Не в думці, відай, було їй, ніжці он тій, слонятися дні і ночі коротиною зябного ліжка, бо сердилася сама у собі міцним рухом стопи, бистрої, як трепета.
А сестра в жарт, а сестра в сміх:
— Новичок? Так... Привели вчера, зодягають на ніч, а воно — з рук та попід ліжка, та навтіки... Всі кричали: щур! З годину бігав... Потім змаргався, пурхнув у кут, за голову його витягнули. Дорана ані ся кивав. Тілько тепер — бачите? — пролупнює одне цікаве око...
Лікарка застукотіла приязно по насторошеній спинці й легенько:
— Ти щур? А, ти щур?
Він мнгом обернувся, сів, як м'яч, відбився від сінника і гнучко скочив уверх. Лискавкою звився між ребра ліжок, тут був, тут пропав! Жінку в темнім, що виходила, гевкнув в отвертих дверях чисто орел клювом, рванув горі вертепами!
— Го-го, остроногий. Го-го! — щосил кричала вулиця.
Вартовий розчепірив руки в шурпатих рукавицях і засвідчив побожно:
— Невмирака!