Тато запитав, де вона набралася цієї єресі. Мартіна відповіла, що це не єресь. Якби вона знала це перед останнім іспитом з історії, то отримала б одиницю, а не двійку. Тато пообіцяв поговорити при нагоді з учителем історії й висловити йому все, що він про нього думає. Кумі-Орі за татове рішення був обома руками.
Близько півночі Кумі-Орі сказав, що втома знову його здолала, проте спати йому самому в кімнаті не можна, бо піддані, напевно, розшукують його, щоб схопити й убити. Але й у візочку він також не спатиме, бо візочок дрижить і скрипить. Король може прокинутись і злякатися. І він вирішив:
— Ми спати на лішку с котрий іс вас!
— Тільки не зі мною! — вигукнув я, пригадавши, що огірковий король відразливий на дотик. Не зможу я спати в ліжку поруч із тістом.
Раптом тато сказав, що Кумі-Орі спатиме в нього. Це здивувало нас усіх. Та ще більш здивувало, як він це сказав:
— Ваша величність можуть спокійно спочивати в моєму ліжку. Я оберігатиму сон вашої величності!
При цьому він нітрішки не всміхнувся. Я зрозумів, що тато не на жарт захопився огірковою людиною.
Розділ третій,
АБО №3 ПЕРІОДИЗАЦІЇ, ЗАПРОПОНОВАНОЇ ВЧИТЕЛЕМ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ
Я розкажу, що побачив у татовій кімнаті. Тато забажав на сніданок того, чого жодна людина не їстиме. І чому раптом ламається традиція.
Великоднього понеділка я прокинувся рано. Нік ще спав. Я приклав вухо до дверей маминої, потім Мартіниної кімнати: і там, і там було тихо. Але з татової кімнати долинало розкотисте двоголосе хропіння. Я обережно прохилив двері. В ліжку, щока до щоки, спали тато і огірковий король. Зубчаста корона лежала на ковдрі, і тато міцно тримав її правою рукою, а огірковий король — лівою. Я тихенько зачинив двері й пішов на кухню.
На кухні був лише дідусь. Він пив молоко з кухлика й заїдав крихтами від пирога, що лишилися в деці.
Я сказав дідусеві:
-Тато й огірковий король разом лежать у ліжку, як... як...— Мені не спало на думку, як.
Дідусь відповів запитанням:
— Може, як закохана пара?
Я кивнув головою, а дідусь зітхнув.
Я налив собі в кухлик молока, а дідусь поділився зі мною крихтами. Собі взяв коричневі, а мені дав жовті. Ми обидва втупилися в деко й жували крихти, а дідусь раз у раз мурмотів:
— Ну й добре, ну й добре!
Коли дідусь так каже, то це означає, що він не вважає щось добрим, а зовсім навпаки.
— Ти його витримуєш? — запитав я в дідуся.
— Кого? — перепитав дідусь, хоч добре знав, про кого йдеться.
— Звісно, його величність Гарбуза Огіркового,— відповів я. Дідусь сказав "ні".
На кухню ввійшла мама. її волосся було накручене на бігуді, а на щоці червонів товстий рубець. Однак це не був справжній рубець, а слід від бігудів. Очевидно, вона всю ніч пролежала щокою на бігу-дях. Однією рукою мама розтирала рубець, а другою проціджувала каву крізь ситечко.
А що ми не привіталися з мамою, а вона з нами, то це звичне діло. До мами можна було заговорити після того, як вона вип'є кави. Доти вона й сама не зронить слова.
Мама приготувала собі каву й відсьорбнула кілька ковтків.
— Доброго Великоднього ранку! — промовила вона, не перестаючи розтирати рубець. Потім мовби до себе промурмотіла:
— Якийсь безглуздий сон я бачила! Я сказав:
— Якщо тобі снився пан огірок у короні, тоді це був ніякий не сон!
— Шкода,— сказала мама і заходилась розмішувати ложечкою каву. А що вона завжди пила каву без молока й цукру, то робити це їй не було потреби. Ми просиділи так довгенько. Мама все мішала каву, а дідусь і я доїдали крихти.
З'явився Нік. Оскільки мама вранці на все реагує сповільна, то вона надто пізно помітила, що Нік дістав з морозильниці полуничне морозиво й заходився наминати. Мама грізно нагримала на Ніка, а той почав рюмсати й скиглити, що сьогодні Великдень і навіщо взагалі Великдень, коли не можна наїстися досхочу морозива.
Саме тоді увійшла Мартіна й поскаржилась, що через гармидер на кухні весь її ранковий сон зійшов нанівець. Вона взяла в Ніка вазочку з морозивом, поклала морозиво у пивний кухлик, увілляла в нього содової води й сказала, що це морозивно-содовий напій, кращого сніданку для дітей не вигадаєш і нехай Нік нарешті перестане скиглити.
Але мама вилила той морозивно-содовий напій у раковину й сердито закричала: якщо ми гадаємо, ніби можемо робити, що заманеться, то ми дуже помиляємося. Невдовзі мама опанувала себе і Нік отримав какао, а Мартіна заварила собі лікувального чаю для очищення крові.
Я дивився у вікно. Небо було голубе, з самотньою білою хмариною. У провулку, проти наших воріт, стояв пан Гавліца і свистів. Він щоранку о восьмій стоїть проти нашого будинку й свистом викликає свого пса. За чверть на дев'яту з'являється пес, і Гавліца перестає свистіти.
Коли пес прибіг, я подумав: зараз чверть на дев'яту, небо голубе, нам час одягатись. Щороку в понеділок о дев'ятій ми вирушаємо на Великодню автопрогулянку. Це наша традиція, твердить тато. їхати мусить кожен, навіть з нежиттю; ми, чесно кажучи, вже й забули про відмовки, бо вони в жодному разі не допомогли б. Тато стає сам не свій, коли котрийсь із нас опирається, — не можна ламати традицію! На Великодню мандрівку мама з Мартіною виряджаються у вишиті народні сукні, а ми з Ніком натягаємо шкіряні штани.
Саме коли я про це розмірковував, до кухні зайшов тато. Він сказав "доброго ранку!" й поліз у шаховку під мийкою, де ми тримали картоплю й цибулю. Він виставив кошіль з картоплею й заходився орудувати в ньому обома руками.
— Що ти шукаєш? — запитала мама.
— Пророщену картоплю! — відповів тато.
— Пророщену? — перепитала мама й злякано подивилася на нього.
Тато сказав, що шукає картоплину з паростками, тобто пророщену.
Мама зауважила, що в нас картопля першосортна, свіжа. Але тато й далі копирсався в кошелі. Мамі кортіло знати, нащо йому пророщена картопля, і тато пояснив: вона потрібна на сніданок.
— Ти їстимеш на сніданок картоплину з паростками?! — захоплено вигукнув Нік.
— Не я,— сказав тато,— картоплину з паростками бажають король Кумі-Орі.
Нікі кинувся до кухонної шаховки, ліг долічерева й витяг з-під неї шість картоплин з довжелезними паростками.
— Вони тут з Різдва! Ці йому будуть до смаку? — запитав він.