П р и щ е п а. Ні, я такого наказа не підпишу, це завідома неправда, майстерня — найкраще наше підприємство, що варте нагороди, а не догани.
Кучерявий (розлючений), к, то ви вже одверто не підкоряєтесь? (Вириває у нього папери.) Я сьогодні ж доповім правлінню — мені таких секретарів не треба. Можете шукати собі посади, а в мене ви більш не працюєте. Зараз же наготовте всі справи до передачі. (Виходить розлючений.)
Прищепа мовчки повертається до свого столу.
Анкетов (сідає переляканий на стілець). Ой! Що це з ним сьогодні. Ой, знов сходило! (Береться за живіт і дивиться на новий ключ.)
Манюра (схвильована вбігає з газетою в руках). Григорій Івановичу! Григорій Івановичу! Дивіться, що тут про вас в газеті надруковано. Ну! Я й не знала, що ви така знаменитість. Милий Григорій Івановичу!
Анкетов. Що таке? В газеті? Про Григорія Івановича? Да ну?
Манюра. Авжеж! О! дивіться (читає:) "Бібліографія/ Нові книжки. Григорій Прищепа "Коники в житі". Оповідання.— Ми знаємо Григорія Прищепу як талановитого поета, автора двох збірок поезій, що одразу звернули були на себе увагу щирістю чуття і музикою слова, яким молодий поет володіє з майже бездоганною майстерністю. Нова " книжка Прищепи свідчить за невпинний зріст талановитого письменника, що зумів знайти..."
Анкетов (вириває газету). Да ну! Де, де, покажіть. От тобі й Григорій Іванович. Ну, скажіть, пожалуйста. А я гадав, що ви просто так собі,— еге (читає:) "Григорій Прищепа... талановитого поета... видатне явище... поет всеукраїнського значення..: прекрасні зразки поезії".— Ну! То чого ж ви служите? Ну... (Тисне йому руку.) Віншую вас, Григорію Івановичу. То вам же наплювать тепер на... (озирається) на Кучерявого. Нехай тепер побачить, кого він звільняє. Нехай Манюрочка покаже йому газету — я би й сам показав, та небезпечно, якраз вилетиш разом з Григорієм Івановичем.
Манюра (здивовано). Як звільнив? Кого звільнив? Хто вилетів?
Анкетов (зітхає). Григорію Івановичу наплювать, написав книжку та й греби гроші лопатою, а в мене жінка та троє дітей, то мимоволі будеш плигати як малпа на ланцюзі, сюди смик — добрий баланс, туди смик — поганий баланс, ех, бухгалтерія засмикана...
Прищепа (усміхаючись). За те ж начальство вас любить, ось бачите — прибавку одержали, та ще* й ордена вам пожалувано: ключ од кабінету задумчивості.
Анкетов. Та не глузуйте хоч ви, Григорію Івановичу.
Манюра (схвильована, до Прищепи). Кучерявий вас звільнив? (Хапає його за руку.) Та невже... Як же... (Розгублено.) Як же ви... значить, ви, значить, вас не буде у нас. Та ні, цього не може бути.
Прищепа. Так, Манюрочко, звільнив, ви ж самі бачили, як він до мене чіплявся. (Бере у Анкетова газету.) Ану, дайте і мені, я й не бачив, що тут про мене добрі люди пишуть. А тільки даремне ви думаєте, товариш Анкетов, що для мене це звільнення байдуже... Для мене це така ж катастрофа, як і для кожного з нас,— може, ще й гірша. Не забувайте, що я і без того не мав роботи майже півроку, а ті гроші, що за книжку одержав, давно вже прожито. Адже ж в мене ще' мати сліпа... старенька, брат хворий, його в санаторій треба везти... а зараз (похиляє голову на руку) не знаю вже, що й пригадати...
Манюра. Не кажіть так, ради бога, не кажіть, а то я зареву, як остання дура... (Кладе йому руку на плече, ніжно.) Милий Григорій Іванович.
Раптом починає дзвонити телефон. Манюра підбігає до нього.
Манюра. А! Що? Так, торговельно-виробничий комбінат. Слухаю. Кучерявого? Ні, зараз немає, відкіля, аж з Контрольної Комісії, слухаю, слухаю. Передати Кучерявому, щоб завтра о 10 годині явився в Контрольну Комісію,— слухаю, слухаю — хто прийняв — Муравська, друкарка. (Вішає трубку.) Ну? Чи ви чули? Його вже кличуть в КАКА! Чуєте, Григорію Івановичу?
Увіходить Мокрина і зупиняється нерішуче край порога. Вдягнена в звичайне селянське вбрання, але чепурно і до лиця. В руках у неї кошик і невелика віконна рама з шибками.
Анкетов (побачивши Мокрину). Знов якась жінка до Кучерявого. Вам кого треба, громадянко?
Мокрина (наближаючись). Це тут... як його... ком... комбінат.
Анкетов. Тут, тут. Вам кого треба? Мокрина. Кучерявий Борис Михайлович тут служить?
Анкетов. Еге, тут, тільки зараз його немає.
Мокрина. Яй сама бачу, що немає, він же повнолиций, як місяць або угірочок, а тут всі, вибачайте, сухі, як скіпочки, видно, що в місті хліб позичаний. Так... що ж тут робити, мені ж його конче треба. А коли ж він буде? Може, незабаром, то я підожду, бо мені, розумієте, і то обридло вештатись отут по місту, та ще з цими шибками. У нас же немає склярів на селі.
Прищепа. Сідайте, будь ласка, почекайте, може, й прийде. (Читає газету, не звертаючи на неї жодної уваги.)
Мокрина еідає праворуч, віддаля обох столів, поставивши біля себе раму.
Манюра (що дивилась на неї, скрикує). Ах, боже мій! Я вже знаю. (Сміється і шепоче, проте досить голосно, Анкето-ву на вухо.) Ви знаєте, хто це така? Це ж жінка Бориса Михайловича... молочниця. Ну? (Прискає від реготу йому в ухо.)
Анкет о в (протирає вухо). То що це ви, як вам не соромно, Культурочко. Що про вас подумають. А ще Культура.
Манюра. Ой, не можу. (Знов прискає і втікає.) ' Мокрина (яка з цікавістю стежила за цією сценою, голосно). Ах, боже ж мій! Так ось де, значить, вона, ця куль-ту-ра, за якою Борис Михайлович поїхав. Ну! Руки голі, ноги голі, підтикана, неначе гречку косить вирядилась. От яка, значить, тая куль-ту-ра. (До Анкетова, що слухає усміхаючись.) Скажіть мені, будь ласка, товаришу, хто вона буде, ця панночка, що вам на вухо пирскала?
Анкето в. А що, правда, гарна?
Мокрина. Гарна то гарна, але чого це вона ноги продає, чи у вас тут всі дівчата в таких спідничках ходять? На кота довге, на собаку коротке. Ах, я й забула, що мені ще треба в кооперацію дочці на спідницю набрати. Коли ж це я вправлюсь все зробити?
Анкет о в (сміється). .Дивіться ж, не набирайте довгої, бачили, яка в місті мода. (Виходить.)
Мокрина. Добра мода, що и казати. (Мовчить.)
Прищепа читає газету. Пауза.
Мокрина (дивиться на Прищепу). Це, мабуть, секретар... бо газету читає. Спитати, чи скоро ж він прийде. (Підсовується трохи зі своїм стільцем і рамою ближче до Прищепи, який тим часом покинув газету і пише.) Товаришу секретар,, а товаришу секретар;