Назар Стодоля

Страница 9 из 10

Шевченко Тарас

Назар

Яке горе? Де воно? Для нас нема його на цілім світі.

Галя

Не знаю, Назаре, тільки мені щось на серці так важко, так гірко... Я все думала про батюшку.

Назар

Нащо ж ти об йому думаєш? Не думай, і весело буде. Знаєш, як приїдемо ми у Кодак... Се запорозький город... От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось; тоді і сам гетьман нас не розлучить, і будемо довго, довго там весело жити. Ти будеш пісні співати і танцювать, а я буду грать на бандурі і розказувать тобі про славні діла козацькі, про Саву Чалого, про Свірговського, про всіх, про-всіх жвавих козаків наших. Далі мені вигодуєш сина, молодця чорнобривого, пошлемо його в Січ; там поставлю його перед козацькою громадою і скажу: "Любуйтеся, дивітеся: се мій син. Мені його вигодувала, викохала моя Галя, такого молодця!" Що, весело?

Галя

Весело, мій Назаре, мій миленький, а серце все-таки болить. Мені здається, що батюшка вже прокинувсь і мене шукає.

Назар

Бог зна об чім думаєш ти! Ось зараз будуть коні, і вони нас не найдуть, хоть нехай усю землю перевернуть. Не журись же, моя ластівкої

Галя

Знаєш що? Ходім додому, розбудимо його, станем перед їм на коліна... Він нас простить: він мене любить.

Назар

Хіба ж я його не просив, хіба ж не ставав перед ним на коліна! Адже ти бачила?

Галя

Бачила, ти просив— Назаре, він мій батько,

Назар

Лучче б не знать такого батька.

Галя

Ти сердишся, Назаре! Не сердься, мій милий, мій чорнобривий. Подивись, я весела, я не жалкую, що покинула... Поцілуй же мене, мій соколе ясний, орле мій сизокрилий.

(Обнимаются й целуются.)

Назар

О, моя радість, мій сон чарівний! Не журись, серденько. Скоро ми полетимо так, що не дожене нас і вітер. А ніч-то, ніч! Неначе празникує наше щастя. Тиха, світла, як твої ясні очі. Ти не боїшся? Побудь тут одна. Я піду подивлюсь на дорогу.

Галя

Ні, не боюсь.

Назар

Чого ж ти знов зажурилась?

Галя

Так, нічого. Я згадала покійницю няньку. Вона мені розказувала, що в сій корчмі давно який-то запорозький старшина ночував, а на другий день найшли його в Тясмині; і що тут Богдан зустрічав сина свого Тимофія, як козаки везли його з Молдавії, покритого червоною китайкою; і що тут запорожці вирізали жидів. З тієї години ніхто в їй не жив: усе ніччю ходять мертві жиди... Ух, як страшно тут!

Назар

Тобі твоя нянька бог зна чого наговорила.

Галя

Вона божилась, що правда. Не ходи, лучче останься зо мною, або ходім обоє. Мені важко і на мінуточку розрізниться з тобою.

Назар

Я не піду... Ти не змерзла?

Галя

Ні, твоя шапка така тепла. (Снимает шапку с ног й целует.) О, моя мила шапка! Надінь її: і ти замерз.

Назар

Надінь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькій шапці. (Она надевает шапку. Назар любуется.) Чудо!. Чорні уси, шаблю дамаську, пістоль за пояс — і козак хоч куди. (Целует ее.) Козаче мій чорнобривий!

Галя

(надевает ему шапку)

Отак краще! Постій, я пришпилю стьожку. Знаєш, як на весіллі бува у молодого?

Назар

Се ти ще й завтра зробиш...

Галя

Ох, стривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою і хустку, що для тебе вишивала. (Вынимает из-за пазухи белый, шитий красним шелком платок и по-дает Назару ) Що, хороший? Я сама вишивала і гроші на шовк сама заробляла.

Назар

Спасибі, серце моє.

Галя

Чи не заспівать оце пісню про хусточку, що я в Чигрині у дядини чула?

Назар

Коли весела, заспівай.

Галя

Ні, не весела, та мені сидіть уже остигло. Слухай же.

(Выходит на край сценьї.)

(Назар стоит задумавшись.)

Галя

Чого ж ти зажурився? То не треба було б і співать.

Назар

Нічого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.

Галя

Нащо вона мені? Розірви, коли вона тобі нелюба; я другу вишию. (Печально) Тільки не знаю, коли.

(Плаче, помовчавши)

Назар

Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.

Галя

Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мій голубе, мій орле

сизокрилий, скажи, моє серце!

Назар

Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливіший на світі.

Галя

Ба я щасливіша за тебе Ніколи ж не буду співать про хустку; цур їй'

Назар

Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.

(Дивляться одно на другого і цілуються. Хома і Стеха крадуться із за шкапи.)

Хома

Сюди! Ось де вони! Сюди!

Галя

Батько!.. Пропала я!

Стеха

(пробігає коло їх)

Полковниця! Полковниця!

(Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь Стеха ховається.)

Хома

(скаженіє)

Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб'ята! (До челяді) Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!

(Челядь торопіє.)

Назар

Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми ) Ти чого хочеш?

Хома

Смерті твоєї, злодію!

Назар

Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.

Хома

Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О, пес поганий! Я розірву тебе!

(Б'ються на шаблях)

Галя

(пада між ними на коліна)

Тату, тату! Убий, убий мене Винна я; я прогнівила тебе... Убий же мене, таточку, та не бери з собою!

Хома

Цить, кошеня крадене!

Назар

(Хомі)

Цить, сатано люта!

Хома

Дочку оддай!

Галя

Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!

Хома

Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!

Галя

Топчи, души мене: я твоя дитина1

Хома

(до челяді)

Беріть його! Я вас перевішаю! Я вас золотом окую! (Челядь поривається до Назара.)

Галя

Одурить! Одуритьі

Хома

Не одурю! Не скавучи, зінське щеня!

(Напада на Галю. Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.)

Хома

Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?

Назар

Цить, жабо погана!

Галя

(перед Хомою на колінах)

Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе,-я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму — не вбивай його. Я за полковника піду...

Назар

Галю!

Галя

Ні, ні...

(Зомліла, падав.)

Хома

(до челяді)

Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тимчасом шкуру зніміть.

(Челядинець замахнувся києм на Назара.)

Хома

Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вірьовки, пояс або налигач,-що-небудь, скрутить йому руки й ноги?

(Челядь крутить поясами Назара.)

Стеха

(падає коло Галі зомлілої)

Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!