Не судилось

Страница 25 из 25

Старицкий Михаил

М и х а й л о. Катря отруїлась..

П а ш к а (сплеснувши руками). Лишенько моє! Там Дмитра ловлять... Панський двір горить... Мати її божевільна біга!

М и х а й л о. Біжи зараз! Клич лікаря, фельдшера..., Кожна хвилина дорога... Рятуйте!

П а ш к а. Я за Павлом... він тут.

М и х а й л о. Клич його, Христа ради, зараз!

Пашка вибіга.

К а т р я. О!! Дай мені чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою давить... Смерть? Уже смерть? (Тиснеться до Михайла і божеволіє). Гуде! Ух, гуде як!!. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михайло! Нічого не бачу!! Де ти? Де ти? Ой страшно!

М и х а й л о (рида). Я тут, Катрусю! Боже мій, зглянься!!

К а т р я (опускаючись на руках), 0-ох! Як же тяжко!! Ой!! Несила... не можу вже більше... одпустіть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито кидається на коліна). Мати божа!.. Прости мені... не дай моєї душі! (Хитається).

М и х а й л о (кидається, піддержує). Катрусю! Життя моє!! Опам'ятайсь!.. Павло прибіжить зараз! Вирятує!!

К а т р я (б'ється на руках у Михайла). Холод під серце підступа... туман застила очі... Михайло! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягується на руках у Михайла)..

Тим часом чути за вікном голоси і тупотню.

М и х а й л о (спуска її на долівку). Катре! Катре! (Припада до серця). Не б'ється? Умерла!! (Одскакує в непритомнім жаху на авансцену направо і стоїть каменем).

В И Х І Д XI

Ті ж, Дмитро, соцькі і люде.

Д м и т р о (вбіга на остатнім слові). Умерла? Добив-таки! (На хвилину остовпів над трупом).

Тим часом соцькі і люде вриваються в хату.

Д м и т р о (вихоплює ножа й кидається на Михайла). Здихай же, кате!!

С о ц ь к і і л ю д е (кидаються на Дмитра і крутять йому руки). В'яжіть його!!

Д м и т р о (борсаючись). А! Іроди! Не діждете! (Б'є себе ножем; але як руки йому не вільні, то тільки ранить).

С о ц ь к і. Однімайте ножа!

Сцена така: направо — Михайло, скам'янілий; наліво — група з окровавленим Дмитром; посередині — труп Катрі.

В И Х І Д XII

Ті ж і Павло.

П а в л о (одчиня раптом двері, з жахом зиркнувши округ). Так така, паничу, ваша поезія?!

Завіса тихо спада

[1881]