К а т р я (шепоче). Добре...
Х а р л а м п і й. Не перебивай! Як вийдеш заміж зараз же за кого-небудь там, приміром, то вони простять тобі, ще й придане добре дадуть, — пару волів, корову, овечат там і грошей на весілля, щоб, значиться, гріх твій покрити; тільки щоб після шлюбу і не смерділи тут, щоб і духу вашого не було!
К а т р я. Щоб духу...
Х а р л а м п і й. Еге-да! А якщо ти згедзкаєшся, то буде тобі і матері таке сумнительство, що і згинете у тюрязі або й у Сиберію улучите! Ну? Чого ж мовчиш?
К а т р я. Га!
Х а р л а м п і й. Що га?
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п і й. Значить, слідственно, безпремінно вийдеш?
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п і й. Ну, гляди ж! (Набік). А ловко я обділав цю справу! Триста карбованців, що пан дав, значиться, благодареніє богу, у кишені зостануться. Ловко, Харлампію Григоровичу, спроворили: що значить, приміром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тільки все думав, що побрикається, приміром, а воно вийшло — дешево; зараз і доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая відьма! Тут, не при хаті згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Іде хутко до дверей і, зачиняючи, гука). Дивися ж мені! Цур тобі й пек!
В И Х І Д V
Катря сама.
К а т р я (хитаючись і обпираючись рукою то об стіну, то об лаву, іде до дверей). Стійте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене і матір... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте... то я й піду... Добре... піду!
В И Х І Д VI
Катря, Аннушка, Дзвонариха і дехто з дворні.
А н н у ш к а (скажено вбіга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що! Думала помєщицею бути? В чепчику ходить? А не діждеш! На смітнику повінчають!
К а т р я (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!! Одступись!
А н н у ш к а. Думала — любить? Йому тільки одного треба було... А він сміється, зі мною сміється над тобою, потаскухою!
К а т р я (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись!
А н н у ш к а. Не одступлюсь! Натішуся над ворогом! Ей, хлопці, сюди! Давайте мазницю, — двері і вікна дьогтем вимазати!
Х л о п ц і (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця і квач). Давай, давай! Та разом їй і голову квачем.
К а т р я (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вірує! Не наді мною, над матір'ю: вона неповинна... умре... Ой простіть мене!
А н н у ш к а (хапа Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її! Мажте зараз дьогтем!
Дзвонариха вибіга, хитаючись, з ванькира; скажені очі, бліда, простоволоса. Хлопці і Аннушка з жаху одступаються до дверей.
Д з в о н а р и х а (до Катрі). А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята!
К а т р я (кидається матері в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!
Д з в о н а р и х а (одпиха). Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!
А н н у ш к а. Так її! Так її!
К а т р я (плазує за матір'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!
Д з в о н а р и х а (скажено). Щоб ти умерла без покаянія! Щоб тебе, як собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою).
Та з криком "Ай!" пада на спину, зомліла.
В И Х І Д VII
Ті ж і Дмитро.
Д м и т р о (трохи п'яненький, вліта в хату на те саме, коли матір, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звідціль! Іроди! Дияволи! (Кидається до Катрі і підніма її). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матір'ю зовешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються ідоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!
Д з в о н а р и х а (навіжено). Ха-ха-ха! Весілля!! Ха-ха-ха-ха!! Мати в шапці! Піду приданок скликать... Ха-ха-ха-ха!! (Вибіга).
Д м и т р о (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!
А н н у ш к а. Ой! Рятуйте! В'яжіть його!
Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло; та критхить: "Калавур!" Кілька хлопців сунулись оборонять; беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся — хлопці одскочили.
Д м и т р о (кидається на того, що з мазницею). Тебе мені треба було, щеня! (Кида об землю).
А н н у ш к а. Калавур! (Вибіга).
Х л о п ц і (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язать). Крутіть його!
Д м и т р о (борюкається). Роздавлю, пси смердючі! (Далі, вислобонивши праву руку, вийма з-за халяви ножа). Ей! Зараз падлом запахне!
Х л о п ц і (побачивши ніж — врозтіч). Не руште його! Ніж! (Вибігають).
В И Х І Д VII
Дмитро і Катря.
Д м и т р о (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще! (Підходить хутко , до Катрі). Боже мій! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Хова за халяву ножа; сіпа за руку, ворушить голову). Не ворушиться... бліда, як з воску білого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Диха ще... (Більше сіпа; рукою тримає за чоло). Диха... бліда, а тіло, як вогонь... Господи! Чим би рятувать її! (Кидається по хаті, бере кухоль води і приска або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога!
К а т р я (тихо одкрива очі, підвівши голову, непритомно обводить ними хату, а далі стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!! Змилосердуйтесь!! (Хоче на коліна падати. Далі всю сцену веде безсилим шепотом).
Д м и т р о (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Ніхто тебе не проклина, нікого і в хаті нема!
К а т р я. Нема?
Д м и т р о. Нікогісінько; тільки я.
К а т р я (кладе йому безсило руки на плечі і пильно дивиться в вічі). Хто ти?
Д м и т р о. Дмитро.
К а т р я. Дмитро? Який Дмитро?
Д м и т р о. Дмитро, Катруню! Невже не пізнаєш мене?
К а т р я (проводить рукою по чолі). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!
Д м и т р о. Що з тобою, зоре моя?
К а т р я (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як мені тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води!
Дмитро піддержує Катрю і напува водою.
Не можу думок зібрати... тут страшне щось скоїлось... банітували* (*Банітувати — лаяти останніми словами, мучити.), проклинали мене?!
Д м и т р о. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всі і мізинця твого!