Галя: Хто вам сказав, що я вас не люблю,
Не слухаю? – не говоріть напрасно!
О, дайте рученьку до серденька прижму,
Чогось воно забилось страшно!
Незнаю, як вас і любить,
Ну, дайте ніжку поцілую!
Чогось моя душа болить,
І важко так, і я тоскую?
Де сльози ділися мої? –
Тепер наплакатись у волю.
Тут темно, кажется мені?
Боюсь, боюсь зробитися сліпою!
Не сердьтесь, тьотю, на мене,
О, гляньте, гляньте веселіше!
Я слово вам даю святе
Не огорчати так вас більше.
Ні, тьотушка! я вас люблю;
Для вас у воду хоч по шию,
І за немилого піду,
Що в тім нужди, що потім одурію!...
Ну хоч погляньте на мене!...
Не любите мене, як бачу;
Ох, мамочко моя, скажіть,
Чим заслужила я неласку вашу.
Тітка: Галочко моя, моє ти серденятко!
Сирітка милая, сизеньке голубятко!
Люблю тебе без міри, без кінця.
Ти мій цвіток, мого кохання,
Моя надія, сподіваньє;
В тобі душі не чаю я;
Ти – моя радисть і утіха!
Послав же Бог святий мені
На старість літ племінницю такую,
Іди, лишень, мене скоріше обійми!
А я тебе в головку поцілую,
І подивлюсь у очі карії твої,
Яких ніде найти не можно.
Ану, лишень, роскинь роскошно
Ти чорні кудроньки свої!
Дай, налюбуюся тобою,
Як лебідь чистою водою!
Дай, надивлюся на тебе,
Моя голубонька безвинна!
Твоя краса чудесна, дивна,
Такої в світі не знайти.
Ну що за очі, що за брови!
Ти, певно, їх взяла у долі
На радість людям і собі.
Давно б пора намалювати
Твою дівочу красоту.
Де ти сестра? – ну годі спати
Устань, поглянь на сироту!
Ти по лицю, мов та княгиня,
Но, Боже мій, яка судьбина
Тебе на світі жде?
Ти все журлива, та журлива,
Ти чуєш лихо на себе
Боюсь, боюсь ти будиш нещаслива!
Невідомо, не знаємо о чім
Ти все тоскуєш, та тоскуєш,
Ну вийди заміж, так повір,
Тоску на вікі ти забудеш,
Забудеш ти співать тоді
Пісни печальні, жалібливі
І будеш ти весела та жартлива,
Спокійная, щаслива.
М. Петренко
Харків.
20 січня, 1845 року
Також інформація про рукопис надається в статті "Нові знахідки щодо творчості
Михайла Миколайовича Петренка" в розділі "Дослідження" сайту, присвяченого Поету.
20 січня, 1845 року