Обидва — і Фелтон, і Рімо — розуміли, що маски скинуті і попереду вирішальний двобій. Потрібно було тільки чекати підходящого моменту, який поки що ще не настав. Обід був схожий швидше на різдвяне перемир'я на фронті. Фелтон із задоволенням відігравав роль гордого батька.
— Цинтія, певно, вже повідомила вам, що ми з нею досить заможні люди, — сказав Фелтон Рімо, — але навряд чи вона змогла б пояснити, відкіля взялися всі ці гроші.
— Це цікаво.
— Я — сміттяр.
Рімо зобразив увічливу посмішку. Цинтія обурено вигукнула:
— Ну татку!
— Проте це правда. Кожен цент нашого майна зароблений нами саме на смітниках. — Фелтону безперечно хотілося висловитися, і він продовжував, не чекаючи додаткових питань:
— Американці, містер Кебелл, найбільші виробники всіляких відходів у світі. Щорічно вони викидають на багато мільйонів доларів цілком доброякісних товарів, що ще можуть бути використані. Ними рухає характерне для їхньої психології нездоланне прагнення купувати і купувати нові речі.
— Як у маніяка або патологічного брехуна, — додав Рімо.
Фелтон не звернув на нього уваги і продовжував лекцію.
— У роки війни я звернув увагу на те, що американці, які живуть в умовах дефіциту багатьох товарів і продуктів, незважаючи на це, викидають масу речей, яким би ще жити та жити. Коротше кажучи, саме на цьому своєму спостереженні я і започаткував капітал. Для цього я зібрав усі свої гроші і купив... смітник.
Ви коли-небудь що-небудь купували на смітниках, містер Кебелл? Дарма. Ситуація така, що ви можете в принципі знайти там сотні необхідних речей, але до мене будь-хто не задумувався над тим, як це зробити.
І тоді я вирішив організувати цей бізнес по-новому. У першу чергу я запросив фахівців. Одна бригада, наприклад, зайнята винятково відновленням старих пральних машин і центрифуг для сушіння білизни. Ми купуємо в населення за ціною металобрухту цілком придатні до використання пральні машини застарілих моделей, це нам обходиться в п'ять доларів. Відновлюємо їх, але приватним покупцям не продаємо. Вони починають працювати на нас. В сорокові роки я відкрив понад сімдесят пралень-автоматів тільки в Нью-Йорку, і всі вони були обладнані такими пральними машинами і сушарками. Оскільки я не вкладав в устаткування значних коштів, як мої конкуренти, я міг знижувати плату за послуги пралень. Як тільки я чув, що десь відкривається ще одна пральня самообслуговування, я відразу відкривав неподалік свій заклад. Вартість прання в мене була значно нижча, ніж у конкурента, і в більшості випадків це приводило до його розорення. Тоді я за дріб'язок скуповував його новісіньке устаткування. Справа виявилася надзвичайно прибутковою.
Фелтон криво посміхнувся.
— Можливо, вам це здасться жорстоким і аморальним, містер Кебелл, але саме такий світ, у якому ми живемо.
— Я це відзначив.
— Так от. Звернувши увагу на звалища старих автомобілів, я зрозумів, що й у цій області можу багато чого зробити на благо нашої економіки. Вам, може, це здасться дурним, але мені здається, що кожна людина вважає своє заняття вкрай важливим, в тому числі і для інших людей.
У мене є автозвалище в Джерсі-Сіті, найбільше у світі, і, наскільки я знаю, єдине, організоване за принципом універсального магазину .
Ми купуємо, приміром, за кілька доларів старий автомобіль. Нехай він навіть сильно постраждав в аварії, але ви здивуєтеся, коли дізнаєтеся, скільки в ньому ще залишається придатних деталей і частин. Автомобіль переходить з однієї секції в іншу. Знімаємо вцілілі бампери, виймаємо шибки, в іншій секції — сидіння, інші частини — фари, двері. Всі ці деталі надходять на склад і заносяться до реєстру. Якби вам знадобилися, наприклад, задні ліві двері і замок багажника "плімута" випуску 1939 року, то мої службовці розшукали б ці частини за п'ять хвилин. Цілком природно, що за такого виду послуги вам довелося б заплатити дорожче.
Рімо весело кивнув.
— А чи є у вас які-небудь частини для мого "максвелла" 1934 року?
Перш ніж Фелтон встиг відповісти, втрутилася Цинтія:
— Знову тобі в голову прийшов цей Максвелл!
Фелтон кинув на дочку холодний погляд і сказав, звертаючись до Рімо:
— Не впевнений, чи є в нас запчастини до "максвелла". Давайте з'їздимо разом і пошукаємо.
Рімо моментально погодився. Цинтія заперечувала, вважаючи, що краще провести вечір всім разом.
— Дорога, — сказав Фелтон, — повинні ж ми з містером Кебеллом поговорити наодинці, як батько із сином?
Рімо додав:
— Він правий, дорога, нам потрібно поговорити. І, оскільки ми маємо стати гарними друзями, я постараюся вмовити татка називати мене просто Рімо.
Фелтон упустив вилку.
Рімо зобразив посмішку слухняного сина.
Фелтон, який виявив під час обіду таку ж, як і в його дочки, пристрасть до їжі, відмовився від десерту. Джиммі-дворецький поцікавився, чи можна забирати столові прибори. Протягом всієї трапези Джиммі не зводив очей з Рімо. В погляді його легко можна було прочитати ненависть. Він ненавидів Рімо. Ненавидів за те, що той вбив Скотіччіо і Мошера, і в один з моментів Рімо здалося, що в очах Джиммі блиснули сльози.
— Життя суворе, — тайкома шепнув Рімо дворецькому, але відповіді не дістав.
— Ні, десерт я не буду, — повторив Фелтон.
Цинтія стукнула ложкою по столу. Симпатичне обличчя спотворилося дитячою гримаскою гніву.
— А я, чорт візьми, буду!
— Але, дорога... — спробував заперечити Рімо.
— "Але, дорога!" — передражнила його Цинтія. — Лайно! — закінчила свою думку витончена вихованка Бріаркліффа.
Фелтон заморгав.
— Що за вирази!
— До чортової матері! Я тут одна не залишуся!
На правах старого друга родини, Джиммі хотів було заспокоїти дівчину, відкрив рот, але не встиг вимовити і слова, як і йому дісталося від Цинтії:
— Заткнися!
— Але... — почав Рімо.
— Якщо їдемо, то всі разом. І крапка!
Рімо відкинувся на спинку стільця і відсунув тарілку з неторкнутою їжею. Так. Цинтія виявляє наполегливість. Може, це і й на краще. Вона зіграє роль громовідводу. Поки вона поруч, Фелтон навряд чи зважиться на що-небудь.
Рімо глянув на фігуру людини за іншим кінцем столу, яка фактично "виливала" злість. А раптом і присутність дочки його не зупинить?