— Як повторити? — здивувався ще більше тато.— Навіщо повторити?
— Розумієш, магнітофонна стрічка не записала. Я зараз відновлю всі наші репліки, і ми повторимо все спочатку.
Я сів до столу і почав, як завжди, робити три діла одразу (писав, розмовляв з татом, лівою рукою стискав тенісний м'яч). Я писав, відновлюючи слово в слово все, про що ми говорили за столом з батьком.
Я взагалі можу писати одночасно і лівою і правою рукою, причому різний за змістом текст, однак, якби я це почав робити, то привів би тата остаточно в шоковий стан. А тому я писав швидко, проте нормально — тільки правою рукою.
Швидко поновивши текст нашої розмови, я подав його татові і сказав:
— Тут усе, що ти мені казав, тільки перш ніж записувати ва плівку, над роллю батька варто як слід попрацювати.
— Над якою роллю? Якого батька? Де записувати? — нічого не зрозумів тато.
— Пояснюю,— терпляче —промовив я,— тил. тату, в свої слова вкладай якомога більше емоцій і вимовляй чіткіше... і взагалі конфліктуй,— порадив я йому,— по-справжньому.
— Як? — вигукнув тато, до якого тільки тепер дійшло, що я .збираюсь записувати на магнітофон розмову, яка нещодавно відбулась між нами.— Мене в моєму власному домі, мій власний син буде записувати на магнітофон, та ще при цьому буде режисеру-
• вати, називати мої слова репліками і вказувати, що мені говорити і навіть як говорити?! Сьогодні мене записують на магнітофон, а завтра...— на слові "завтра" батько мало не задихнувся,— а завтра мене, може статись, зніматимуть на кіноплівку?!
— Хвилиночку,— сказав я, перестаючи робити два діла (писати і накачувати м'язи лівої руки), батькова думка мені сподобалась.
Як це мені самому не спало на думку зняти документальний фільм з мого власного життя. Знятий і озвучений фільм! Що може бути більш достовірним.
—"Хвилиночку! — вигукнув я.— Це ідея! Сьогодні ти, тату, можеш спати, а завтра цю сцену ми і озвучимо, і знімемо!
— Завтра знімемо?! —■ обурився тато.— А втім, я не певен, не певен, що мене вже сьогодні чомусь і для чогось не знімають!..— 3 цими словами він зірвався з стільця і, схопивши голову в руки, зник у своїй кімнаті.
— Ні, я ' один з ним не впораюся,— донісся його голос, і несподівано, висунувши голову у напівпри-
• чинені двері, він сказав: — Попереджаю: я негайно ж обдзвоню всіх наших родичів. Я з тобою один не справлюся, не справлявся і ніколи не Справлюся! Ось
' зараз же подзвоню твоєму дядькові Петрові, і дядькові Михайлові, і дядькові Семенові, і тоді ти побачиш! Разом з дядьками ми вже тебе скрутимо в баранячий ріг!
— Ці слова і цю сцену,— сказав я,— теж треба б записати і зняти на плівку,— Потім зі словами:
"Нічого, знімемо завтра, раз я сказав знімемо, значить, знімемо" — я теж попрямував до своєї кімнати.— А відносно допомоги... це навіть цікаво, як це у вас вийде і що з цього вийде?..
— До речі,— пожвавішав тато по той. бік дверей,— я не хотів тобі говорити, але скажу, що з дядьком Петром до нас прийде один його знайомий. Він вже тобі, сподіваюсь, і підкаже дещо. Лише така людина, як дядьків знайомий, і зможе тобі. підказати деякі корисні думки!
На словах "підказати деякі корисні думки" я голосно промовив:
— Тату, ну невже ти віриш, що...
— Я хочу в це вірити, ну хоча б вірити! — вигукнув батько за стіною. За" стіною фізично відчутного нерозуміння, яка стала розділяти нас з батьком з деяких пір. Проте стіна стіною, дядьків Петрів знайомий знайомим дядька Петра, а про підказування думок, навіювання вчинків, викликаних цими думками, варто було б серйозно подумати, а надто про контрнавіювання. При зустрічі зі мною як з представником земної цивілізації інопланетяни теж можуть спробувати навіяти мені, підказати деякі позаземні думки і вчинки. Дещо в мене для цього приготовлено. Дещо, дещо!.. Я підійшов до книжкової полиці і взяв брошуру кандидата медичних наук "Навіювання в медицині". "Можливо, дядьків знайомий, який здатний, так гадає мій тато, навіяти мені корисні думки, має відношення до медицини,— подумав я.— Пусте, ми перевіримо, яке відношення мають до навіювання думок мої любі родичі". Потім я прочинив двері до вітальні.
— До речі, тату,— сказав я, просовуючи голову у двері,— а дядько Петро який закінчив вуз?..
— Інститут тонкої хімічної технології імені Ломоносова,— відповів тато.
— А дядько Михайло?
— Сільськогосподарську академію імені Тімірязєва.
— А дядько Семен?
— Повітряну академію імені Жуковського. А навіщо тобі це знати?
•— Довідаєтесь,— сказав я.
— Через двадцять п'ять років? — спитав батько.
яке
— Цього разу значно раніше,— сказав я...
"Інститут тонкої хімічної технології імені Ломоносова... сільськогосподарський вуз і повітряна академія..." — повторив я сам собі і подивився на балкон. Мені здалося, що там за склом балконних дверей промайнула чиясь тінь, дроте я не надав цьому ніякого значення.
Я потягнувся і сказав:
— Ну, деньок, не вистачав тільки знайти у кишені вірші. Зараз відгорну ковдру — на простирадлі лежить аркуш паперу з віршами, що їх написав і підкинув мені який-небудь привид. Я підняв ковдру і справді побачив на простирадлі папірець з написаними на ньому стовпчиком словами, як пишуть вірші:
— Гаразд, почитаемо,— сказав я спокійно і прочитав:
Узявся ти за діло, Узявся невміло І гадки не маєш чому? А тому, браток, тому,'
Що без посмішки
Ох, сумно...
Сяк-так діло йде тоді,
Як немає струму,
Як немає у тобі
її величності —
Людської електричності. Кажеш ліниво: "І чому все криво?" І гадки не маєш, чому? А тому, браток, тому,
Що без посмішки
Ох, сумно...
Сяк-так діло йде тоді,
Як немає у тобі
її величності —
Людської електричності.
Між іншим, мені оцей останній вірш про електрич-ність більш сподобався, ніж попередні, ніби хтось мої думки підслуховує... Ніби з мого мозку якимось побитом витікає інформація,
Днями я якраз думав про електричного ската на' уроці природознавства. Даю довідку з Великої Радянської Енциклопедії по пам'яті: скати (від скандінавського) — підрозділ риб розділу акулоподібних. Кожа гола або усіяна шпичками. Кістяк хрящовий. Голова й тулуб приплюснуті в напрямку спини й живота. Довжина тіла до трьох метрів, вага до ста кілограмів. Сімейство електричних скатів... От вам, будь ласка, його величність — скатська електричність. Він має електричні органи, які містяться з обох боків голови, напруга струму до трьохсот вольт, сила струму — сім-вісім ампер... Ну, скажіть мені, товариші нащадки, навіщо цьому скатові електрика, коли ним по праву царя природи повинна володіти людина, типу ПЗЕВЕРП-1. Отож я ходжу і міркую, як би це і де б це розмістити в тілі людини ці самі електричні органи? Гадаю, що найкраще — збоку під руками. (Дивись креслення ПЗЕВЕРПа в моєму бортжурналі!) Отже, я ходжу і ламаю голову, витрачаю, можна сказати, мою людську електрику, а мені: