І так він трясся на возі второваною лісовою дорогою і думав свої думи, поки тягучий тріск падаючого дерева не привернув його уваги. З тяжким зітханням упало це дерево на землю, на мить стало тихо, а Єгор, натягнувши віжки, зіскочив з воза й побіг. І поки біг, виразніший ставав стукіт квапливих злодійських сокир, і він біг на цей стукіт.
Біля поваленого стовбура метушилося двоє, обрубуючи гілки. Але Єгор зараз не рахував порубників: двоє то двоє, п'ятеро то п'ятеро. Він усвідомив своє право, і це усвідомлення робило його безстрашним. І тому він просто забіг з боку просіки, щоб дорогу їм відрізати, крізь кущі продерся і закричав:
— Стій і з місця не руш! Прізвщце? 1
Обернулися ті двоє: Філя та/Черепок./1 Єгор зупинився, наче на пень наскочив. /
— О! — сказав Філя.— Помічник прийшов.
А Черепок дивився злими червоними очицями. І мовчав.
— Яке цікаве виходить явище,— вів далі Філя, усміхаючись ще привітніше, ніж раніше, в дружні часи.— Історична, можна сказати, зустріч. На високому рівні за круглим пеньком.
— Навіщо повалили? — глухо спитав Єгор, штовхнувши ногою деревину.— Хто звелів валити?
— Обов'язок,— зітхнув Філя, але усмішки не сховав.—
Навіщо, цікаво тобі знати? А в фонд. Відвантажимо завтра три порожні півлітри: нехай палять танки імперіалізму бензиновим вогнем.
— Хто звелів, питаю! — Єгор з усієї сили звів брови, щоб стати суворим хоч трошки.— Знову шабашка ваша дика, так розуміти, еге?
— Розумій так, що три півлітри.— Філя солодко прицмокнув і замружився.— Одну можемо тобі подарувати, якщо підсобиш.
Єгор поглянув на Черепка, що дивно сопів, і сказав:
— Сокири давайте.
— Сокир ми тобі не дамо,— сказав Філя.— А дамо або півлітру, або по шиї. Сам вибирай, що тобі зручніше.
— Я як офіційний лісник тутешнього масиву офіційно вимагаю...
— А прізвище моє сьогодні буде Пупкін,— глухо, як з бочки, сказав Черепок.— Так і запиши, поліцаю проклятий.
Замовк, і відразу стало тихо-тихо, тільки трав'яні бабки дзвеніли. І Єгор почув і цей дзвін, і цю тишу. І зітхнув:
— Який такий поліцай? Навіщо отак?
— У начальство виліз? — захрипів Черепок.— Виліз у начальники і вже знущаєшся? Уже прізвище питаєш? А це ти бачив? Бачив, трясця твоїй матері?..
Він картинно рвонув на грудях перепрілу стару сорочку, і вона розпалася від плеча до пупа, розпалася враз, без звуку, як у німому кіно. Черепок, вислизнувши з рукавів, повернувся і підставив Єгорові пітну спину:
— Бачив?
Брудна, зігнута колесом спина його була вся у горбистих синіх рубцях. Рубці йшли від боку до боку, ламаючись на худому, гострому хребті.
— Художньо розписано,— сказав Філя, посміхаючись.— Видно руку майстерності.
— Все тут розписано, все! — кричав Черепок, не розгинаючись.— І поліцаї, і есеси, і жандарми німецькі. Ти теж хочеш? Ну, давай! Давай розписуйся!
— Жінку з малими дітьми у нього поліцаї в хаті спалили,— тихо й несподівано серйозно сказав Філя.— Закрийся. Закрийся, Льоню, не перед тим виставляєшся.
Черепок покірно накинув роздерту сорочку, схлипнув і сів на щойно повалену сосну. Незважаючи на спеку, його тіпало, він весь час тер шкарубкими долонями неголене обличчя і повторював:
— А жити коли буду, га? Жити коли почну?
І знову Єгор почув дзвін бабок і дзвін тиші. Постояв, чекаючи, коли відрине від серця тяжкий жаль, подивився, як здригається в незрозумілому ознобі Черепок, і гучно ковтнув, бо стисло раптом горло Єгорове, аж підборіддя затремтіло. Але він проковтнув цей клубок і тихо сказав:
— При законі я.
— А хто ж знатиме?—спитав Філя.— Що він, порахований, ліс твій?
— Усе в держави пораховано,— сказав Єгор.— І тому вимагаю з лісу вшитися. Завтра акт на порубку складу. Сокири давайте. 4
Руку до сокир простяг, але Філя враз перехопив ту, що ближче. І на руці виважив:
— Сокиру тобі? А сокирою не хочеш? Ліс глухий, Єгоре, а ми люди темні...
— Віддай йому сокиру,— сказав раптом Черепок.— Світла я не люблю. Я темряву люблю.
І пішов крізь кущі, сорочки не підібравши. І розірвана перепріла сорочка волочилася за ним, чіпляючись за гілля.
— Ну, Єгоре, не ображайся, коли поночі зустрінемося! Це Філя на прощання сказав, сокири йому пожбуривши.
А Єгор затаврував повалене дерево, забрав сокири й повернувся до сонної кобили. Сів на віз, вжарив раптом батогом по невинній казенній спині й затрусився до озера. Тільки сокири об щити брязкали.
Біля озера Колька чекав з віршами про гарну поведінку. І це було єдине, про що хотів думати Єгор.
З кожним днем Нонна Юріївна дедалі гостріше відчувала необхідність з'їздити до міста. Чи то по книжки, чи то по зошити. Спочатку тинялася, а потім пішла до директора школи й багатослівно, хвилюючись, повідомила його, що навчального року без цієї поїздки почати неможливо. І що вона хоч зараз ладна поїхати й привезти все, що потрібно.
— А що потрібно? — здивувався директор.— Нічого, слава богу, не потрібно.
— Глобус,— сказала Нонна Юріївна.— У нас зовсім нікудишній глобус. Замість Антарктиди — дірка.
— Немає в мене лімітів на ваші Антарктиди,— пробурчав директор.— Вони глобусами у футбол грають, а тоді дірка. До речі, з погляду філософії, дірка — це теж дещо. Це певний простір, оточений матеріальною субстанцією.
— Можу й м'яч купити,— з готовністю закивала Нонна Юріївна.— І взагалі. Інвентар.
— Гаразд,— згодився директор.— Якщо в тридцятку вкладетеся, відпущу. Дорога за ваш рахунок.
У місті проходила якась обласна нарада, і місць у готелях не було. Проте ця обставина скоріше порадувала Нонну Юріївну, ніж засмутила. Вона відразу ж подзвонила до Юрія Петровича, сказала, що її примусом відправили сюди у відрядження, і не без таємної зловтіхи повідомила, що місць у готелі немає.
— Ви людина авторитетна,— говорила вона, всміхаючись телефонній трубці.— Поклопочіться про командировочного педагога з дрімучого закутка.
— Поклопочуся,— сказав Юрій Петрович бадьоро.— Голодна, мабуть? Ну, приходьте, щось придумаємо.
— Ні...— раптом пискнула Нонна Юріївна.— Тобто прийду.
Саме в цю мить Нонна раптом виявила, що в ній досі мирно вживалися дві зовсім протилежні істоти. Однією з цих істот була спокійна, впевнена в собі жінка, що вибила липове відрядження і ловко говорила по телефону. А другою— боягузливе дівча, що смертельно боялося всіх чоловіків, а Юрія Петровича особливо. Те дівча, що пискнуло в трубку "ні".