— Господи! — пустотливо запротестував Денні, звертаючись до Келлі. — Ви ж не сподіваєтеся, що я вийду на бій з глухонімим? — Коли регіт ущух, він ще підшпигнув: — Десь, певно, Лос-Анджелес дійшов зовсім до ручки, що ви не нашкребли чого путнішого. В якому дитсадку ви його випорпали?
— Він добрий хлопець, повір моєму слову, — заступився Робертс. — І не такий слабак, як виглядає.
— До того ж півзали вже розпродано, — благально докинув Келлі. — Мусиш погодитись на нього, Денні. Я більш нічого не можу вдіяти.
Денні ще раз недбало й зневажливо обвів Ріверу поглядом і зітхнув.
— Доведеться мені, мабуть, не дуже налягати на нього. Якщо він взагалі не розсиплеться.
Робертс пирхнув.
— Тобі доведеться бути обережним, — застеріг Деннів менеджер. — Не ризикуй із незнаним мугирем, щоб не спіймати ненароком облизня.
— Ну, та гаразд уже, гаразд, буду обережний, — посміхнувся Денні. — Я спершу візьму трохи попанькаюся з ним заради вельмишановної публіки. Що ви скажете, Келлі, на п’ятнадцять раундів — а там йому й каюк?
— Годиться, — надійшла відповідь. — Аби тільки виглядало все по-справжньому.
— Тоді давайте ближче до діла. — Денні помовчав, прикидаючи в думці. — Від повного збору, звісно, шістдесят п'ять відсотків, як і з Карті. А от ділитись будемо по-інакшому. Вісімдесят мене якраз, мабуть, влаштує. — І до свого менеджера: — Так я кажу?
Той кивнув.
— А ти як, розшолопав? — поспитався Келлі в Рівери.
Цей замотав головою.
— Ну, так ось, — почав пояснювати Келлі. — Боксерам припадає шістдесят п’ять відсотків повного збору. Ти мугир — тебе ніхто не знає. З Денні ви ділитесь: двадцять відсотків тобі, вісімдесят Денні. Це справедливо, правда ж, Робертсе?
— Цілком справедливо, Ріверо, — кивнув Робертс. — Ти ж, бач, не здобув ще репутації.
— Скільки це буде: шістдесят п’ять відсотків від повного збору? — поцікавився Рівера.
— О, може, п'ять тисяч, а може, й усі вісім, — зохотився Денні на пояснення. — Щось близько того. Тобі перепаде тисяча або й тисяча шістсот. Зовсім незле за прочуханку від хлопаки з моєю репутацією. Ну, то як?
І тут Рівера їх ошелешив.
— Переможцеві дістається все, — вирік він рішуче.
Запала мертва тиша.
— Куди вже простіше, — врешті порушив мовчанку Деннів менеджер.
Денні похитав головою.
— Я не перший день у боксі, — пояснив він. — Я не беру під сумнів суддю чи кого з присутніх. Я не кажу нічого про посередників з тоталізатора та різні підступи, що не раз трапляються. Але я хочу сказати, що це, як на мене, кепський бізнес. Я граю напевно. Бо хто його зна. Ану ж я руку вломлю, га? Чи котрий там усипле мені якого дурману? — Він дуже поважно похитав головою. — Виграв не виграв — моїх вісімдесят. Ну то як, мексіканцю?
Рівера мотнув головою.
Денні прорвало. Тепер-бо зачеплено його кревні інтереси.
— Ах ти, шмаровозе мексіканський! Мені аж руки сверблять тут-таки розтовкти твою безглузду головешку.
Робертс хутко став поміж ворожі сторони.
— Переможцеві дістається все, — понуро повторив Рівера.
— Чого ти так на тому вперся? — поцікавився Денні.
— Я можу вас побити, — була відверта відповідь.
Денні напівподався скидати піджака. Та це, як добре
знав його менеджер, була тільки показна сцена. Піджак так і лишився на власникові, і Денні дав присутнім угомонити себе. Всі були на його боці. Рівера лишився один.
— Слухай-но сюди, дурнику, — Келлі перебрав дискусію до своїх рук. — Ти ніхто. Ми знаємо, чим ти бавився в останні місяці: ну % полущив місцеву боксерську дрібноту. Але ж Денні — це клас. Його наступний матч після цього буде в чемпіонаті. А тебе ніхто не знає. Поза Лос-Анджелесом про тебе й не чули.
— То почують, — знизав плечима Рівера, — після цього матчу.
— Ти таки й справді трохи віриш, ніби зможеш побити мене? — втрутився Денні.
Рівера кивнув.
— Та ну тебе, схаменися, — заходився умовляти Неллі. — Подумай краще, яка це для тебе реклама.
— Мені потрібні гроші, — відповів Рівера.
— Ти ні в світі не здолаєш виграти в мене, — запевнив його Денні.
— Так чого ж ви тоді огинаєтесь? — зловив його на слові Рівера. — Якщо це дурні гроші самі в руки лізуть, то чого ви не загребете їх?
— І таки загребу, от присяй-бі, що загребу! — вигукнув Денні, раптово пройнявшись рішучістю. — Я приб’ю тебе на рингу до смерті, мій хлопчику, за ці твої фиглі. Укладайте контракта, Неллі. Переможцеві дістається все. Розрекламуйте в газетах. Напишіть, що йдеться про особисті порахунки. Я провчу цього нахабу.
Секретар Неллі вже почав був писати, коли Денні перепинив його:
— Стривайте! — Він повернувся до Рівери. — Важимось?
— Під рингом, — відказав той.
— Нізащо в світі, нахабо! Якщо переможцеві все, то важимося завчасу, о десятій ранку.
— І переможцеві дістається все? — спитав Рівера.
Денні кивнув. Цим усе вирішувалося. Він вийде на ринг
у повній силі.
— Важимося завчасу, о десятій, — погодився Рівера.
Секретареве перо заскрипіло далі.
— Це значить п’ять фунтів ваги, — дорікнув Робертс Рівері.
— Ти поступився надто багато чим. Ти здав бій уже ось тут. Денні вийде дужий, як бик. Ти бовдур. Він упорає тебе й не поморщиться. В тебе шансів не лишилось і на макове зерня.
Рівера відповів лиш поглядом, напоєним ненавистю. Навіть цього грінго він зневажав, хоч мав його за найпоряднішого з-поміж них усіх.
IV
Появу Рівери на рингу ледве що зауважили. Тільки де-не-де зріденька поплескали йому, та й то впівсили. Зала не мала в нього віри. Він був ягня, приведене великому Денні на заклання. До того ж публіка була розчарована. Сподівалися на запеклу баталію між Денні Вордом і Білі Карті, а тут доводилось миритися з цим горопахою-новачком. Невдоволення заміною виявилося і в тому, що, закладаючись, глядачі ставили по два ба й три до одного на Денні. А де гроші публіки, там і серце її.
Хлопець-мексіканець сидів у своєму кутку і чекав. Хвилини тяглися повільно й нудно. Денні примушував його чекати. Це була стара, як світ, штука, але вона завжди наганяла духу молодим бентегам-новачкам. Сидячи отак зі своїми власними побоюваннями та бездушною, тютюновим димом оповитою публікою, вони переймалися острахом. Та цього разу штука не вдалася. Робертс казав правду: Рівери нічим не діймеш. Наділений вдачею тоншою, нервами чутливішими і тугіше напнутими, аніж у кого іншого в залі, він не знав, що то страх. Атмосфера неминучої поразки в його кутку ніяк не впливала на хлопця. Секундантами в нього були якісь незнайомі грінго — мерзенні вичавки професійного боксу, безчесні й нездолящі. І теж розхолоджені певністю, що їхній куток приречено на поразку.