— Черч? До якої ж віри може навернути мене Черч?
— Не прикидайтеся, ніби не розумієте.
Для Скотта Черч і жарти взаємно виключались.
— Я не можу прикидатись, коли мова заходить про Черча...
— Знаю. Але в обуренні, яке накопичується у ваших грудях проти цього паршивого виродка, є дещо більше, ніж звичайна неприязнь до нього особисто. Признайтеся, що вся ота шатія в Каїрі здається вам збіговиськом мерзокапосних черчів...
— В пустелі кожна людина дивиться так на Каїр...
— Ви певні?— багатозначно мовив Куотермейн.— А що, початок непоганий, га?
— Початок чого?
— О господи! Класова боротьба — це класова боротьба!
— Он куди потягли!— розчаровано промимрив Скотт.— Адже ви знаєте, якої я думки про вашу теорію. Вся справа в людині, Куоті. Тільки в самій людині! Якщо Сем кращий за Бентінка, він кращий як людина. Якщо Пікерінг був кращий за Черча, він був кращий теж як людина...
— Вашими устами говорить Пікерінг.
— А хіба Пікерінг не довів цього на ділі? Хіба кожен, хто працював з Пікерінгом, не був передусім людиною і тільки потім уже якоюсь соціальною одиницею?
— Так, але Пікерінг був диваком. Ваша правда — він любив людей і знав, як з ними поводитись. І все-таки для свого класу він — одщепенець. До того ж зважте: підсвідомо його завжди більше тягло до людей з нижчих класів, а люди з вищих класів, по суті, були йому духовно чужі. Те саме можна сказати й про вас. Ви віддаєте перевагу Семові над Бентінком. Ви віддаєте перевагу Атиї над Черчем. Ви підсвідомо робите вибір, тільки при цьому засмічуєте собі голову теорійками Пікерінга про людину взагалі. Ніхто не заперечує! Авжеж, людина — велика цінність! Однак це тільки початок розв'язання питання, а не кінець. Люди поділяються на імущих і неімущих — ось в чому суть!
— А я, наприклад, хто такий?— запитав Скотт.— Імущий чи неімущий?
— Це залежить од вас,— відповів Куотермейн радісно, проте не дуже впевнено, бо здивувався раптовій цікавості Скотта до розмови, якої той завжди уникав.— Бачите, Скотті, британці утвердили себе на двох китах: на лицемірстві й на техніці. А це — ви. Я хочу сказати, що ви — це техніка. Інженер, прокладач шляхів, лоцман — ось хто ви є. Це ваш батько прокладав канали й оснащував технікою цю країну, щоб вирощувати тут дешеву бавовну. Це ваш п'яниця дід, який, за вашими ж словами, ще вдома, в Перті, намагався так тонко розкатати сталеві листи, щоб вони годилися для обшивки китобійних суден. Ось такі пасинки, як ви, й побудували Британську імперію, але ви побудували її для Черча та компанії... І вони ж накинули вам хомут на шию, щоб ви заробляли для них гроші. Розумієте?
— Ні, я...
— Хіба ви не бачите, що їхні переконання куди небезпечніші для вас, ніж насильство, яке може знищити вас? їхні подачки куди страшніші для вас, ніж уся їх злочинна непередбачливість. Вони віддають вам лише те, чого їм не шкода, а решту забирають собі. Ви побудували Британську імперію, але володієте нею не більше, ніж володіє Букінгемським палацом робітник, який копає поруч нього котлован...
Скотт потягнувся:
— На біса мені здалась та імперія, коли в ній такий розгардіяш. А ви б хотіли нею володіти?
— Це не має значення. Ви своє зробили. Але день уже закінчується і підкрадається ніч. Вам треба вирішити для самого себе, чиїми руками все це зроблено. І тоді виявиться, що ви неімущий, подобається вам це чи ні.
Скотт пересмикнув плечима. Він майже не слухав свого співрозмовника. Його хилило на сон.
Роззувши черевики й підклавши під голову книжку та планшет, він став чекати, чи прийде до нього той сон, чи прийде до нього взагалі хоч що-небудь.
Але прийшло лише бедуїнське прислів'я: "Пустеля оберне й тебе на пустелю, якщо ти ввійшов у неї непроханим, всупереч бажанню тієї, що живе у шатрі й благає тебе її не покидати". Ніхто не напнув для Скотта шатра ні тут, ні в якомусь іншому місці; немає у нього й тієї, що благала б його залишитись. Єдиний голос, який він міг би почути, зостався далеко, далеко...
Атия розшукав-таки черепки й цистерну. Він намірився був узяти лопату і повернутися для невеличких розкопок, але Скотт пообіцяв, що вони це зроблять на зворотному шляху. Сем попередив про небезпеку. В надвечір'ї, коли бруднувато-рожеве марево розпливлось аж до зеніту, він поставив мачту своєї антени.
— Капітане! Кашіиг говорить, що південніше через піски просуваються два італійських "дизелі". Вони десь там, за барханами.
— По якій трасі вони йдуть?— здалеку запитав Скотт.
— Він не сказав.
— З'ясуй, Сем. Хоча не думаю, що це стосується нас. От завтра, напевне, нас турбуватимуть літаки. Про всяк випадок вирушимо о сьомій. Зночі почнемо мітити трасу для Черча.
Поки Атия визначав по зірках їх місцезнаходження, Скотт пірнув у темряву, щоб намітити початок траси, а решта йшли слідом за ним, ставлячи майбутні дорожні знаки. Там, де зустрічалися скелі, вони складали з каміння піраміду. Наступного дня, коли група просувалась далі на захід, скелі зникли, потяглись вапнякові положисті схили, і вони проорювали по них борозни, прив'язавши невеличкий човновий якір до заднього моста грузовика. Тільки одному Куотермейну було відомо, звідки взявся цей якір, і ради жарту він зберігав його два роки, поки всім не надокучило питати, як цей якір до нього потрапив.
На третій день вони позначили контур ескарпу, посипавши його схили білим вапном, а внизу порозкидали уламки згорілих танків, що навряд чи могли знадобитися бедуїнам. Для людей втаємничених усі ці знаки були віхами, а для тих, хто нічого не знав, вони здавались абсолютно випадковими і не пов'язаними між собою.
Опівдні четвертого дня, коли вони лежали без усякого прикриття серед низеньких кам'янистих пагорків, за якими важко було сховатися, їх помітив літак з акулячою пащею, намальованою на носі.
— "Мессершмітт-109 ",— сказав Бентінк.— Щось він надто низько летить, га? Може він нас побачити?
— Вам це краще знати,— відповів йому Скотт.
— В усякому разі, він завертає.
Рятуючись від безперервних подувів холодного вітру, вони лежали горілиць на твердому й відкритому ложі. їм було видно, як "месершміт" розвернувся через тупо обрубане крило й пішов просто на них.