— Що все це означає? — вигукнув Гай. Перша радість у нього вже минулася, він занепокоєно роззирався. — Куди?! Навіщо?!
— На Південь! — крикнув Максим. — Досить з мене твоєї гостинної батьківщини!
— Втеча?
— Так!
— Ти збожеволів! Тобі подарували життя!
— Хто це подарував мені життя? Життя моє! Належить мені!
Розмовляти було важко, доводилося кричати, і якось мимоволі замість дружньої бесіди виходила сварка. Максим зіскочив у люк і зменшив оберти. Танк пішов повільніше, однак уже не ревів і не брязкотів так гучно. Коли Максим повернувся нагору, Гай сидів насумрений і рішучий.
— Я зобов'язаний тебе повернути, — виголосив він.
— А я зобов'язаний тебе звідси забрати, — виголосив Максим.
— Не розумію. Ти остаточно з'їхав з глузду. Звідсіля втекти неможливо. Треба повернутися... Масаракш, повертатися тобі також не можна, тебе розстріляють... А на Півдні нас з'їдять... Бодай ти пропав зі своїм божевіллям! Зв'язався я з тобою, як з фальшивою монетою...
— Зачекай, не репетуй! — сказав Максим. — Дай-но я тобі усе поясню.
— Не бажаю нічого слухати. Зупини машину!
— Та зачекай ти, — умовляв Максим. — Дай розповісти!
Проте Гай не бажав, щоб йому розповідали, Гай вимагав, щоб ця незаконно викрадена машина була негайно зупинена і повернута в зону. Максима двічі, тричі і чотири рази обізвали телепнем, зойк "масаракш" перекривав шум двигуна. Становище, масаракш, було жахливе. Воно було безвихідне, масаракш! Попереду, масаракш, була неминуча загибель. Позаду, масаракш, також. Максим був завжди телепнем і психом, масаракш, але цей його коник, масаракш, треба думати, останній, масаракш і масаракш...
Максим мовчав. Він раптом зметикував, що поле останньої башти, певно, закінчується десь тут, швидше всього вже скінчилося: остання застава мусить бути на самому кордоні крайнього поля... Нехай хлопець вибалакується, на населеному острові слова нічого не важать... "Лайся, лайся, а я тебе витягну, нічого тобі там робити... Треба з когось починати, і ти будеш перший. Не хочу, щоб ти був лялькою, навіть якщо тобі це подобається — бути лялькою..."
Вилаявши Максима уздовж і впоперек, Гай зістрибнув у люк і заходився куйовдитися там, намагаючись зупинити машину. Це йому не вдалося, і він вибрався назад, уже в касці, дуже мовчазний і діловитий. Він вочевидь збирався зістрибнути і гайнути назад. Він був дуже сердитий. Тоді Максим спіймав його за штани, всадовив і став пояснювати становище.
Він говорив більше години, уриваючись іноді, щоб вирівняти рух танка на поворотах. Він говорив, а Гай слухав. Спершу Гай пробував перебивати, поривався зіскочити на ходу, затуляв вуха, але Максим говорив і говорив, повторював одне й те саме знов і знов, пояснював, втокмачував, доводив, і Гай нарешті став прислухатися, потім замислився, зажурився, заліз обома руками під каску і енергійно почухав чуприну: відтак сам перейшов у наступ і заходився допитувати Максима, звідки усе це стало відомо, і хто доведе, що все це не брехня, і як можна у все це повірити, якщо це очевидна вигадка... Максим бив його фактами, а коли фактів не вистачало, присягався, що говорить правду, а коли і це не допомагало, називав Гая бовдуром, лялькою, роботом, а танк усе йшов і йшов на південь, дедалі глибше зариваючись у країну мутантів.
— Ну гаразд, — сказав нарешті Максим, осатанівши. — Зараз ми все це перевіримо. За моїми розрахунками, ми давно вже виїхали з поля випромінювання, а зараз приблизно за десять хвилин десята. Що ви всі робите о десятій годині?
— О десятій нуль-нуль — шикування, — похмуро сказав Гай.
— Саме так. Збираєтесь стрункими рядами і надсаджуєтесь від готовності пролити кров. Пам'ятаєш?
— Ця готовність у нас в серці, — прорік Гай.
— Цю готовність утокмачують у ваші тупі голови, — заперечив Максим. — Нічого, от зараз ми подивимося, яка у тебе там у серці готовність. Котра година?
— Без семи, — похмуро сказав Гай. Якийсь час вони їхали мовчки.
— Ну? — спитав Максим.
Гай глянув на годинник і невпевненим голосом заспівав: — "Вперед, легіонери, залізнії хлоп'ята..."
Максим насмішкувато дивився на нього. Гай збився і переплутав слова.
— Перестань на мене витріщатися, — сердито сказав він. — Ти мені заважаєш. І взагалі, який може бути спів поза шиком?
— Облиш, облиш, — сказав Максим. — Поза строєм ти, бувало, так само горлав, як і в строю. Дивитися на вас з дядьком Кааном страшно було. Один горлає "Залізних хлоп'ят". Другий голосить "Славу Творцям". А тут іще Рада... Ну де твоя готовність палити і різати на славу Творцям?
— Не смій, — сказав Гай. — Ти не смієш так говорити про Творців. Навіть якщо те, що ти розповідаєш, правда, це означає лише, що Творців просто обдурили.
— Хто ж їх обдурив?
— Н-ну... мало хто...
— Отже, Творці не всемогутні?
— Не бажаю на цю тему розмовляти, — виголосив Гай.
Він підупав духом, згорбився, обличчя його ще дужче змарніло, очі потьмяніли, відвисла нижня губа. Максим раптом згадав Фішту Цибулину і Красунчика Котру з арештантського вагона. Вони були наркоманами, нещасними людьми, що звикли до особливо сильних наркотичних речовин. Вони страшенно страждали без свого зілля, не їли і не пили, а цілісінькими днями сиділи ось так, із згаслими очима і відвислою губою.
— У тебе болить що-небудь? — спитав він Гая.
— Ні, — понуро відповів Гай.
— А чого ти так наїжачився?
— Та так якось... — Гай отягнув комір і мляво покрутив головою. — Недобре мені... Я ляжу, га?
Не чекаючи відповіді, він поліз у люк і приліг там на гілляччя, скоцюрбившись. "Он воно як, — подумав Максим. — Це не так просто, як я гадав. — Він захвилювався. — Променевого удару Гай не зазнав, з поля ми виїхали майже дві години тому... Він же все життя живе у цьому полі... А може, йому це шкодить — без поля? Раптом він захворіє? Це ж треба, гидота яка..." Він дивився вниз на бліде обличчя Гая, і йому ставало дедалі страшніше. Нарешті він не витримав, зістрибнув у відсік, вимкнув двигун, виволік Гая назовні і поклав на траву обіч шосе.
Гай спав, мурмотів щось уві сні, рвучко здригався. Потім ним почало тіпати, він карлючився, стискався, ніби намагався зігрітися, ховав долоні під пахвами. Максим поклав його голову до себе на коліна, притиснув йому пальцями скроні і постарався зосередитися. Йому давно не доводилося робити психомасаж, проте він знав, що головне — забути про все, зосередитися, увімкнути хворого в свою, здорову, систему. Так він сидів хвилин десять або п'ятнадцять, а коли отямився, то побачив, що Гаю покращало, обличчя порожевіло, дихання зробилося рівним, він уже не мерз. Максим улаштував йому подушку з трави, посидів якийсь час, відганяючи комарів, а потім згадав, що їм іще їхати та й їхати, а реактор протікає — для Гая це небезпечно, треба щось придумати. Він підвівся і повернувся до танка.