[5] Академія — Києво-Могилянська академія — перша вища школа на Україні та в Східній Європі, заснована в 1632 р. як колегія на основі об'єднання київських шкіл — Братської і Лаврської. Статус академії присвоєно в 1701 р.
[6] Митра — позолочений головний убір, що одягається переважно під час богослужіння представниками вищого православного і католицького духовенства.
[7] Етіопи — очевидно, ефіопи.
[8] Руссо Жан Жак (1717—1778)—французький філософ-просвітитель, письменник.
[9] Мала Росія (фр.).
[10] Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646—1716) — німецький учений, математик, філософ-ідеаліст.
[11] Монада — в ряді філософських систем — найпростіша неподільна єдність, першопочаток, основа явищ. Вчення про монади як абсолютно прості, непротяжні духовні сутності, що нібито лежать в основі будь-якого буття, є центральними в ідеалістичній філософії Лейбніца.
[12] Ганновер — місто у теперішній Федеративній Республіці Німеччині, адміністративний центр землі Нижня Саксонія.
[13] О, так... (Нім.)
[14] Мала Русь! (Нім.)
[15] Софія — Софійський собор, споруджений у Києві в 1037 р. за князювання Ярослава Мудрого на честь перемоги над печенігами в 1036 р.
[16] Китаєва пустинь — історична місцевість на околиці Києва (тепер Московський район). Із XIV ст. в Китаєві створено печерний монастир, підпорядкований із XVII ст. Києво-Печерській лаврі, т. зв. Китаївська пустинь.
[17] Видубицький — йдеться про монастир на південній околиці Києва в урочищі Видубичі (Видибичі, Видебачі, Видобачі), заснований у другій половині XI ст. князем Всеволодом Ярославичем.
[18] Вишневецький Ярема (Ієремія; 1612–1651) — український магнат, князь, який, прийнявши в 1631 р. католицтво, жорстоко розправлявся з українським населенням під час народно-визвольної війни 1648–1654 pp.
[19] Мгарський монастир, Мгарський Преображенський монастир — православний монастир, заснований 1619 р. у с. Мгарі на Лівобережній Україні (тепер Полтавської області).
[20] Овідій (Публій Овідій Назон; 43 до н. е.— близько 18 н. е.) — римський поет.
[21] Одна річ — патериця, інша — сопілка (латин.).
[22] Томара Стефан — малоросійський дворянин, сина якого Василя виховував Г. Сковорода у 1753—1759 pp. (з перервою).
Сам Томара, високий повний чолов’яга, любив більше полювання. При кожній нагоді охочий був у товаристві випити, а тоді голосно сміявся й розповідав непристойні анекдоти.
Щотижня бували бали. На бали з’їздили ся з усієї околиці пани, довго пили, шумно співали. А потім, розвалившись де кому довелося, хропли п’яні до другого півдня.
А ввечері Григорій чув тихі сльози дівчат та придушені прокльони. Щось дратувало всередині, й хотілось багато наговорити комусь образливих слів.
До хлопця був прив’язаний. На повному червоному обличчі зоріли чисті, розумні очі. Вдивляючись у них, думав інколи:
"Звідки вони взялися такі чисті? І як може зберегтися в них чиста душа, коли навколо така багнюка?"
Тому ревно беріг і охороняв його від усього, що було навкруги. У вечірні часи, як небо сідало зорями на степові простори, йшов невідомою стежкою просто в темряву й думав: чому така нудьга давить йому серце весь вік? Чому не може осісти десь і жити мирно?
Хтось гнав його назустріч загадковій усмішці, що лягла коло уст у дівчини, в тої дівчини, що пішла лісовою стежкою.
Чому вона так вабить до себе?
І згадувалось ще ясно-глибоке небо вересня, коли йшов до Київської бурси.
Чому замерла та широчінь бажань?
Одного разу був особливо подратований на лекції з сином Томари. Хлопець відчув це і ввесь час насторожено чекав і плутався в відповідях.
— Слухай, у тебе свиняча голова на плечах, коли ти так міркуєш!
Ображений хлопець з очима, повними сліз, вибіг із покою.
За якийсь час з’явився ключник з повними баками.
Зневажливо усміхаючися, сповістив волю панову.
І так само з легкою усмішкою прийняв Сковорода панові слова й відійшов.
За ворітьми скинув чоботи й пішов, легко ступаючи в теплий літній порох босими ногами.
З неба рясними китицями звисали зорі. Там хтось творив велику розгадку життя.
І боліло серце, що не може відчути й зрозуміти цієї останньої правди.
На душу лягло багато ланів, підперезаних байраками, лісами, затишні хутори, поодинокі зустрічі й пригоди.
І все це змішалося, переплуталось. І в усьому цьому треба було розібратись.
Тому легко пішов на пропозицію зостатись у Харкові.
Там був бажаним гостем. Усюди багато говорили за нього. Григорій знав, але не цікавився цим.
Відчував, що поволі в тиші хатньої праці злагодиться все, засне та хороблива нудьга, що повсякчасно ссала під серцем, і тоді простелиться рясна радісна дорога.
В чому зміст життя? В радості, у прийманні сонячних байраків, холодних ясних ранків, звідти зорить нове слово, нова пісня вічності.
І була радісна ця перша перемога! Як легко тоді їхати, коли загнуздаєш своє тіло, своє життя!
Тепер усе йшло врівноважено, розмірковано, розраховано.
Вставав, як тільки червоний схід зазирав у віконце, зазирав і сміявся.
Тихими пішоходами йшов на прогулянку. І думки тоді були повні, свіжі, всі в росах.
Не міг утерпіти. Заходив до гаю і там, притулившись до деревини, сідав і впивався губами в сопілку.
І звуки самі йшли. Й нові мелодії виривалися легко з грудей, без задуми, не затримуючись.
Хто знає, звідки приходили вони?
Тихий струмок, росяне листя й збентежений соловейко вслухалися в цей радісний спів і несли цю нову звістку далі й далі.
Тим часом у місті починався шум. Ішли перекупки на базар, заспані школярі й урядовці поспішали з околиць, гучно ляскав батогом пастух, кричав зорю вартовий москаль, і починали в соборі дзвонити.
Сковорода знехотя відривався від сопілки і йшов додому. А розбуркані думки, поспішаючи, снували нову тканину.
І тоді була вщерть налита душа радістю. Хтось проходив свіжою стежкою між ним і ясними байраками, а йому в груди вливалися свіжі соки, повні пахощів серпня.
"Все залежить од людини,— думав Сковорода.— Її божеський розум все може осягнути, її воля може все перемогти.
Отак люди, страхаючись у серці смерті, виховують себе в одній думці і забивають її глибоким клином у розум. І тоді та думка стає новою метою, що освітлює весь зміст життя.