Антон. Без сумніву зводить він очі свої на ці кам'яні гори, сподіваючись від них допомоги.
Квадрат. Звісно, що грішник, тільки відчує небезпеку своєї дороги, біжить, як гонений заєць, до цих гір, перебуваючи у замішанні бідних своїх розмислів, які йому раніше здавалися вельми правильними. Але коли із Божих гір світло, блиснувши на обличчя йому, покаже його звабу, тоді і сам весь свій шлях знищує так, як трапилося Павлу, що їхав у Дамаск38. І в цій ото силі говорить Давид: "Просвічуєшся дивно від гір вічних". "Сум'ятяться всі нерозумним серцем". Кому б це світло не було любе, коли б ми його хоч трохи вкусили? О ківоте світла, святії слави отця небесного. Звичайно, твій блискіт невиносний очам нашим, що до темряви звикли, а то ми б неодмінно сну очам нашим не дали б, оскільки двері розчинилися, щоб можна було побачити, де поселення своє має Бог Яковий, де царство і правда його, де початок, голова і щастя наше, щоб можна було б і про нас сказати: "Оніміє той, що розплющить очі і пізнає його, а той, невидимий бувши, візьме". Або це: "Прийдете й побачите, де живе, і у нього пробудете день той".
Антон. Як же ти казав раніше, що Святе Письмо виводить на гору пізнання Божого, а тепер його звеш горою?
Квадрат. Воно в Давида зветься "гора Божа". Що ж є дивного в тому, що горою сходимо нагору? Коли шлях веде з рову на гору, то звичайно перша частина його є низька, а остання висока настільки, наскільки висока гора, на яку кінець дороги підіймається. Те ж бачити можна й на драбині, що до високого місця приставлена. Вона долішньою своєю частиною дольних чи долинних жителів приймає, а горішньою зносить у висоту. Через це і крильми зветься, і дверима, і преділом чи кордоном, пристанню, піском чи берегом, що море омежує, і стіною.
Антон. Чому ж стіною й преділом зветься?
Квадрат. Хіба мало водиться, що стіна грань робить, розділяючи наше власне від чужого? А ця богостворена стіна як же не може зватися преділом, коли вона межує між світлом і між чужоземною тьмою? Та стіна має темний бік, той, який дивиться до тьми. Але бік її, на схід повернений, є внутрішній і весь світлом вишнього Бога позолочений, так що коли темний пожилець підходить до її дверей, то зовні темно, не бачить ніякої краси і відходить назад, бродячи в мороці; коли ж увіриться і над сподівання відчиняться двері, в той час, світлом воскресіння облившись, вигукне із Давидом: "Ізповімся тобі, що страшно здивувався я". "Це ніщо інше як дім Божий, і це брама небесна"39.
Антон. Через це вона подібна місяцю, коли місяць між сонцем та землею. В той час одне півколо його темне, а те, що до сонця, — світле.
Квадрат. Ця посередниця схожа і на міст, що робить сполучення поміж Богом та смертними.
Антон. Коли цей дивний міст приводить смертних у життя, то достойно й праведно може назватися воскресінням.
Квадрат. Ах, ця ж бо голубиця точне є воскресіння мертвих [людей]. Вона нас, які впали з гори додолу, підіймає знову до тієї ж гори.
Антон. І я згодний із цим. Це слово (воскресіння) в грецькій та римській мові значить, здається, те: коли впалого знову поставити на ноги. Окрім того я чув, що голубиця по-єврейському іона . Та й Бог явно каже Єремії, що поставить його знову на ноги, коли буде йому слухняний. І як у Святому Письмі вельми бідашний стан значить це слово: "сидіти", так усупереч тому стояти — це бути у повному гаразді. А як нещасливе діло є сидіти, бути колодником у темниці, так ще гірше бути в компанії тих, кого Павло пробуджує: "Сплячий, вставай і воскресни із мертвих"40. Розбий сон очам твоїм, о нещасний мерцю! Піднімися на ноги! А може, зрозумієш, що то таке є: "Христос, світло світу"?
Друг. Не можу більше мовчати, почувши блаженне й солодке ім'я світлого воскресіння. Я, правда, між інших і сам сиджу в холодному смертельному мороці. Але відчуваю в собі таємний промінь, що таємно зігріває серце моє... Ах, Памво! Збережімо цю божественну іскру в серці нашому! Побережімо її, щоб прах і попіл гробів наших не загасив її. В той же час чим ми залишаємося? Хіба самим порохом та смертю?.. Вогню знищити не можемо. Не суперечу. Але що самим нам робити без вогню? Яка користь нам у тому, що маємо в собі плоть і кров? Знай, що їм належить опуститись у тління. В той же час чи гинути нам без кінця? І ми не інше що є, лише марення, сон, смерть і марнота? О, багато-бідний наш стан, коли все на все є тільки тління без вічності, коли, окрім явного, нічого немає в ньому таємного, в чому б істота наша, як на твердій основі, затрималася, коли всяка суть — марнота, як і всяка людина, котра живе.
Воістину ж тепер (коли так) сильне твоє царство, о гірка смерте, непереможна твоя перемога, о пекло! Хто чи що може спротивитися тлінним вашим законам, що все в порох без залишку перетворюють? Ах, біда! Погибель! Хвороба! Горість! Сум'яття... Чи ж чуєте? Чи розумієте? Яка це є мова?
Памво. Господи! Збав душу мою від уст цих неправедних... од мови непреподобної, од людини неправедної... Язик їхній є меч гострий... гроб відчинений...
Друг. Ось справжня отрута аспидів, жало гріховне, язик зміїний, що зводить Адама в труд та хворобу!.. Що ти нам нашептала, о давня злобо та звабо? Навіщо ти вельми високо підносиш мертвість, що вмирає, і старість, що старіє, і тлін, що тліє? Чи ж одна смерть царює? І нема життя? Улесливість сама без правди, і злоба без благості, і старість без юності, і тьма без світла, і потоп без суші?.. Хай же покладе заборону тобі Господь, о потопний язиче, що річку вод брехливих виригує, що топить дітей матері Сіону, що покриває мороком та хмарою чорною, що зводить у пекло від Господа, на якого клепаєш із гордістю, знищуючи його царство і правду, юність і вічність, нову землю і живий рід!.. Слухай же, бісе глухий, язиче німий і пустий! Оскільки не признаєш пробування Господнього, сповідуючи, що одна лише смерть скрізь володіє, низводячи все на все у пекло зітління, через те знай, що нова і нетлінна людина не тільки зневажить твої тлінні закони, але й зовсім, озброєного помстою, до кінця тебе зруйнує, скине з престолу свого, зробивши тебе із голови мізерним хвостом. Памво! Слухай, Памво! Чому ти мовчиш? Знай, що ти вже пізнав шлях свій. Не шепче в твоїм серці, онімівши, злий язик. Чи знову ожив? Хіба знову хвороба грішного язика в нутрі твоєму обновилася? Знову б’є меч душу твою? Видно, що через те мовчиш, онімівши, і змирився, не говориш доброго, не запитуєш про мир Єрусалима.