"Ніякий я не чарівник,— подумала я, прочитавши все це.— Яка ж це пісенька, коли в ній все так нескладно?" А потім згадала, що треба ще раз, і ще, і ще сто разів спробувати стати чарівником. І раптом, можливо, на двохсотий раз, а може, і на тисячний у мене з-під пера полилися вірші:
Я, чарівник ПЦЕРАЗ, ' Помагаю в добрий час Тим, хто з першої невдачі Вкрай розгубиться і плаче. Щоб в роботі, у напрузі, Діло спорилось у Вас, Говорю для всіх вас, друзі, Хлопцю-другові й подрузі: "Іще Раз! Іще Раз!" Веселіш до праці знову, ' Я звертаю до всіх вас Два моїх чарівних слова: "Іще Раз! ПЦЕ Раз!"
Між іншим, поки Аня Брунова виконувала по системі Станіславського свою казку про чарівника ІЩЕРА-ЗА, я, звісно, не гаяв часу даремно і, як завжди, робив одразу чотири діла: правою рукою в кишені стискав тенісний м'яч, носком лівої ноги притискав другий тенісний м'яч до підлоги, розв'язував кросворд (по горизонталі: 12. Плата за перевезення вантажу по річці. 13. Щипковий інструмент. 15. Курорт в Криму. 17. Вулканічна гірська порода, що використовується як будівельний матеріал) і роздумував про метод фізичної дії.
З'ясувалось дещо несподівано і для мене самого, що я розбираюсь не тільки в системі Станіславського, але і ще в одному методі, який застосовують режисери під час роботи з акторами,— цей метод називається методом фізичної дії. І полягає він ось у чому, але це так... грубо й орієнтовно: на відміну від системи Ста-ніславського, яка приводить актора до правильного зовнішнього стану через внутрішній стан, тобто через внутрішнє до зовнішнього... Метод фізичної дії намагається через правильну фізичну поведінку актора привести його до потрібного внутрішнього стану, тобто, навпаки, через зовнішнє до внутрішнього.
— Іванов, ну, як тобі казка про чарівника ІЩЕРА-ЗА? — спитав Кутирьов.
— Всіх би вас,— сказав я,— піраньям під час відливу... всіх... крім Ані... А так нормально, я трохи задоволений.
— Іванов трохи задоволений! Іванов трохи задоволений! Іванов трохи задоволений! — пронеслося залом і далі сценою.
— Та потім, коли... майте на увазі... але не дивлячись на... ще я дозволяю, тільки я не дуже розібрав, за якою системою ви працюєте? Борисе, до речі, про стик театральних наук... Ви, звісно, не знаєте, що, крім системи Станіславського, в роботі з акторами є ще і так званий метод фізичної дії,— мені все-таки кортіло прочитати цим лінивим і недопитливим людям лекцію про метод фізичної дії.
— Юрію Євгеновичу! Не губи мою режисерську кар'єру, благаю. Ти ж обіцяв "не збиратися"? —просив мене Борис Кутирьов.
— Не знаєш — не берись, не можеш — не борись,— прошепотів я одними губами і вирішив для себе: "Гаразд, погублю я цього Кутирьова, але потім. Пізніше!.. Щоб не займався безсистемно театральним мистецтвом!"
— І так у твоїй присутності казна-що коїться,— жалівся далі Кутирьов.— Жонглер досі жодної булави не губив, а сьогодні, в твоїй присутності, він бодай одну впіймав би. Актори не виконали жодного з поставлених їм акторських завдань. Крім Ані...
— Як, хіба виступав жонглер? — здивувався я. Виступу жонглера я і справді якось не помітив за
своїми думками. " '
— Слухай, Брунова, у мене є до тебе серйозна роз' мова, ти до мене зайди.
<— Коли? — спитала Аня,
Від такої моєї пропозиції вона дуже розгубилася, аж почервоніла, і так почервоніла, що навіть вигукнула:
— Ти бач! Щастя яке випало! Іванов побачення мені призначив! Де це записати?!
— Як де? У спогадах,— вихопилося в мене зненацька.
— А коли зайти? — далі причитала Брунова.
— Зайдеш... років через п'ятнадцять-двадцять.
Від такої моєї відповіді вона розгубилась ще дужче і Ще дужче почервоніла.
— Через п'ятнадцять років у мене буде ревнивий чоловік,— сказала вона.
Мені сподобалась її винахідливість, адже співробітники, що оточують надкосмонавта, повинні бути винахідливими, а сам надкосмонавт повинен бути надвина-хідливим. Усе нормально.
— Друзі, проте давайте ж працювати,— заломив руки Кутирьов.
— Давайте, давайте,— погодився я, знаючи, що зараз почнеться те, заради чого я прийшов сюди.
— Зараз ми тобі покажемо клоунаду,— сказав Кутирьов, звертаючись до мене.— Тільки дай слово, що ти до самого кінця не будеш перебивати нас своїми знаннями!..
— Навіть більше того,— підтримав я Кутирьова,— якщо мені твоя клоунада сподобається, я твоїм клоунам подарую здібності гекконів!
— Яких ще гекконів? — злякався Кутирьов.
— Тих самих гекконів, що ходять по стелі,— і я швиденько, скоромовкою проінформував присутніх про те, що сімейство гекконів із загону ящірок славетне тим, що його представники можуть пересуватися по вертикальних, зовсім гладеньких поверхнях і, ганяючись за дрібними комахами, бігати по стелі, як по підлозі.
— А навіщо нам від тебе такий подарунок? — здивувався Кутирьов.
— Як навіщо? — сказав я.— Ви ж граєте клоунаду про космос, от твої клоуни і ходитимуть по стелі, як геккони.
— Але я сподіваюсь,— сказав Кутирьов,— ти не зараз подаруєш нам ці здібності?
■ — Ні, ні,— відповів я,— згодом, звичайно.
— А, згодом,— заспокоївся Кутирьов.— Тоді інша . справа. Можеш не поспішати із своїм подарунком.
І з цими словами Кутирьов побіг за куліси. Потім вийшов із-за завіси на просценіум. Я з настороженою цікавістю дивився на Кутирьова.
— Пропоную вашій увазі клоунаду,— невпевнено оголосив Кутирьов,— під загальною назвою "Сліпий космічний політ!" Частина перша: "Три, два,, один, пуск!" Частина друга: "Вздовж Юпітерської!"
Завіса відкрилася, і те, що я побачив на сцені, вразило мене, і я, одверто кажучи, трохи розгубився: на заднику були космічні сюжети, скопійовані не зовсім вправною рукою з картин художника Соколова, а також з картин космонавта й художника Олексія Леонова. А на сцені, під трьома металевими трубами, що утворювали триногу, стояв звичайнісінький стілець. На тринозі висіла перекинута через блок груба вірьовка, один кінець її був прив'язаний до стільця, другий кінець вірьовки тримали в руках п'ять-шість хлопців у костюмах, що нагадували, правда, віддалено, костюми космонавтів. Я гадав, що побачу на сцені макет ракети з заправочного щоглою чи щось схоже на це, а тут — стілець і поряд з ним чомусь цинкове відро з погнутою дужкою.