— Але тато все ж таки несправедливий,— провадила Мартіна далі.— Він не злюбив Алекса через його довгі патли й круглі, у нікелевій оправі окуляри. А хто оцінює людей тільки за їхніми зовнішніми ознаками, той несправедливий.
Головний Алексів недолік у тому, вважала Мартіна, що він не дозрів до стосунків "він + вона". Я в таких речах не тямлю нічогісінько. Але слухав я її дуже уважно, бо помітив, що Мартіна про це охоче говорить. І радів, що наші з Мартіною стосунки "він + вона" дуже добрі й дорівнюють нашим щоденним заняттям із математики.
Гаслінґер досі хворів. У нього щось із печінкою, ще й затяжне. Його замінює молодий математик. Оце вчитель! Він вважає мене добрим учнем. Коли Берті Славік назвав мене найгіршим учнем у класі, вчитель переглянув мій зошит для домашніх завдань. Такого ребуса для себе він не очікував, зауважив учитель. Від здивування в учнів аж щелепи повідвисали. Перегодя вони зчинили галас: очевидно, зі мною попрацював найталановитіший репетитор, маг та й годі! А Шестак, найслабший учень у класі, якщо не рахувати мене, довго канючив адресу мага-репетитора.
Не йняв віри, що мені допомогла лише моя сестра. Наостанок він сказав:
— Ну тепер ні в кого не повернеться язик сказати, що твоя краля-сестриця та й не зубр у математиці.
Я зрадів, що моя сестра — краля.
Якось увечері в нас задзвонив удома телефон, а тато саме йшов із кухні через передпокій, несучи в руці пророслу картоплю. Він підняв слухавку.
-46-65-625, Гоґельман слухає,— сказав тато. Він завжди так рапортує, знявши слухавку. Дивно тільки, чому він не повідомляє ще й своєї адреси.
Тато прикипів до слухавки, а його обличчя відбивало цілковиту розгубленість. Через кожні дві-три секунди він повторював: "Так, так, пані Шестак" і "Ну що ви, ну що ви, пані Шестак". Наприкінці він сказав: "Цілую ручку, пані Шестак, до побачення, пані Шестак",-і поклав слухавку.
Ми знали тільки одну пані Шестак — маму мого однокласника Шестака. Тато з Шестаками був підкреслено ввічливий, адже пан Шестак директорує в агентстві страхування машин. Але не в тому, де служить тато. Поклавши слухавку, тато подивився на нас і відкашлявся. Помітно було, що йому нелегко почати з нами розмову. Він сказав:
— Я розмовляв з пані Шестак!
Оце новина! Міг і не казати цього, бо сто разів повторював у слухавку "пані Шестак". Тато вів далі:
— Здається, моя дочка — геніальна репетиторка! Але в цьому домі не звикли ділитися новинами одне з одним! Стоїш біля телефону як бовдур і знати нічого не знаєш! Загалом я проти того, щоб неповнолітні дівчата заробляли гроші. Краще б Мартіна більше часу віддавала навчанню. їй слід ще багато працювати над собою! Але я зробив виняток тільки заради сім'ї Шестаків! —1 тато пильно поглянув на Мартіну: — Завтра зателефонуєш до пані Шестак й обговорите з нею всі подробиці! Гроші покладеш на ощадну книжку!
Мартіні було невтямки:
— Які подробиці? Які гроші?
Тато вже рушив до своєї кімнати. Він обернувся і сказав:
— З наступного тижня даватимеш уроки з математики Титусові Шестаку. Зароблені гроші покладеш на ощадну книжку.— Уже взявшись за ручку дверей, він додав: — Принаймні частину грошей! —І щез у своїй кімнаті.
— Тату! Тату! — закричав Нік — А вечеря для короля?
Біля телефонного апарата лежала проросла картоплина. Нік схопив її й помчав до тата. Я почув, як тато сказав: "Дякую, синку, любий!"
Мартіна страшенно обурилась. Вона сказала, що нічого не має проти занять з Титусом Шестаком, навпаки, давно думала про репетиторство. Але за репетиторів запрошують, як правило, семи-вось-микласників. Вона навіть не проти того, щоб якусь дещицю зароблених грошей класти на ощадкнижку, але проти того, щоб за неї все вирішував тато. Щонайменше він мав би поцікавитися, чи вона згодна. І взагалі тактовний батько з самого початку телефонної розмови сказав би: "Дорога пані Шестак, це справа моєї дочки. Хвилиночку, я зараз покличу її до телефону!"
Мама заспокоювала Мартіну. Головне, казала вона, що уроки Титусові Шестаку Мартіна даватиме охоче та ще й гроші за це отримуватиме.
Я вийшов у садок. Люблю інколи прогулятися поміж дерев у сутінках. Вікно татової кімнати було відчинене, але добре зашторе-не. До мене долинули татків і Ніків голоси. Нік сміявся. Я не підходив під вікно. Я ж не якийсь там королище-огірчище, охочий шпигувати. Мені стало сумно. Подумалося: "Бідолашний Нік! Поки що в тебе в житті все чудово. Поки що в тебе з татом безхмарні стосунки. Але через рік-два все це мине!"
Я добре пам'ятаю, що колись ми з татом жили душа в душу. Який гарний то був час! Малюків тато дуже любить. І в доміно, було, з тобою зіграє, і конструктора складе, і казочку розкаже. Гуляти з татом завжди було весело. Він грався з нами і в піжмурки, і в квача. І я вірив, що в нас пречудовий тато.
А ось відколи наші з татом стосунки стали погіршуватись і його геть усе почало не влаштовувати — ніяк не пригадаю. То я нечисто вмився, то неввічливо відповів. То поганих друзів собі завів, то довгі патли відростив, то мої нігті страх брудні. І жувальна гумка тата дратувала. Мої светри здавалися йому надто яскравими, мої оцінки — надто поганими. Я замало бував удома. А коли був удома, то забагато дивився телевізор. А коли я не дивився телевізор, то стромляв носа в розмови старших або запитував про те, що мене зовсім не стосувалося. А коли я взагалі нічого не робив, то тато мені дорікав, що я нічого не роблю, а тільки швендяю сюди-туди.
Мартіна каже, що те саме пережила й вона. Його біда в тому, вважає вона, що він не може збагнути простої істини: діти — люди, як усі,— зі своїми поглядами, з прагненнями до самостійності. Татові це не до смаку, крутить носом. А чому — Мартіна й сама не знає.
Розділ десятий,
АБО № 10 ПЕРІОДИЗАЦІЇ, ЗАПРОПОНОВАНОЇ ВЧИТЕЛЕМ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ
Я вирішив докопатися до суті справи. А вона лежить глибоко, десь аж на дні. Нікових стареньких іграшок для пісочниці чекають як манни небесної. Вони й справді наче падають з неба.
Відколи ми відібрали свої речі в кумі-орського короля, він і носа до нас не потикав. От тепер-то — так думав я — капосний огірчище у татовій кімнататі сидить, як прикутий. У всякому разі, не чутно було ніякого рипіння й шарудіння. І в нас більше нічого не пропадало.