Друг. Нехай ця новина у колосі зветься "ріст". Господь Бог приростив його нам.
Лука. Оскільки ми з поля перейшли до саду, подивіться, чим нас вітає в альтані ця людина.
Філон. Цю ікону написав мій друг маляр.
Клеопа. Дуже мені подобається! Із чорної хмари промінь торкається голови людини. Але що то за слова у промені? Вони разом із променем з висоти сходять у залиту світлом його голову. Прочитай, Луко! Ти ж бо з числа книжників!..
Лука. Образ пророка Ісаї. В промені написано такі слова: "Викрикни..."
Клеопа. А що за слова виходять із його вуст?
Лука. Знаю ті слова: "Усяка плоть — сіно, і всяка слава людська, як цвіт трави..."34
Філон. А що написано на папірці, котрий у його руках?
Лука. Знаю. "Слово Бога нашого пробуває вовіки".
Друг. Чи бачите списаного папірця?
Клеопа. Ми разом із Філоном уже скільки літ біля землеробства вправляємося, а колос тільки недавно уздріли. Що ж до папірців та ще пророчих, запитуй Луку — його це справа.
[Лука ]. Ти бачиш у пророчих руках папірця. Але відай, що бачиш діло вельми мале і вельми велике. Цей блаженний старий легко тримає в правій руці те діло, в якім завжди скрізь усе перебуває. Розміркуй, що сам старець, освітлений сяйвом одкровення, в його перебуває руці; несеним носиться, а тримається у себе держимим. Чи дивився ти на колос? Глянь тепер на людину і пізнай її. Бачив ти в колосі зерно, а тепер зирни на сім'я Авраамове, а водночас і на своє. Чи бачив ти в колосі солому з половою? Подивися і на траву тлінної твоєї плоті з порожнім досі цвітом попільних твоїх міркувань. Чи побачив у колосі те, чого раніше не бачив? Тепер пізнавай у людині те, що тобі видно не було. Бачачи колос, не бачив його і не знав людини, знаючи її. Але що з явилося тобі в колосі наостанок, те не було від плоті, але від Бога.
Підійми ж від землі думки свої і зрозумій людину в собі, від Бога народжену, а не створену в останній час життя. Побачив ти в колосі новий зріст такий сильний, що для всієї соломи з половою став він головою й пристанищем. Пізнай же в собі нового Йосифа (значить, приріст), нового пастиря, отця і годувальника нашого. У пшеничнім зерні примітив ти легеньку зовнішність, в якій заховалася таємна дійсність невидимого Бога.
Поглянь же тепер на вислів Божий, прикритий пророчим папірцем, як легенькою хмарою. Силу зерна розумним ти оком побачив. Розплющ же око віри й побачиш у собі також силу Божу, правицю Божу, закон Божий, слово Боже, царство і владу Божу, таємну, невидиму, а пізнавши сина, пізнаєш і батька його. Стара на колосі солома не боїться погибелі. Вона як із зерна вийшла, так знову в зерно сховається, яке хоча зовнішньою шкіркою згниє, але сила його вічна. Чого ж ти трусишся, траво й плоть? Дерзай! Не бійся! Ти вже бачиш у собі правицю Божу, яка так само тебе береже, як пшеничну солому. Чи не віриш? Коли так, тоді бійся. Немає надії! Вся плоть гине. Де дітися? Біжи з Давидом у дім Господній чи з Єремією в його ж двори. Розчини серце своє, щоб прийняти віру й щоб обійняти ту людину, яка батькові своєму замість правиці і замість сили його є вовіки віків. Слухай, що батько її через нього-таки, і в ньому, і до нас говорить. Слухай-но: "Покладу словеса мої в уста твої і під покровом рук і моєю покрию тебе..." А якою рукою? "Нею-бо поставив землю і заснував землю". Чи ж бо чуєш? Таке-от сильне зерно в тобі! Небо не видиме, і земля в ньому ховається. І тобі зберегти це сім'я непосильно буде? Ах, будь ласка, будь упевнений, що навіть нечутливий волос голови твоєї, приявність одну свою згубивши, в ньому без будь-якої шкоди сховається, збережеться, ублажиться. Скажи з Павлом: "Знай людину!" Знайшов я людину. Віднайшов Месію, не із плоті кумира, але істинну Божу в плоті моїй людину. Насилу я знайшов її в траві і в тіні моїй, в залишку днів моїх. Сім'я благословенне! Спасіння всієї зовнішності моєї! Світ одкровення сліпому язику! Досі був я у тьмі і в бруді я був, тобто серце моє, їв і насичувався землею. А тепер від уз її мене відпускаєш, убивши сім'я її в мені, порожню п'яту бачачи. А замість нього вовіки ти в мені поселився, відкривши мені небо нове й тебе, котрий сидить на місці десниці отця небесного. Будь же тепер мені мир у силі твоїй і спокій! Будь же мені суботою благословенною! Винесли мене крила голубині із земних прірв — і спочину! Чого більш печалитися тобі, душе моя? Нащо тепер турбувати мене? Пізнаєш ти уже в собі людину, і сила її безмежна. Уповай же на неї, коли пізнала її і точно знаєш її. Вона дружина твоя. Вона голова твоя в тобі під виглядом твоєї плоті й крові. Спасіння лиця всього твого і Бог твій.
РОЗМОВА 7-МА ПРО ІСТИННУ ЛЮДИНУ
АБО ПРО ВОСКРЕСІННЯ
Особи-бесідники: старець Памво, Антон, Квадрат, Друг та інші
Друг. Слухай, Памво! Вже як довго вчишся! Чи ж бо вивчився ти Давидовому псалму?
Памво. Так, я тільки один псалом умію.
Друг. Один?
Памво. Один-єдиний.
Друг. Який псалом?
Памво. А ось він: "Я сказав: "Пильнувати я буду дороги свої…"35 А більше мені й непотрібно. Я уже вустам своїм відшукав замок і наклав його.
Антон. Суща правда. Язик усе тіло повертає і всьому голова є.
Квадрат. Ах, Памво! Блаженний ти, коли не согрішаєш язиком своїм. Як гаряче цього собі від Бога просять Давид та Сирахів син!36
Лука. А раніше про що ти казав, Памво? Адже ти й раніше мав язика?
Памво. Я вже давньому своєму язику наклав печатку.
Антон. А хто ж тобі його запечатав?
Памво. Хто може зачинити безодню, окрім Бога.
Лука. Не зле звеш язик безоднею, тому що й Давид улесливому язикові дає ім'я потопних слів: потоп і безодня — це одне.
Квадрат. Я чув, що і розум премудрого потопом у Сирахового сина зветься.
Друг. Будь-яка мова ніщо інше є як ріка, а язик — джерело її. Але коли вже тебе, Памво, Господь від непреподобного збавив, то, видно, замість улесливого дав тобі язика Давидового, що цілий день Божої правди навчає, силу його звіщає цілому родові майбутньому,
Квадрат. Суща правда. Хто може говорити про біле, коли б не було відоме чорне. Один смак відчуває і гірке, й солодке. Коли комусь відкрив Господь пізнати мову улесливого, такий раптом пізнати може праведні вуста, які навчають премудрості.