— Чи не хочеш чогось попити? — запитала вона — А може, краще компрес на голову покласти?
Але тато вже не мав змоги відповісти, хоче він чогось випити чи компреса. Його здолав мертвий сон. Він хропів і зрідка стогнав.
Мама вмовила Лівку й Лавугу посидіти в нас хоч хвилинку. Мама, дідусь, Лавуга й Лівка сіли за великий стіл. Ми з Мартіною посідали на килимі. А Нік виліз на тахту і вмостився біля сонного тата в ногах. Він сидів біля тата, як сидить біля свого господаря пес пана Павліци, коли той засмагає у себе в саду.
А ще Нік був схожий на ангела-охоронця, що розпростер крила над дитячим ліжечком,— так його зображують у церковних календарях. Гадаю, всі ми були дуже раді, що Нік так ревно охороняє тата. Тепер він не мав змоги молоти язиком, а то він напевне повідомив би Лівці й Лавузі силу подробиць, про які ніхто, крім членів сім'ї, знати не повинен.
Мама заходилася розпитувати Лівку з Лавугою, що і як, власне, сталося. І по чарчині віскі вона також не забула їм налити. Лавуга сказав, що йому не можна, бо він за кермом. Тоді мама принесла йому колу. Але згодом Лавуга віскі пив, а колу й не пригубив.
А тепер я перекажу всю розповідь Лівки й Лавуги. Не згадуватиму лишень, як тато стогнав уві сні, а Нік щоразу поправляв на ньому ліжник. Не описуватиму й те, як Лавуга, розповідаючи, випорожнив усю нашу велику вазу з печивом. І як мама, слухаючи його розповідь, раз у раз ойкала та охала, приказуючи: "О Боже мій, о Боже!"
Розповідь татових колег Лівки й Лавуги
(До слова кажучи, Лівка — малий і худий, а Лавуга — високий і теж худий).
Лавуга. Бачте, ласкава пані, вся ця історія така заплутана, що непросто й розповісти. Сьогодні о дев'ятій ранку я зі справою про відшкодування...
Лівка. Шановний колего, мені здається, що починати слід з учорашнього вечора!
Лавуга. Так, так, ваша правда. А може б, ви почали... Я знаю, в такому ділі ви завжди точніші...
Лівка. Учора наприкінці робочого дня пан Гоґельман ще був у доброму гуморі.
Лавуга. Щира правда, щира правда, ласкава пані, їй же Богу. Колега Гоґельман навіть розповів мені внизу, у холі, анекдота. Дуже смішного! Просто блискучого!
Лівка. Ще він казав, що відразу ж поїде додому. Але, мабуть, передумав, бо через півгодини його знову бачили в конторі.
Лавуга. Але ми увечері цього не знали. Нам про це тільки сьогодні розповів пан Бек, наш вахтер. Отож заходжу я сьогодні вранці до кабінету пана Гоґельмана — справа невідкладна, складна, пов'язана з відшкодуванням,— а колеги Гоґельмана, на диво, нема! Пані, що сидить у його приймальні, маю на увазі пані Каспарек, й каже мені: "Пан Гоґельман ще не прийшов!". А мені ж для справи про відшкодування конче потрібен один документик. Я гадав, що він лежить на столі в колеги Гоґельмана, але його там не виявилось.
Л і в к а. Колего Лавуго, я вас прошу! Пані Гоґельман це зовсім не цікавить. Одне слово, колега Лавуга бачить — і капелюх, і пальто вашого чоловіка в кабінеті є.
Лавуга. І це мені й пані Каспарек здалося дивним. Ми стоїмо і тільки руками розводимо. Раптом задзвонив телефон. Дзвонив вахтер Бек. Він хотів, аби пан Гоґельман повернув ключі від підвалу, які він дав йому вчора ввечері. Ми з пані Каспарек уже не знаємо, що й думати.
Л і в к а. Каспарек і Лавуга прийшли до мене в кабінет і все розповіли. Через хвилину ми довідалися від пана Бека, що вчора після роботи, коли всі вже пішли додому, Гоґельман ще раз побував у конторі. Спочатку він зайшов до себе в кабінет, а потім прийшов до Бека й попросив у нього ключі від підвалу.
Лавуга. Бек запевняє, що колега Гоґельман мав дуже пригнічений і засмучений вигляд, ба навіть здавався хворим. І мурмотів щось собі під ніс...
Л і в к а. "Я повинен побачити на власні оч!"
Лавуга. Бек запитав його, що саме пан Гоґельман хоче побачити на власні очі; пан Гоґельман подивився на нього якось дуже дивно...
Л і в к а. ... і сказав: "Пане Беку! Я відчуваю, що натрапив на слід одного нечуваного обману!"
Лавуга. Потім колега Гоґельман з ключами подався до підвалу, а Бек пішов поливати квіти. Бек у нас великий квітколюб.
Коли Бек полив усі квіти й повернувся, він вирішив, що Гоґельман уже, напевно, пішов додому й ненароком поклав ключі від підвалу собі в кишеню. У кожному разі, про підвал Бек більше не згадав. А я йому й кажу, що знаю пана Гоґельмана як великого педанта. Ніколи в житті пан Гоґельман не покладе до кишені ключі від підвалу ненароком, як не забуде й пальта, як не забуде з'явитися наступного дня в конторі!
Л і в к а. Враз Каспарек як закричить! А що, каже вона, як з ним учора в підвалі та стався удар? Ми кинулися вниз, до підвалу. Лавуга, Каспарек і ваш покірний слуга. Двері підвалу були відчинені навстіж...
Лавуга. Даруйте за таке висловлювання, але перед нами постала картина жаху й спустошення. Інакше кажучи, ми побачили прямо-таки щось страшне!
Л і в к а. Стоси папок були скинуті з полиць додолу. Вся долівка вкрита архівними справами, подерті на клаптики аркуші паперу, повсюди валялися документи!
Лавуга. Окрім того, кругом моторошно шаруділо й шелестіло.
Л і в к а. Це шелестів папір. І не моторошно, не кажіть.
Л а в у г а. Дорогий колего, я вже сорок років шпортаюся серед паперового мотлоху. Я добре знаю, як шелестить нормальний папір. А це шелестіння нормальним не назвеш! До того ж, десь знизу долинав якийсь звук, такий дивний-предивний.
Л і в к а. Може, то пацюк свистів. У підвалах завжди водяться пацюки. Всі папки були геть обгризені.
Л а в у г а. Я ледве пересувався серед паперових куп. Кожен крок давався мені важко, на мене звідусіль, наче лапатий сніг, сипалися клаптики паперу. Але я не переставав гукати: "Колего Гоґельмане! Колего Гоґельмане! Де ви?" І враз я почув стогін. У мене мурашки по спині забігали! Брр!
Л і в к а. А потім він знайшов його і гукнув нам, що він його знайшов.
Л а в у г а. Щира правда! Я знайшов його! Власне, я знайшов його ноги!. Вони стриміли з-під гори папок. Я окликнув: "Колего Гоґельмане! Це ви?" Замість відповіді з паперових кучугур почувся гучний стогін.
Л і в к а. Одне слово, ми відкопали колегу Гоґельмана. Він був ще при тямі, але вочевидь не розумів, де він і що з ним. І що цілком незбагненно, рот його був забитий клаптями паперу. Ми їх витягли.