У.Е.: Тут варто згадати, що старовинні книжки обов'язково є чимось таким, що на шляху до повного зникнення. Якби у мене була прикраса або витвір рук Рафаеля, то після моєї смерті родина могла би їх продати. Але в мене добра колекція книжок, і я в заповіті просто вказав, що не хочу, аби її розпорошили, бо я все життя її збирав. Отже, або її подарують державній інституції, або ж її купить на аукціоні Christie's якась велика бібліотека, радше за все, американська.
Тож усі ці книжки назавжди зникли з ринку. Діамант повертається на ринок щоразу після смерті його власника. А от інкунабулу вже згадано в каталозі бібліотеки Бостона.
Ж.-К.К.: І звідти не вийде.
У.Е.: Більше ніколи. Окрім шкоди, яку завдають так звані інвестори, кожен примірник старовинної книжки стає все рідкіснішим і обов'язково все дорожчим. А що стосується нових поколінь, то я не думаю, що смак до старовинних книжок зник. Я не впевнений, що він колись взагалі існував, адже старовинні книжки завжди коштували більше, ніж можуть собі дозволити молоді люди. Але також треба сказати, що насправді пристрасна особа може стати колекціонером і не витрачаючи багато грошей. Я знайшов якось на власних книжкових полицях видання Аристотеля XVI століття, якого з цікавості купив у юності і який, згідно з написаною олівцем на обкладинці ціною, коштував щось близько двох євро. На погляд антиквара, це точно небагато.
У мене є друг, який колекціонує видання BUR, тобто Універсальної Бібліотеки Ріцолі, що була аналогом Універсальної Бібліотеки німецького видавництва Reclam. Ці книжки виходили друком у п'ятдесятих роках і стали рідкісними, бо виглядали так просто і коштували так дешево, що ніхто про них не дбав і не зберігав. Проте відновлення повної серії (а там було близько тисячі назв) — це захоплива пригода, що потребує не великих грошей і походів до люксових антикварів, а дослідження маленьких блошиних ринків (і сьогодні також eBay). Можна бути бібліофілом за невеликі гроші. У мене є інший друг, який колекціонує скромні старовинні видання (але не обов'язково оригінальні) поетів, яких він любить, бо читання поезій на тогочасних сторінках має інший "смак".
Чи він бібліофіл? Чи просто захоплений шанувальник поезії? Всюди є ринки, де можна знайти старі книжки і де можна розкопати видання XIX століття або навіть перші оригінальні видання XX століття — і все це за ціною тарілки шукруту в ресторані (звісно, якщо ви не шукаєте першого видання "Квітів зла"). От у мене був студент, який колекціонував тільки путівники різними містами, найбільш потерті та затягані, що їх продавали за три копійки. І з них він витягнув собі тему докторської дисертації — бачення міст крізь десятиліття. Згодом він надрукував свою докторську. Перетворив її на книжку.
Ж.-К.К.: Можу розповісти, як одного разу я купив повне видання Фладда в однакових тогочасних палітурках. Безсумнівно, унікальний випадок. Історія починається з багатої англійської родини, що володіла цінною бібліотекою та налічувала численних нащадків. З-поміж них, як це часто буває, тільки один тим книжкам міг скласти справжню ціну. І коли батько помер, знавець так собі безтурботно сказав братам і сестрам: "Я візьму лише книжки. А з іншим ви самі з'ясовуйте". Інші зраділи. В них були землі, гроші, меблі, палац. Але новий власник книжок, отримавши їх, не міг нічого продати офіційно, аби не привернути увагу родини, яка усвідомила б, побачивши результати продажу, що їх надурили і що "лише книжки" були таки чогось варті. Тож він вирішує, нічого не сказавши родині, продати книжки потаємно через міжнародних посередників, які часто є доволі таки дивними персонажами. Фладд мені дістався через посередника, що їздив містом на моторолері з причепленим до керма кульочком, у якому він іноді тягав справжні скарби. Я виплачував це придбання протягом чотирьох років, але ніхто в тій англійській родині так і не зміг дізнатись, у чиїх руках і за які гроші їхній Фладд закінчив свій біг.
Книжки, які дуже хотіли
дійти до нас
Ж.-Ф. де Т.: Здається, що ви стежили за деякими книжками, іноді навіть доволі наполегливо. Для того, щоб доповнити серію книжок одного автора, щоби збагатити тематичну колекцію. І все це — з любові до привабливого об'єкта чи тому, що ця книжка могла для вас особисто щось означати. У вас є історії про цю ретельну детективну роботу, якими можна було би поділитися?
Ж.-К.К.: Я розповім вам історію, яка трапилася з десять років тому, про директорку Національного архіву. Варто зауважити: щодня в Національний архів Франції, як і у всіх країнах, де є архіви, вантажівки приїздять по папери, які вирішено знищити. Адже необхідно звільняти місце для щоденних надходжень до архіву. Потрібно знищувати і тут теж, потрібно фільтрувати, так чинять у всьому світі.
Перед тим, як приїздить вантажівка, запускають тих, кого в архіві називають "папірчанами", тобто шанувальників старих паперів, нотаріальних актів, шлюбних угод, які приходять і порпаються в тому, що буде знищене. Директорка розповіла мені історію про те, як одного разу вона прийшла на роботу і вже збиралася увійти в будівлю, але повз неї проїхала вантажівка. Мені завжди подобалася ідея про пристріляне око професіонала. Про око, що вміє бачити, око, що тільки на це й чекає. Отже, директорка відійшла вбік, аби пропустити вантажівку, і тут побачила, що з пакету виглядає кутик жовтуватого паперу. Вона негайно зупинила вантажівку, розв'язала мотузки, розгорнула отой пакет і виявила там одну з рідкісних відомих афіш мольєрівського Illustre-Théâtre часів, коли він ще грав у провінції! Як там опинилася та афіша? І чому її спакували для спалення? Скільки цінних документів і рідкісних книжок було знищено тільки з неуважності, необачності, байдужості? Можливо, байдужі завдали більше збитків, ніж ті, що свідомо нищили.
У.Е.: Колекціонер повинен справді мати пристріляне око, як ви і кажете. Декілька місяців тому я був у Гренаді, і після візиту до Альгамбри та інших місць, які треба було побачити, друг відвів мене на моє прохання до місцевої книгарні зі старовинними книжками. Там панував нетиповий безлад, і я не дуже успішно рився у горі книжок іспанською, які зовсім мене не цікавили, аж поки моєї уваги не привернули дві книжки, які на моє прохання дістали. Я натрапив на дві книжки з мнемотехніки іспанською мовою. Одну купив, другу мені подарував продавець. Ви могли б сказати, що мені пощастило і що в цій книгарні могли бути й інші скарби. Але я певен, що ні. Існує щось на кшталт собачого нюху, який веде вас до здобичі.