П р и к а ж ч и к. Як то у неділю? Завтра я його сам прожену.
О п а н а с. А, бідна голівонько! Об'їсть, чисто об'їсть каторжний хлопець, поки я йому десь місце знайду.
П р и к а ж ч и к. Як знаєте! Коли вам шкода синові шматка хліба, то мені ще шкодніше панської пшениці та левади... На рівець та травицю я теж знайду вдячніших за вас охотників.
О п а н а с. Не гнівайтесь, прохаю вас, Йосипе Івановичу!.. Я візьму його, тільки... (кланяється) хай таки він хоч ці чотири деньки, до неділі, побуде — хоч на поганенькі штанчата заробить...
П р и к а ж ч и к. Завтра щоб його не було!
За коном голос Максима: "Гей, куди, булана! Тирр... гладка!"
П р и к а ж ч и к (кричить на Максима). Гей, ти! Чого серед ночі людей полохаєш? (Убік). Ото з досади гукає так на коней; досадуй, досадуй: не пособить, бо я таки прикажчик! (До Опанаса). Йдіть же до Максима та скажіть йому, щоб завтра прийшов у контору за рощотом.
О п а н а с (чухається). А, бідна голівонько. Добре. Прощайте! Не забудьте ж про левадку!
П р и к а ж ч и к. Ні-ні...
О п а н а с (іде геть). Максиме, Максиме! Зажди-но мене!
ЯВА 15
П р и к а ж ч и к сам.
П р и к а ж ч и к. Тьху... А ще наш перший дукар на селі. Обшарпане, обірване, голодне раз у раз! І Галя ладна до такого свекоря йти? Що то значить кохання! Так ні ж, ні, моя куріпочко!.. Не попущу я тебе загинути! Вирятую тебе, дівонько: не мало, не багацько — прикажчицею тебе зроблю! Тут аби на цю ніч вас розлучити, аби цю ніч як перебути, а ранком аж зашелестить Максим з двору, і дурному коханню твоєму буде кінець. Не дурно я 15 років удовів — не попущу тепер над своїм коханням знущатися. Та й те ж подумати: я прикажчик — не абищо!
ЯВА 16
Прикажчик та П р і с ь к а.
П р і с ь к а. Дядечку, мій голубе, батечку ріднесенький, золотесенький, кривесенький...
П р и к а ж ч и к, Чого тобі, оглашенна?
П р і с ь к а. Увольте моє прохання...
П р и к а ж ч и к. Ізнову щось надумала, неокаянна?
П р і с ь к а. Мій дядечку, мій братику, мій ріднесенький...
П р и к а ж ч и к. Тьху, скажена!
П р і с ь к а (лукаво). Не забороняйте мені замість Галі пасти!
П р и к а ж ч и к. Це з якої речі?
П р і с ь к а. Мій батечку! В неї голівонька болить! Не так голівонька, як ніженьки; не так ніженьки, як серденько, та по тому ледачому Максимові!..
П р и к а ж ч и к. Завтра твоя черга — завтра й пастимеш.
П р і с ь к а. Ну нехай яка інша дівка замість Галі пасе.
П р и к а ж ч и к. Не можна.
П р і с ь к а. Ну хай Санька.
П р и к а ж ч и к. Чи тобі позакладало?
П р і с ь к а. Дядечку, а Варка?
П р и к а ж ч и к. Пришелепувата! Сказав — ні.
П р і с ь к а (швидко). Ну Явдоким, ну Степан, ну Іван...
П р и к а ж ч и к (перепиняючи річ). Сказилася, чи що? Сказав — не можна.
П р і с ь к а (лукаво). Ну хай Максим та Галина вкупі пасуть.
П р и к а ж ч и к (розпалившись). Чи ти відчепишся від мене, причинувата? Як звелів, так і буде: Максим пожене на ставидло, а Галя на лан.
П р і с ь к а. А ви, дядечку, де будете? Мабуть, до Галі поманісеньку пошкандибаєте?
П р и к а ж ч и к. Мара! Чиста мара! Чого ти прийшла, чого тобі треба?
П р і с ь к а. Кликати вас вечеряти, бо тітка вже втретє галушки гріють — чисто на соломаху переварились. Я кажу тітці підождать трохи, поки дядько після "горлиці" спочинуть, а вони таки шлють.
П р и к а ж ч и к. Ач, іродова дочка! Ще й глузує! Зажди, зажди, я таки колись тобі пригадаю. (Йде).
ЯВА 17
Пріська сама.
Пріська (услід прикажчикові). Шкандилюго проклятий, собака руда, потороча, дрантя погане, волюка клапоухий! Бач, що при розумів, Максима з економії вигнати. А Галя дурна, їй же Богу, дурна! Коли б оце я була на її місці, то я б і довіку не погнала корів, — прикинулась би такою недужою, хоч присвятитись: ухопили б мене і сояшниці, і пропасниця, і пристріт, і насередниця, і крикливиці, і плаксивиці, і всяке горохове лихо... Стогнала б, кричала, корчилася, до землі припадала б, аж поки всі заснули, а тоді... у! Тоді... перекинулася б у пташечку, обернулася б метеликом і полинула б, полетіла б серед темної ночі до милого аж на край світу: припала б до його грудей та й зомліла... Ні, не я буду, коли не вирятую Галі! Дарма що ти, шкандилюга клапоухий, забороняєш — я таки зведу наших голубів до пари.
За коном: "Прісько... у!"
Пріська. Іду-у!
ЯВА 18
Г а л я сама.
Ясно світить місяць. Спочатку на кону немає нікого. Праворуч за лаштунками грає сопілка.
Г а л я. Зачула сопілочку, й серце упало. Це Максим грає... Невже Пріська не збрехала, невже він справді надігнав коней аж сюди? Піти хіба? Боюся, боюся, не дай Боже, Йосип довідається... Він, він, голуб мій, грає... І полинула б, і полетіла б, та боюся: як прожене Йосип з двору, то ні за віщо буде й скрині купити...
М а к с и м (співає).
Ой зійди, зійди, ясний місяцю,
Як млиновеє коло,
Ой вийди, вийди, серце дівчино,
Та промов до мене слово.
Г а л я (співає).
Ох і рада б я та виходити,
Із тобою говорити,
Так судять-гудять злії люди,
Хотять же нас розлучити.
ЯВА 19
М а к с и м та Галя.
М а к с и м. Галю, ти тут? Галочко, ясонько, рибонько! Чи я надіявся, чи я думав, що ти тут! Пріська прибігла до мене, звеліла коней сюди надігнати...
Г а л я. А де ж твої коні тепер?
М а к с и м. Там десь. Кат їх бери! Хіба я міг біля коней зоставатися, коли зачув твій голос? Хіба я можу думати про коней, гроші, про все на світі, коли ти біля мене? (Цілує Галю).
Г а л я. Гляди, мій голубе, щоб, бува, до шкоди не дійшов — коні як уберуться в пашню та нароблять шкоди, то Йосип тобі не подарує.
М а к с и м. Ат! Хай він лусне, самий Йосип! Ти біля мене, твоє серденько б'ється поруч з моїм, я цілую, милую тебе досхочу, а там хай Йосип здере завтра з мене не то гроші, а й волосся з голови!..
Г а л я. А батько?
М а к с и м. Не згадуй мені про батька. З того часу, як я впевнився, що гроші йому миліші за моє щастя, я його більш не поважаю; з того часу, як він заборонив мені сватати тебе, серце моє від його відвернулося, а сьогодні я ледве втерпів, щоб не вилаяти його...
Г а л я. Батька? Боже тебе борони! Максимику, що це ти?
М а к с и м. Ти знаєш, що він бере мене з економії? Що він розрізняє нас, веде мене світ за очі аж у другий повіт, аби вволити волю Йосипа?