Бухгалтер, сам не свій, виліз з-за столу; витяг авіалотерейного квитка і, порвавши його на дрібні шматочки, кинув через вікно на вулицю. Тоді заклопотано сказав:
– Ніна Карпівно, ви ще довго будете передруковувати мені відомості? Ах, ці машиністки!
У розчинене вікно влетіла оса, заплуталась у павутині над головою реєстратора і жалібно занила.
Реєстратор довго приглядався до полоненої комахи, поволі узяв лінійку і за мить на стіні був роздавлений павук і гостра оса. Тоді посміхнувся.
Машиністка вибила замість "О" літеру "А".
Бухгалтер замість "Кредиту" поставив у "Дебет" зайвих півсотні.
У сінцях тяжко позіхнув сторож.
На вулиці кричали газетярі: – "Повстання в Сирії!"
Нарцис з Геркуланом вивчали місто. Вони знали вже, де міститься виконавчий комітет, зупинилися перед високим будинком Біржі Праці і здивовано, не розуміючи просто, знизали плечима, глянувши на золоту вивіску міліції й розшуку.
Ввечері зайшли до ресторану, випили вина і спокійно стали розмовляти, зовсім не почуваючи, що над ними збиралася чорна хмара.
– Так, що Нарцисе…
– Я також думаю, Геркулане! – сказав Нарцис. – І уяви, нічого не вигадав такого, знаєш…
– Я розумію тебе, тільки лякаюсь, щоб не одвідало тебе розчарування або неспокій. Кинути свою батьківщину, плюнути на все, хоч воно й гидке надто, – це дуже серйозний і відповідальний вчинок. Здається, уловив мою думку.
– Правда. Перед нами одно з двох – чи лишатися на землі, чи повернутися назад і вічно бути ображеним, запльованим, попихачем. Страшно.
Геркулан довго щось думав, очима обвів усі столики, за якими уже п’яно розмовляли люди, тоді рішуче, з якимось одчаєм сказав:
– Повік між людьми. Невже я примушу себе знову глянути у п’яні очи царя свого? Ми тільки день на землі, ми нічого ще не бачили і повір – я почуваю великий сум. Безумовно, я певний у собі! – І пильно глянув Нарцисові в лице.
Той ніяково спустив очи.
– Я також… – тихо промовив він.
Геркулан нічого не сказав. Налив шклянку вина, випив його і став на ноги.
– Десь спати будемо!
І обидва не помітили, що за ними на вулицю вийшло двоє людей у сірому й широких брилях, щось тихо перемовились, тоді сторожко пішли за ними.
Розділ V
…дрібничка може людину спантеличити і довести її до загибелі
Нарцис мовчав, коли Геркулан сказав, що спати краще буде десь на березі річки.
– Ще обриднуть нам німі стіни. Ти тільки глянь! – рукою показав на темну річку, де проплив великий пароплав.
Вони полягали в кущах, голови поклали на сірий камінь, лицем повернувшись до неба.
Там спокійно гралися огнями синіми зорі.
Нарцис глибоко зідхнув. Геркулан посміхнувся з нього.
Десь за горбом грала музика.
Мазурка.
Геркулан стулив очи і враз же заснув. Нарцис ще довго ворочався, тоді сховав лице собі в долоні і собі поринув у глибокий, спокійний сон.
За горбом музика.
Мазурка.
Раптом Геркулан схопився на ноги, сіпнув за руку Нарциса і швидко побіг кущами до міста. Але Нарцис не біг за ним, його насіли якісь дужі люди, схопили за коміра й почали душити. Другий гурт помчався за Геркуланом.
Він чув за собою гонитьбу, перескакував велике каміння і, почуваючи, що серце йому зараз вирветься з грудей, ще дужче біг до сусідньої вулиці. На нього кинули камінь. Геркулан оглянувся, знову зігнувся і великими стрибками далеко за собою зоставив банду.
Банда не відставала. З диким ревом гналася вона за Геркуланом, кидала каміння, у темряві блискаючи білими ножами.
Геркулан ускочив у робітничий квартал, підбіг до низеньких дверей малого будиночку, де жовто горіли вікна, і сильно постукав. Не встигли бандити схопити його за коміра, як він уже стояв у сінцях перед високим мужчиною, який, зрозумівши, в чому справа, швидко замкнув двері.
– Вдячний… бандити! – шепотів Геркулан.
– Ідіть спочиньте! – увів його до кімнати господар, сам сів на стільця і пильними очима оглянув всю збентежену Геркуланову постать.
– Говоріть, як було діло…
Геркулан випив води, скрутив цигарку і зараз же рвонувся до дверей.
– Там товариш, Нарцис!
– Сидіть спокійно! Заб’ють вас!
– Але Нарцис! – зміг вимовити Геркулан, і безсило посунувся на лаву.
Нарцис, приголомшений сильним ударом, зігнувся, тоді, зібравши всю свою силу, одразу вирвався і, не розбираючи, куди саме, помчався берегом. Він не почував, що йому під руку встромили ножа, і кров густо полилася і змочила сорочку.
Перестрибнувши десь канаву, Нарцис несподівано улетів просто в обійми якоїсь невідомої жінки.
– Гетьте! – крикнула вона на бандитів, що вже ладні були кінчити Нарциса. – Це мій!
– А, Маруська! – хтось глузливо сказав, і темний гурт щез у густих кущах.
– У тебе кров? – скрикнула жінка. – Це вони? На, перев’яжи! – зірвала з себе білу хустку і подала Нарцисові.
Рана, виявилося, була легкою. Кров загусла й перестала сочитись.
– Підемо до мене! Як жаль тебе!
Ішли десь поза вулицями, обминали людей і, коли увійшли під вогкий проїзд сумного будинку, з вікнами на подвір’я, вона сказала:
– Нехай тебе не дивує, так живуть усі люди!
Він не розумів.
Увійшли в якусь маленьку кімнатку, де горіла лямпа і пахло пивом й одеколоном.
Стомлений, блідий, Нарцис упав на ліжко і стулив очи. Жінка сіла біля нього, перебираючи його м’яке волосся.
Коли б Нарцис глянув на неї, він би помітив у неї на очах великі блискучі сльози.
Над міським садом – музика.
Мазурка…
Розділ VI
…Повість уперто не сходить з мертвої точки
Більше Нарцис і Геркулан не бачились ніколи. Після такої страшної ночі Нарцис намагався одшукати свого приятеля, але даремні були його спроби. Геркулан, наче у воду впав. Увечері Нарцис дістав газету, де ясно говорилось, що вночі над річкою був знайдений труп невідомого високого мужчини, забитого камінням.
"Так і є, це він, Геркулан!" – подумав Нарцис, і ще дужче заболіла йому рана під рукою.
Він нікуди не виходив, сідав тільки у дворі на сонці і грівся, чекаючи на Марусю. Вона приносила йому гроші й завжди якусь новину.
Але його не обходили уже справи людей. Він думав тільки про себе й Геркулана. Був мовчазний, зблід на лиці, а на чистому його лобі з’явилася вперта й рішуча зморшка.
Одного разу, вечором, Маруся його не знайшла дома. Минула ніч, і другий ранок тьмяно прослався за вікном, – але Нарцис не повертався більше.