кружляє навколо метрів за три, потім набавляє швидкість і кидається на здобич. Тоді акулу може зупинити тільки власна смерть. Атаки йдуть одна за одною — від жертви нічого не залишається. Від запаху крові акули шаленіють, на них нападає так званий голодний сказ. Якщо одну з акул поранять, решта тут же роздирають її на шматки. А катран, якого ми щойно бачили, безпечний. Взагалі з двохсот п'ятдесяти видів акул нападають на людину лише дванадцять. У світі зареєстровано майже дев'ятсот випадків нападу акул на людей, з них більш ніж третя частина — зі смертельними наслідками.

Тарас Миколайович підстрелив пару невеликих лобанів, одну кефаль і завів мотор.

— Може б, я ще щось дістав? — кивнув Петько на рушницю.

— А навіщо? — здивувався вчений,— Юшка і так славна вийде. Увечері розпалили багаття.

— Завтра, Володимире Івановичу, підемо в ліс. Там напевно, хлопці з човна під чорними вітрилами. Червонопикий проговорився,— повідомив Анатолій Петрович.

Іра мовчки підкладала у вогонь сухе гілля. Хлопці вслухалися в далекий гелгіт лебедів.

— Чого задумалися? Чи втомилися? — підсів до них Тарас Миколайович.

— Скільки ж бо в світі незвіданого,— промовила тихо дівчинка.— Правду ви казали, що про молюсків ми дуже мало знаємо, а вони, виявляється, такі цікаві істоти.

— Тарасе Миколайовичу, а чи не можна і в нашому Палаці піонерів створити гурток конхіологів? — спитав Петько.— Для початку вивчимо молюсків, мушлі яких ми тут зберемо. Але хто нами керуватиме? Де ми знайдемо вченого-конхіолога?..

— Не журись, Петре,— заспокоїв його вчений.— Назбираєш достатньо охочих — вестиму ваш гурток!

ПОРАЗКА "КАПІТАНІВ"

Вільне життя. "Капітани" вистежили дику свиню. Полювання. І стріли не допомогли

Хлопці лежали біля куреня. Олег длубався сірником у зубах.

Набридли мені козячі шашлики! Пісні дуже! Завтра підемо на свиню!

— Не можна, в неї маленькі поросята! — заперечив Санько.

— Теж мені охоронець природи. А у кіз, виходить, не було малих? — зареготав Олег.— Уб'ємо свиню й поросят посадимо у загородку. Тоді свіженьке м'ясо буде щодня! Не взяли, дурні, перцю з собою і хріну. А що то за поросятина без хріну!

— Страшний ти чоловік, Дудко! — спросоння озвався Валько.— Немає в тебе нічого святого...

— Бачиш, якої заспівали,— підхопився на ноги Олег.— Ще скажете, що я підбив вас на браконьєрство! "Капітани"! Сидіти б вам у піонерських таборах та манку їсти, а ви вільного життя захотіли. Для справжнього мисливця таке почуття, як жаль,— зло. Ми ж не вбиваємо даремно, а тільки тоді, коли їсти хочемо! То підемо на свиню?

— Як же не послухатися такого оратора,— засміявся Валько.— Тобі б, Дудко, адвокатом бути, в судах виступати!

— Може, й доведеться,— процідив крізь зуби Санько.

— На що натякаєш? — скипів Олег.— Велике діло — п'ятьох кіз вбили. Та й хто нас тут упіймає? Завтра вранці йдемо на свиню! І ніяких розмов!

— А поки що пішли в "тир",— запропонував, позіхаючи, Олег і взяв свій арбалет.

— Тихіше! Валько задрімав,— підвівся Санько.— Ходімо!

У вільшанику пахло перепрілим листям, тепле зволожене повітря дурманило. Хлопці зупинилися перед галявиною, на якій зеленим острівцем стояло декілька високих вільх. На їхніх верхівках змостили собі гнізда сірі чаплі. Це й був "тир" "капітанів". Тут вони зводили рахунки Із зловредними, як вони гадали, птахами. А хіба чаплі винуваті, що хлопці в першу ніч перебування в цьому ліску влаштувалися на нічліг під цими деревами? Привабив їх м'який і сухий мох під вільхами, а коли встали вранці — жахнулися від обурення, так їх обробили птахи. Довелося навіть чуби в морі відмивати. Ось за це й оголосили чаплям тотальну війну.