Слухаючи його, вона заспокоювалася, потроху приходя-чи до тями, неспроможна повірити, щоб він став так її дурити, розуміючи з його голосу, що він говорить щиро. Переконана, нарешті, й захоплена думкою, що й вона буде пані, засліплена мрією дівчинки, яка народилася в бідності, мрією трактирної служниці, яка раптом зробилася приятелькою такого багатого й порядного чоловіка, — вона сп'яніла від бажання, вдячності й пихи, що змішувалися з її любов’ю до Андре.
Обнявши його за шию, вона шепотіла, вкриваючи його обличчя поцілунками:
— Я вас так люблю! Ви для мене все на світі!
Він відповів розчулено, і собі пестячи її:
— Люба, люба крихітко!
Вона вже майже забула про появу тієї незнайомки, що завдала їй такого горя. А все ж якийсь несвідомий сумнів ще ворушився в неї, і вона запитала його вкрадливо-ніжним голосом:
— А ви справді любитимете мене так, як тут?
Він упевнено відповів:
— Я любитиму тебе так само, як тут.