Тільки через тиждень, поховавши Гордія, могла виїхати до матері. На підставі формального акту, все, що мав Гордій, припадало Ганні. На неї падала повинність упорядкувати справу з радівцями. Та в неї не було зараз сили на се діло, і вона звірила Демидові робити з усим, що він хоче.
Як Ганна виїхала, Демид зараз же заходивсь коло діла. Він попрогонив усіх до одного, хто досі служив в економії, і почав порядкувати сам, взявши собі на поміч двох-трьох чесних людей. Та сам він не хазяйнував,— усю землю повіддавав селянам. Спершу взяли костівці, потім і радівці. Добра слава Демидова і мала ціна, за яку він оддавав землю, дуже швидко залагодили цю справу.
Разом з тим Демид і своєю особистою лікарською роботою, і матеріально запомагав усіх тих, хто зазнав якого лиха через погром. Він сам ходив по хатах, лічив, присилав хліба і ще чого треба було тим сім'ям, яких батьки були в тюрмі. Помалу він прихилив до себе всю радівську громаду.
Так проминуло більш року. Можна вже було говорити з Ганною про радівську справу, і, приїхавши одного разу в город, Демид заговорив про неї. У його був добре обміркований план, і Ганна цілком на його пристала: вся радівська земля повинна була належати радівцям.
— Але чи не думаєте ви,— завважив Демид,— що ваш син, зрісши...
— Мій син,— перепинила його Ганна,— повинен і ногою не ступати на скривавлену землю.
Через півроку Демид ніби продав радівцям формальним актом увесь маєток. Та з цього склалася несподівана халепа. Громада не схотіла прийняти до свого гурту Семененка, а він послав на Демида доноса. Демида арештовано і хоча швидко випущено, та заборонено жити на селі. Але радівська громада таки зосталась хазяїном землі.
Демид переїхав у город і почав лікарювати, не пориваючи зв'язків з своїми сільськими приятелями. Через два роки після Гордієвої смерті він одружився з Ганною.
І ото тепер вони дожидалися гостей на Шевченкове свято.
Мав бути реферат, декламації, співи...
* * *
Зробивши все, що треба, Демид вийшов до великої світлиці. Хлопчик кудись побіг. Ганна сиділа сама, похиливши голову.
— Щось досі гостей нема,— промовив був Демид і враз припинився, побачивши, що Ганна плаче.
— Що тобі, голубко? — спитався Демид, обнімаючи її.
— Знаєш... я... згадала, що в цей день звичайно й він святкував своє народження.
Демид знав, що вона говорить про Гордія.
— Знаєш,— казала вона далі,— у мене з голови не йде думка... думка про те, що він умер, певний, що його всі проклинають... умер, зробивши стільки зла...
— Мила моя! — промовив Демид.— Не журись! Хто має серце, той не проклинатиме його. Він зробив зло не тим, що бажав його зробити (тоді б він не вбив сам себе), а тим, що стояв на розпутті, не знав, куди йти. Не мав одмови на такі питання, що не рішивши їх, несила жити. Кожне рішає їх по-своєму, але перш ніж те рішення знайде, чимало намучиться. У його ж натура була занадто палка і багато бажала. Ось через віщо він не встиг рішити питання так скоро, як йому було треба, і зробив зло. Але ж душа його любила правду і шукала тієї правди невпинно. Не вона винна, що тієї правди не знайшла і зблукалась. Але не думай, що саме зло після таких людей зостається. Навпаки! Хіба він сам стояв на розпутті? Подивись навкруги, подивись на нашу інтелігенцію!.. Всі ми на розпутті! І ось ми бачимо, що такі, як він, помиляються, і бережемось такої помилки. Він — жертва, що принесено її світовій силі за змогу не помилятися. Без жертв же, ти самазнаєш, не робиться ніяке діло. І якщо я подумаю про все, то не проклинати мені його хочеться, а великий жаль та прихильність росте в мене в серці до його. А зло те, що він зробив... На це у людському серці є завсігди одно велике, святе почування — прощення. Правда, кохана?
— Правда, милий! — одмовила вона, підвівши голову.
В цю мить дзенькнув дзвоник.
— От і гості! — промовив Демид.— Будемо згадувати великого вчителя початком нового великого діла...
1891. XII 20.
с. Олексіївка, на Катеринославщині.
1 — І дурень чекає на відповідь (нім.)
2 — Гаттерас — герой твору Ж. Верна "Подорожі і пригоди капітана Гаттераса" (1865).
3 — Возний — персонаж з п'єси І. Котляревського "Наталка-Полтавка" (1819).
4 — Лише в співах (нім.)
5 — Воля є тільки в країні мрії,
А прекрасне цвіте лише в піснях (нім.)
6 — Покрова Пресвятої Богородиці, християнське свято, що відзначається 1 (14) жовтня.
7 — Фауст — філософська поема німецького поета і мислителя Йоганна Вольфганга Гете (1749-1832). В архіві Б. Грінченка зберігся початок перекладу цого твору українською мовою.