Кращого вчителя, ніж містер Антоліні, я, мабуть, ніколи не мав. Ще досить молодий, не набагато старший від мого брата Д. Б. З ним можна було й пожартувати, подуріти, не втрачаючи до нього поваги. То він тоді перший підняв з землі отого хлопчину, що вистрибнув з вікна, Джеймса Касла,— я про нього вже розповідав. Містер Антоліні помацав у Джеймса пульс, тоді скинув з себе куртку, накрив тіло і сам ніс його на руках до самої лікарні. Йому було байдуже до того, що вся його куртка в крові.
Коли я повернувся до кімнати Д. Б., каналія Фібі вже ввімкнула радіо. Передавали танцювальну музику. Фібі притишила звук, щоб не розбудити служницю. Ви б тільки побачили нашу Фібі! Сидить посеред величезного ліжка на ковдрі, підібгавши під себе ноги, немовби якийсь йог, і слухає, каналія, музичку! Вмерти можна.
— Вставай,— кажу.— Хочеш, потанцюємо?
Я навчив її танцювати, ще коли вона була пуцьвірінком.
І знаєте, в неї дуже добре виходить. Власне, я їй тільки трохи показав, а навчилась танцювати вона, вважайте, сама. Адже танцювати по-справжньому нікого не навчиш, якщо він сам не навчиться.
— Ти ж узутий,— каже Фібі.
— Я роззуюсь. Уставай!
Фібі не встала, а сплигнула з ліжка й зачекала, поки я скинув черевики. Потім ми пішли танцювати. Танцює вона справді так, що сказитися можна. Взагалі я не люблю, коли дорослі танцюють з дітьми,— видовище, звичайно, кошмарне! Скажімо, коли в ресторані який-небудь старий цап виходить на середину з малою дочкою. Сукенку ззаду в неї він завжди підсмикав, а танцює вона взагалі як теля — одне слово, гидко дивитись. Але я з Фібі ніколи не танцюю на [142] людях. Ми дуріємо лише вдома. Хоч вона — це зовсім інше. Вона танцювати вміє. Відчуває, каналія, кожен твій рух. Треба тільки держати її ближче до себе, тоді зовсім не заважає те, що в тебе ноги багато довші, ніж у неї. Тоді вона не вислизатиме. Викручуй її, як хочеш, роби з нею найчудернацькіші па, хоч джіттербаг танцюй — вона як прив'язана. Та з нею хоч танго танцюй, чорт забирай!
Потанцювали ми разів чотири. А в перервах Фібі була така кумедна. Спиниться, як танцювала, застигне і жде. Навіть не розмовляє. І ти також повинен стати, як танцював, і чекати, поки знов заграє музика. Кумедія, та й годі. Але й сміятися чи там що Фібі не дозволяла.
Одне слово, прогоцали ми танців чотири, і я вимкнув радіо. Тоді каналія Фібі знов шусть під ковдру!
— А в мене вже краще виходить, правда ж? — питає.
— Ще й як! — кажу. Я знову сів біля неї на ліжку. Ху, чорт, аж дух забило! От накурився — сопу, як ковальський міх. А їй, каналії, хоч би що, навіть не захекалась.
— Помацай мій лоб,— раптом каже вона.
— Навіщо?
— Помацай. Один разочок!
Я приклав руку, але нічого не відчув.
— Дуже горить? — питає.
— Ні. А в тебе що — температура?
— Угу. Я її саме наганяю. Помацай ще раз.
Я приклав руку ще раз і знов нічого не відчув. Проте сказав:
— Начебто підіймається.— Не хотілося ж, щоб у неї виник отой клятий комплекс неповноцінності.
Вона кивнула головою.
— Я можу нагнати так, що й термометра не вистачить!
— Термометра,— поправив я.— Де це ти навчилася?
— В Аліси Голмборг. Сідаєш, схрещуєш ноги, затримуєш дихання і думаєш про щось дуже-дуже гаряче. Про батарею чи про щось таке. І весь лоб починає так горіти, що руку можна опекти.
Слухайте, я ледве не гигнув! А руку відсмикнув від її лоба так, ніби злякався, що опечуся.
— Спасибі, що сказала,— промовив.
— Не бійся, тобі руку я не опечу! Я сама спинюся... Тсс! — І вона, сама мов опечена, підхопилася в ліжку.
Я аж похолов з переляку.
— Чого ти? — питаю.
— Вхідні двері!-шепоче вона на всю кімнату.-Це вони! Я схопився на ноги, підбіг до столу й вимкнув лампу. [143]
Потім роздушив об черевик сигарету й засунув недокурок до кишені. А тоді заходився, мов навіжений, махати руками, щоб розігнати дим. І нащо було тут курити, дідько б мене взяв! Після цього я схопив черевики, заліз у шафу й причинив за собою дверцята. Слухайте, а серце калатало, як скажене!
Я почув, як у кімнату ввійшла мати.
— Фібі! — покликала вона.— Годі прикидатись! Я бачила, як у тебе горіло світло, люба моя!
— Привіт! — озвалася каналія Фібі.— Я не могла заснути. Як погуляли?
— Чудово! — відповіла мати, але по її голосу було чути, що це не так. Вона не дуже любила ходити в гості.— А чого це ти, дозволь спитати, не спиш? Тобі не холодно?
— Ні, тепло. Просто не спиться.
— Ти що — курила тут, Фібі?! Ану признавайся, люба моя!
— Га? — перепитує каналія Фібі.
— Ти добре все чула!
— Та я тільки попробувала, один разочок. Тільки потягла, і все. А тоді викинула у вікно.
— Навіщо, дозволь запитати?
— Не могла заснути.
— Мені це не подобається, Фібі. Дуже не подобається! — сказала мати.— Укрити тебе ще одною ковдрою?
— Ні, дякую. Добраніч! — сказала каналія Фібі. Видно було, що вона хоче як можна швидше випровадити матір з кімнати.
— А як фільм? — питає мати.
— Клас! Тільки Алісина мати заважала. Всю дорогу перехилялася через мене й питала Алісу, чи не захворіла та на грип. А додому їхали на таксі.
— Дай-но я помацаю твій лоб.
— Та ні, я не заразилася! В неї нічого не було. То все її мати!
— Гаразд. А тепер спи. Обід був смачний?
— Гидота!
— Фібі, ти знаєш, що сказав тобі тато про це слово. Гидотою тебе не годують! Тобі дали свіжу відбивну котлету з баранини. Я обійшла всю Лексінгтон-авеню, поки знайшла...
— Котлета була смачна, але Чарліна завжди дихає на мене, коли що-небудь подає. Вона й на їжу дихає, на все. Дихає й дихає.
— Гаразд, спи вже. Поцілуй маму. Ти проказала молитву? [144]
— Угу, ще в ванній! Добраніч!
— Добраніч. Зараз мені спи! У мене голова від болю розколюється,— сказала мати. В неї часто болить голова. Що правда, то правда.
— Випий таблетки дві-три аспірину,— каже Фібі.— А Голден у середу приїде, еге?
— Наскільки я знаю, в середу. Вкривайся і спи. Ось так. Чути було, як мати вийшла з кімнати й причинила за собою двері. Я посидів ще хвилину-дві в шафі й виліз. І відразу налетів на каналію Фібі — вона встала з ліжка й саме йшла по мене, а в кімнаті було зовсім темно.
— Боляче вдарив? — питаю. Доводилось розмовляти пошепки — адже батько й мати були вже вдома.— Мені пора брати ноги на плечі! — кажу. Я знайшов навпомацки ліжко, сів і почав узуватися. Сказати по правді, нервувавсь я жахливо.